Читати книгу - "Блискавична для ельфа, Марита Полл"

АРАТОРН 
Коли Татія сказала Араторну, щоб він її не відпускав, усе всередині темного перевернулося. І хоч вона не сказала, що згодна стати його дружиною, але вже те, що вона подумає, вселяло надію. Щоправда, спочатку треба подолати деякі складнощі і вирішити чимало питань, але він був твердо впевнений, що все в них вийде. Разом вони впораються. 

Насамперед, Араторн розшукав храмовника, який приніс послання про пророцтво. Молодий чоловік (не ельф) уже був у сідлі і збирався в дорогу. 

— Шановний... - крикнув йому темний. 

— Ваше Сяйство? Щось трапилося? – обернувся служитель піднебесних. 

— Мені потрібно з вами переговорити віч-на-віч. - Араторн дав вказівки слузі, осідлати його мерина. 

Разом із храмовником, Араторн виїхав за ворота палацу, і сказавши тому слідувати за ним, вирушив у таверну Весела Уната. У таверні у темного був свій кабінет, про який знали тільки Квіл та Ульвен. Саме туди він і провів храмовника. 

— Ви повинні були повідомити про нове пророцтво насамперед мені. Чому ви рушили одразу до короля? - Араторн зайняв своє улюблене крісло за столом і вказав на один із стільців, запрошуючи сісти й служителя. 

— Коли я прибув до палацу, я одразу ж подався до вас, але мені сказали, що вас убили. Сказали йти одразу до короля. – зніяковів храмовник. 

— Хто вам сказав? 

— Головнокомандувач королівської гвардії. Здається Сарил. Так, саме так, він і представився. 

— Хм… вже й посаду мою привласнив… 

— Що ви сказали? – підняв очі на темного храмовник. 

— Думки вголос. Я можу подивитись на пророцтво? 

— Звісно, ​​Ваше Сяйство! Служителі Піднебесних з радістю приймуть вас у своїй обителі. 

— Я прибуду сьогодні, не один. Порталом. – уточнив Араторн. — Нехай ваш маг відкриє для мене доступ. 

— Добре, Ваше Сяйство. Я дістануся до обителі годин через п'ять-шість. 

— Чудово, я маю час підготуватися. 

Провівши храмовника, Араторн повернувся до палацу.

ТАНЯ 

Араторн прийшов у той момент, коли Лейра дістала з коробки, так зване взуття для першого балу. Я б це й взуттям не назвала. Ні, верх туфельок був навіть нічого, а ось підошва... Дерев'яна. У півметра заввишки. Ще й стрічками аж до коліна, ця махина кріпилася. Як каже мій улюблений персонаж з мультфільму, Чорний плащ: жах, що летить на крилах ночі. От тільки боюся, я летітиму не на крилах, а носом по підлозі.

— Бо ельфійки, дуже високі жінки, за правилами відбору, не ельфійки, мають бути такого ж зросту. От і придумали це взуття. – пояснила Лейра. — Але ви не хвилюйтеся, пані, це тільки для першого балу. 

Я звичайно все розумію, і навіть бачила кілька разів у передачах про моду, схоже взуття на моделях. Але там як, пройшлася модель по подіуму туди-назад, і все. А тут? Як у такому відходити цілий вечір? А ще й танцювати доведеться! 

Довбаний світ, зі своїми довбання правилами. То сукні у них такі, що хоч одразу на панель йди. Тепер взуття. А що буде далі? Замість вишуканих прикрас, семи пудові ланцюги? 

— Я можу накласти на них заклинання, і ти зможеш відчувати їх як звичайні туфлі. - запропонував Араторн і я відразу погодилася. — Тільки не гарантую, що заклинання протримається цілий вечір. Побутові заклинання, це трохи не моє. 

Але ж і подітися мені нікуди, або на самому початку балу зганьбитися, або все ж таки ризикнути, а потім підгадати момент, і повернутися до своїх покоїв. Ну, або на крайній випадок, можна відсидітися десь у кутку. 

— Лейло, Лейро, зберіть свою пані в подорож. Вирушаємо порталом, за п'ять годин, у північні землі, до храму піднебесних. - віддав темний, розпорядження моїм покоївкам, або як їх правильно назвати? 

— Ми вирушаємо туди разом? Удвох? - подивилася на нього. 

— Ні. З нами будуть Гварет та Квіл. Зараз я накладу на твої покої захист. Ніхто сюди не зможе увійти, крім твоїх служниць. Якщо маг перевірить, то виявить тебе сплячою у своєму ліжку. А ви... - він звернувся до дівчат. — Робитимете те, що й завжди. Ніхто не повинен дізнатися, що лури Татії немає у покоях. На всі запитання відповідати, що вона нездужає. 

— Добре, мій лурде. 

— Як скажете, мій лурде. 

— Цікаво, чому така секретність? — спробувала дістатись до суті.

— Подивитися на пророцтво. - відповів Араторн. 

— І все? Тільки подивитися? 

— І все. - коротко відповів темний, і відправився в мою кімнату. 

Я спочатку забарилася, але потім пішла за чоловіком. Після всіх цих маніпуляцій, для мене поки що не зрозумілих, темний покинув мої покої не сказавши ні слова. Дивний він якийсь сьогодні. Хоча вранці, начебто було все нормально. 

До призначеного часу, я як кажуть, була при повному параді: теплі шкіряні чобітки, м'які та легкі; тепла вовняна сукня, зеленого кольору з довгим рукавом; теплий плащ з капюшоном, підбитий хутром; ну і завершували моє вбрання, теплі рукавиці. 

Дивилася я ніби казкова принцеса. Відображення в дзеркалі мені дуже сподобалося, але ще більше подобалися чобітки і плащ. Як виявилося, вони непромокаючі, та ще й найстрашніший вітер, мені буде ніпочому. На Землі таких речей не знайдеш. 

Чоботи були трохи великі, але щойно я їх взула, вони ніби зменшилися, підлаштовуючись під мою ніжку. Диво з чудес.

— Тобі йде. - почула за спиною голос Араторна, обернулася, темний стояв біля дверей підперши плечем одвірок. — Готова? 

— Як бачиш. - відповіла і покрутилася навколо своєї осі. 

У моїй вітальні, нас вже чекали Квіл і Гварет. Араторн не зволікаючи відкрив портал, і його друзі пройшли до нього першими. Мене ж темний узяв за руку. 

— Заплющ очі. Перший раз при проходженні порталу, може крутитися голова. - і потягнув до порталу. 

Я на ходу заплющила очі. Те, що відбувалося потім, простим запамороченням, назвати, язык не повертається. Мене немов засмоктало у вирву. У мене не голова паморочилася, а я вся паморочилася, вертілася як дзиґа. 

Першою моєю реакцією, після проходження порталу, був блювотний рефлекс. Але це б я пережила, якби не одне, але... Знудило мене прямо на ченця, що зустрічав нас.