Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, але це нічого не змінює. Я одружився три роки тому, а моїй доньці виповнився лише рік. Я не боюся смерті, проте не хочу, щоб вони стали свідками такої моєї смерті.
— Але ж ніхто не вимагає подібної жертви: ні АСР, ні уряд країни навіть не мають таких планів.
— Так і є… Але це нічого не змінює — я найкращий кандидат на цю роль.
— Людство — не абстрактне поняття, воно складається з безлічі індивідуумів. Не можна любити людство й не зважати на близьких тобі людей. Звинувачувати себе в тому, що ти маєш відповідальність за долі рідних, — це безглуздя!
— Дякую за теплі слова, Чен Сінь. Ти цілком заслуговуєш на свій подарунок. — Вадімов підвів очі на подаровану зірку. — Я теж не відмовився б подарувати зірку дружині з донькою.
На небосхилі засвітилася яскрава точка, за нею — інша. Від їхнього сяйва будівлі, дерева й люди відкинули довгі тіні. Випробування технології ядерного імпульсного двигуна розпочалося.
***
Пошук кандидатів для проєкту «Сходовий марш» був у розпалі, проте це мало вплинуло на роботу Чен Сінь. До її сфери обов’язків належала лише перевірка професійного аерокосмічного досвіду й відповідних навичок кандидатів — це був перший фільтр відбору. Оскільки коло претендентів обмежувалося лише невиліковно хворими, які обрали евтаназію, то знайти бодай когось, хто відповідав би необхідним критеріям, було практично неможливо. АСР намагалося всіма доступними каналами відшукати якомога більше відповідних кандидатур.
Якось до Чен Сінь у Нью-Йорку завітав університетський одногрупник. За розмовами вони згадали й подальші долі тих, із ким разом навчалися. Він згадав про Юнь Тяньміна й розповів, що той хворіє на рак легень останньої стадії й жити йому залишилося вже обмаль. Не надто замислюючись над цією інформацією, Чен Сінь автоматично написала заступнику Вейда — Ю Вейміну, який відповідав за добір кандидатів, що вона знайшла підходящу особу.
Решту свого життя Чен Сінь неодноразово згадувала цю мить і мусила зізнатися передусім сама собі, що тієї миті не приділила цій події багато уваги.
Їй треба було повернутися в справах до Китаю, й, оскільки вони були одногрупниками, Ю Веймін попросив її особисто навідатися до Юнь Тяньміна та обговорити справу. Вона одразу погодилася, не надаючи особливого значення майбутній зустрічі.
***
Вислухавши розповідь Чен Сінь, Юнь Тяньмін повільно сів на ліжку. Чен Сінь наполягала, щоб він ліг знову, на що він тихим голосом відказав, що хоче побути на самоті.
Щойно Чен Сінь зачинила за собою двері, Юнь Тянміна почав душити напад істеричного сміху.
Хіба існує на світі якийсь йолоп, дурніший за нього?!! Він дійсно гадав, що, подарувавши зірку коханій людині, магічним чином отримає таке саме почуття навзаєм? І що вона перелетіла океан, аби своїми святими сльозами врятувати його нікчемне життя? І він дійсно змусив себе повірити в цю дурнувату казочку?
Ні, Чен Сінь тут, щоб дати йому померти так, як потрібно їй.
Наступний елементарний умовивід призвів до ще сильнішого нападу сміху, який ледь не викликав ядуху: до свого приїзду Чен Сінь іще не знала, що він уже встиг погодитися на варіант із евтаназією. Інакше кажучи, якби він просто тихо конав, Чен Сінь спробувала б його переконати пристати на її пропозицію. Можливо, якось улещувала б чи тиснула, допоки він не погодився б.
Евтаназія перекладається з грецької як «гарна смерть», проте той розвиток подій, який підготувала для нього Чен Сінь, не віщував нічого доброго.
Сестра хотіла його смерті через побоювання, що він протринькає на безглузде лікування всі родинні статки. Її прагнення були цілком зрозумілими. Ба більше, вона дійсно бажала йому легкої смерті, аби його страждання нарешті закінчилися.
