Читати книгу - "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"

— «Синдром Распутіна», як його називали, таких випадків за всю історію мільйони, траплялися в усіх країнах. І десь в одному випадку з тисячі культ живе протягом кількох поколінь. Що трапилося у вашому?

— Ну, конкуренти не зраділи, тож зробили, що мог­ли, аби підірвати до нього довіру. Шкода, але я не пам’ятаю його імені, — він використовував якесь дов­ге та індійське — Свамі та якось там далі, — але з’ясувалося, що сам він з Алабами. Одним з його трюків було видобувати святі предмети з повітря й вручати їх вірянам. Так сталося, що наш місцевий рабин був фокусником-любителем, тож він публічно продемонстрував усім, як це робиться. Що не змінило анічогісінько — вірні сказали, що чари їхнього кумира справжні, а рабин просто заздрить.

Мені шкода це визнавати, але одного разу й моя мати сприйняла того пройдисвіта серйозно — це було скоро по тому, як утік батько, що, можливо, почасти стало причиною — і потягла мене якось на його збори. Мені було всього десять років, і я тоді подумав, що ніколи не бачив нікого такого неприємного на вигляд. У нього була борода, що могла вмістити зразу кілька пташиних гнізд — і може бути, що таки вміщала.

— За описом схожий на стандартну модель. І довго він процвітав?

— Три чи чотири роки. А тоді йому довелося поспіхом тікати з міста — його викрили в тому, що він влаштовував оргії з підлітками. Звісно, він стверджував, що застосовував якісь таємничі практики для спасіння душі. Ви, мабуть, не повірите…

— Зараз побачимо.

— Навіть після того його численні жертви продовжували в нього вірити. Їхній бог не міг зробити поганого, тож мало бути, що його підставили.

— Підставили?

— Пробачте, засудили на основі сфальсифікованих доказів — так іноді робила поліція, щоб упіймати злочинців, коли ніщо інше не допомагало.

— Гм… Ну, ваш Свамі був абсолютно типовий: я нема­ло розчарований. Але він служить ще одним доказом на підтримку моєї гіпотези — що більша частина людства завжди була несповна розуму, принаймні якийсь певний час.

— Доволі нерепрезентативна вибірка — одне маленьке передмістя Флегстафа.

— Це правда, але я міг би помножити його на тисячі — не тільки у вашому столітті, а й по всіх віках. Ніколи не траплялося чогось такого абсурдного, щоб незліченні люди не були готові в це повірити, а часто так гаряче, що ставали ладні радше битися на смерть, аніж відмовлятися від ілюзій. Як на мене, це непогане робоче означення божевілля.

— Ви б стверджували, що будь-хто з твердими релігійними переконаннями — несповна розуму?

— У строгому технічному сенсі, так — якщо вони справді щирі в цьому, а не лицемірять. Що я підозрюю в дев’яноста відсотках випадків.

— Я впевнений, що рабі Бернштейн вірив щиро — а він був один з найпритомніших людей, яких я знав, а також один з найкращих. А як ви поясните ось це? Єдиний справжній геній, з яким я був знайомий, — це доктор Чандра, що очолював проєкт «ЕАЛ». Якось я зайшов до нього в кабінет: на мій стук ніхто не відповів, і я подумав, що кімната порожня.

А він молився перед групкою маленьких бронзових статуеток, обкладених квітами. Одна з них скидалася на слона… Інша мала більше за звичайне число рук… Я сильно зніяковів, але, на щастя, він мене не почув, тож я вийшов собі навшпиньки геть. Ви скажете, що він був навіжений?

— Ви обрали невдалий приклад — генії часто такі! Скажімо тоді так, не навіжені, але розумово обмежені через насаджені в дитинстві ідеї. Єзуїти заявляли: «Дайте мені дитину на шість років, і вона стане моєю навіки». Якби вони вчасно застали Чандру, то був би він вірним католиком, а не індуїстом.

— Можливо. Але я трохи збентежений: чому ви так прагнули зі мною зустрітися? Боюся, що ніколи не був ніким побожним. Що я маю з усім цим спільного?

Повільно, з очевидною насолодою людини, що звільняється від важкої, довго втримуваної таємниці, доктор Хан розповів йому.

Розділ 20. Відступник

ЗАПИСАТИ — ПУЛ

Привіт, Френку… Тож ти нарешті зустрівся з Тедом. Так, його можна назвати диваком — у значенні «енту­зіаст без почуття гумору». Але диваки часто стають такими, бо знають Велику Правду — бачиш, обидва слова з великої? — а їх ніхто не слухає… Я рада, що ти послухав, і пропоную тобі сприймати його доволі серйозно.

Ти сказав, що здивувався, побачивши портрет Папи Римського на такому почесному місці в Тедовій квартирі. То, напевне, його герой, Пій XX, я впевнена, що згадувала про нього при тобі. Це захоплива історія, що проходить точною паралеллю до того, що сталося саме перед твоїм народженням. Ти мусиш знати, як Михайло Горбачов, президент Радянської імперії, накликав її розпад у двадцятому столітті, розкривши її злочини й перегини.

Він не збирався заходити так далеко, а хотів реформувати країну, проте це було вже неможливо. Ми ніколи не дізнаємося, чи такою ж була мета Пія XX, бо слабоумний кардинал вбив його скоро після того, як він нажахав увесь світ, оприлюднивши таємні архіви інквізиції…

Побожні люди й досі не оговталися від знахідки МАТ-0, що сталася лише на кілька століть раніше — це мало неабиякий вплив на Пія XX і, безперечно, надихнуло його вчинки…

Але ти так і не сказав, чому Тед, той старий криптодеїст, вважає, що ти можеш йому допомогти в пошуках Бога. Я так розумію, що він і досі лютий на Нього за те, що Той так успішно ховається. Краще не передавай йому, що я так сказала.

З іншого боку, а чом би й ні?

Цілую — Індра.

ЗБЕРЕГТИ

ПЕРЕСЛАТИ

МІС ПРІНҐЛ

ЗАПИС

Привіт, Індро, у мене була ще одна розмова з доктором Тедом, але я й досі не розповів йому твою версію того, чому він гнівається на Бога!

Але ми мали дуже цікаві диспути — ні, діалоги, — хоч говорить здебільшого він. Ніколи не думав, що порину в філософію після стількох років інженерії. Мабуть, мені треба було спершу пройти через них, щоб краще її зрозуміти. Цікаво, як би він мене оцінив як студента?

Вчора я спробував такий підхід, щоб оцінити його реакцію. Можливо, він оригінальний, але я в цьому сумніваюся. Подумав, що ти хотіла б усе почути — мені цікаво, що ти скажеш. Ось наша розмова:

МІС ПРІНҐЛ — КОПІЮВАННЯ АУДІО 94.

— Звісно, Теде, ти не можеш заперечити, що найкращі взірці людського мистецтва були надихнуті релігійною ревністю. Хіба це не доводить щось?

— Так, це жодним чином не повинно тішити вірян! Коли-не-коли люди розважаються тим, що складають списки Найбільших, та Найвеличніших, та Найкращих — я впевнений, такі розваги були популярні й у твій час.

— Безперечно.

— Так от, було кілька відомих спроб зробити таке і з мистецтвом. Звісно, ці списки не можуть затвердити абсолютні — вічні — цінності, але вони цікаві тим, що показують, як від ери до ери змінюються смаки.

Останній список,