Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Так як сон був магічний, то намагатися розбудити або чекати, поки сторожі прокинуться самі, сенсу не було, тому перед нами став вибір: залишити підлеглих мого чоловіка так і лежати беззахисними, або все ж таки виставити когось із двох чоловіків, що залишилися на ногах, їм в охорону, але тоді доведеться оголити нашу ослаблену і так групу.

- Що вирішуємо? - Дерек теж виглядав не дуже свіжо, але він все ж тримався на ногах, як і наше дівоче тріо. Подумати тільки, ми виявилися в магічному плані сильнішими за тренованих стражників. Хоча не варто говорити: «Гоп!», адже наша компанія недалеко втекла від місця спільного лежбища.

- Нас п'ятеро. Троє дівчат, нікого з них я не зможу залишити, та навіть трьох разом, це надто небезпечно, - перераховував наш варіант Ірміан, і Дерек кивав йому у відповідь. - Тому якщо і залишатися, то тільки тобі чи мені. Хоча толку від одного захисника  не буде, тому, думаю, у нас залишається один вихід – рухатися далі, і сподіватися, що наші підлеглі не постраждають, - начебто й очікуване рішення, але в ньому було надто багато відповідальності.

- А якщо залишити тут один з магометрів, а магограму забрати з собою, то ми зможемо просуватися вперед і стежити за всім, що відбуватиметься тут, - всі витріщилися на Амелію, яка подала нам геніальну ідею.

- З мене безстроковий доступ до закритої секції столичної бібліотеки, - без роздумів запропонував мій лорд найкращу винагороду для моєї сестри.

- І чому мені на думку така ідея не спала? – Христина засмутилася, їй теж хотілося поритися у таємному відділі найбільшого у Фростоні сховища книг.

- То що йдемо? - Тупцювати на одному місці мені не хотілося, щось невидимою ниткою тягнуло піднятися вище, туди, де був злощасний артефакт, заради якого ми й попрямували в таку далечінь. Стражники звичайно йшли в Пустош з іншою метою, але зараз усім стало зрозуміло, що всі події якось пов'язані з подарунком Богинь.
Виставивши магометр так, щоб сканувати простір біля сплячих, ми поспішили до роздоріжжя, вже звично вибираючи лівий прохід.

- Як ви вважаєте, що там? – Подала голос Амі, і я знизала плечима.

- Може тіло дракониці? Не дарма у видінні мені показали привид дівчини. А може там і зовсім немає нічого, - останнє теж не можна було виключати, хоча не думаю, що Темна нас обдурила б.

- Скоро дізнаємося, - Дерек показав на неясне світло попереду, і ми наблизилися, сповільнюючи крок.
А ледве визирнули з-за повороту, як на всі очі витріщилися на зменшену копію статуї, що знаходилася на вершині піку. Я не помилилася, перед нами була дракониця, повністю виготовлена ​​з льоду. І саме від неї на всі боки розходилося м'яке світло. А варто було нам підійти ближче, як на її шиї ми побачили дивовижного вигляду намисто.
Далі для мене все було, наче уві сні. Під якимось навіюванням я зробила крок уперед, проводячи пальцями по холодній прикрасі. А, намацавши його застібку, відразу зняла, розглядаючи ближче. Здається, я почула якийсь подих полегшення.

- Асті, не думаю, що це гарна ідея, - голос Ірміана звучав якось приглушено, і лише дратував. - Астеліє, - я відчувала паніку в голосі чоловіка, але нічого не могла з собою вдіяти, це було сильніше за мене.

Спритним рухом обвила намисто навколо власної шиї, застібаючи. А далі – порожнеча. Я ніби була тут, але в той же час здавалося, що свідомість мене покидала, а точніше просто відокремлювалася від мого тіла.

- Ні! - Схвильований крик моїх близьких я вже практично не чула, перенісшись кудись далеко, туди, де могла розгледіти незнайому пару, що сиділа на краю гірського карнизу.