Тяньмін насправді боявся космосу. Як кожному, хто вивчає космос професійно, Тяньміну ліпше за інших було відомо про його небезпеки. Він добре усвідомив, що пекло не під землею, а на небесах.
І Чен Сінь хотіла, аби його частина, в якій міститься душа, довіку блукала темною безоднею у споконвічному холоді.
І це ще за найкращого розвитку подій.
Якщо його мозок, як цього хоче Чен Сінь, дійсно перехоплять і повернуть до життя трисоляріани, то подальше існування перетвориться на справжній кошмар. Ці жорстокі інопланетяни, які не мають ані найменшого уявлення про гуманність, під’єднають Тяньміна до безлічі сенсорів і розпочнуть дослідження різних відчуттів і рівня його витривалості. Найбільше їх, звісно, цікавитиме біль, а далі за списком: голод, спрага, побої, піджарювання, ядуха, електричні розряди, середньовічні тортури, смерть від незчисленних порізів…
Отримавши доступ до його пам’яті, вони легко дізнаються, якого різновиду тортур він боїться найбільше. Про лінчі[16] він якось прочитав у одній історичній книзі: шкіру людини багато разів надрізали так, що не лишалося жодного живого місця, а потім обмотували бинтами; коли рани через день затягувалися й кров засихала, бинти віддирали, відкриваючи рани й частково відриваючи клапті шкіри… Якщо вони отримають доступ до його мозку, то відшукають цей страх і ретранслюють у нього сигнал, буцім він переживає такі тортури насправді.
Жертва в історичній книзі невдовзі померла, проте його мозку так не пощастить. Найбільше, на що він зможе розраховувати, — втратити свідомість від шоку. Але нічого не завадить їм перезапустити його й знову піддати тортурам — із цікавості чи заради розваги… Він не матиме можливості розірвати порочне коло, звільнитися від страждань: у нього не лишиться тіла, рук і ніг; він навіть не зможе скоїти самогубство, прокусивши язик. Його мозок буде схожий на акумулятор, який нескінченно підзаряджатимуть розрядами болю.
Він зайшовся сміхом іще сильніше.
Чен Сінь відчинила двері й занепокоєно запитала:
— Із тобою все добре?
Тяньмін припинив сміятися, й вираз його обличчя став непроникним, немов у мерця.
— Юнь Тяньміне, від імені Агентства стратегічної розвідки Ради оборони Землі ООН я запитую: чи готовий ти звалити на свої плечі відповідальність за долю всього людства й пристати на пропозицію приєднатися до цієї місії? Участь у проєкті є цілком добровільною, й ти можеш відмовитися без будь-яких наслідків для себе.
Він поглянув на її обличчя, яке світилося урочистістю моменту й усвідомленням того, що вона бореться за всю Землю, захищає майбутнє людської цивілізації… Тяньмін подивився навколо, не розуміючи, чому так швидко змінилася звична обстановка: призахідне сонце, пробиваючись крізь шибку, розтікалося на білій стіні басейном брудної крові; самотнє дерево за вікном раптово стало схожим на кістяк мерця, що встав із могили…
У куточку рота Юнь Тяньміна з’явилася несмілива посмішка, схожа на вищир у агонії, яка зрештою розповзлася обличчям.
— Гаразд, я згоден.
Роки 5–7-й Епохи кризи. Проєкт «Сходовий марш»
Михаїл Вадімов загинув. Його машина злетіла в річку Гарлем із мосту Александра Гамільтона. На те, щоб витягнути машину з води, пішов цілий день. Після автопсії з’ясувалося, що Вадімов хворів на лейкемію, й аварія сталася через напад раптової сліпоти, спричинений кровотечою з очного дна, спричиненою захворюванням.
Чен Сінь була надзвичайно пригнічена цією смертю. Вадімов опікувався її долею, немов старший брат, і всіляко допомагав призвичаїтися до нової, незвичної роботи й життя в іншій країні. Найбільше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічне життя Смерті, Лю Цисінь», після закриття браузера.