Читати книгу - "Ми проти вас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Трохи далі звідти, на цвинтарі, стоїть молодий чоловік і запускає шайбу в надгробний камінь. У нього розбиті кісточки пальців, але всередині ще гірші рани. Алан Овіч мертвий, Кевін Ердаль, можна сказати, теж. Беньї — чоловік, який любить чоловіків і втрачає всіх, кого любить.
Складно вмістити в собі ще більше хаосу.
11
«Останній шанс стати переможцем»
Любов неможливо виміряти, але це не заважає нам шукати нові способи, щоб таки спробувати. Мабуть, найпростішим критерієм є місце: чи багато місця я можу віддати людині, яку знаю зараз, щоб вона могла стати тією людиною, якою прагне бути?
Якось Міра зробила відважну спробу обговорити з Петером це питання, використовуючи хокейну термінологію: «Шлюб — це ніби хокейний сезон, любий, розумієш? Навіть найкраща команда не буває найкращою в кожному матчі, але вона все ж має достатній рівень, щоб виграти, навіть якщо погано грає. Те саме зі шлюбом: його оцінюють не за відпустками, коли ми п’ємо вино перед обідом і в нас фантастичний секс, а найбільшою нашою проблемою є трохи загарячий пісок і сонце, яке надто яскраво світить на екран, коли ми хочемо побавитися в гру на телефоні. Шлюб оцінюють за буднями, вдома, за нашим найнижчим рівнем, за тим, як ми розмовляємо одне з одним і як вирішуємо конфлікти».
Петер набурмосився, зробивши вигляд, ніби Міра збирається затіяти сварку, і запитав, чого вона «хоче». Міра відповіла, що хоче «дорослого обговорення наших проблем». Петер аж занадто довго роздумував, а тоді сказав: «Ну, для мене проблема в тому, що ти завжди залишаєш у пакеті пару крапель молока, а потім кладеш його до холодильника просто тому, що не хочеш прополоскати пакет і кинути його до паперового сміття». Міра лише витріщилася на Петера і запитала: «Ти вважаєш, що ЦЕ є найбільшою проблемою в нашому шлюбі?». Петер ображено пробурмотів: «То нащо було ЗАПИТУВАТИ, якщо ти просто хочеш розкритикувати мою відповідь?». Міра потерла скроні. Петер гримнув дверима і поїхав на хокейний матч. Не так уже й просто мати такі стосунки.
Сьогодні ввечері Міра сидить за кухонним столом. Вона бачила в газеті некролог з іменем свого чоловіка. На столі перед нею стоїть невідкоркована пляшка вина і два келихи. Міра прокручує на пальці обручку, оберт за обертом, ніби це гайка, яку вона намагається закрутити. Часом знімає її, просто щоб зрозуміти відчуття. Холод. На пальці відчувається холод, немовби шкіра в тому місці стала тоншою.
Уже вночі Міра чує, як перед будинком зупиняється «вольво». Як по-дурному — Міра це розуміє, — але таки стає перед вхідними дверима. І все тому, що, почувши перед будинком звук Петерових кроків, вона хоче знати: він одразу запхає ключ у замок, чи зупиниться. Чи буде вагатися. Чи потрібно йому постояти якийсь час за дверима і глибоко вдихнути, перш ніж він наважиться зайти.
* * *
Петер зупиняється, простягнувши руку до замка. Обережно притуляється чолом до дверей, ніби намагається почути, чи дихає будинок, чи там, усередині, є хтось, хто ще не спить. Бо не так давно, коли Міра думала, що Петер спить, він чув, як вона на кухні розмовляла з кимось по телефону: «Двадцять років він говорив, що наступного року настане моя черга вкластися в кар’єру. Наступного року! То він вважає, що лише йому необхідно знати, яких висот можна досягти, чи як?».
Двадцять років Петер переконував себе, що він працює не для себе, а заради інших. Він став професійним хокеїстом у Канаді, щоб забезпечувати сім’ю, він погодився на роботу спортивного директора в Бйорнстаді, тому що після смерті Ісака його сім’я потребувала безпечного місця. Він боровся за клуб, тому що боровся за місто. Тому що «Бйорнстад-Хокей» був гордістю місцевих мешканців, для них це був єдиний спосіб нагадати великим містам, що в цій частині країни ще живуть люди. Що вони ще здатні зацідити їм по морді.
Але зараз Петер уже нічого не знає напевне. Може, він просто егоїст? Він намагається не думати про некролог. Йому завжди була властива страшенна тривожність, він постійно про все хвилювався — починаючи від рахунків і закінчуючи тим, чи вимкнена кавоварка, — але сьогодні ввечері Петер відчуває щось інше. Сьогодні він боїться.
Петер уже запхав ключ у замок, але раптом здригається від якогось металевого клацання. Позаду нього в темряві хтось натискає на клямку, і на вулиці відчиняються дверцята автомобіля.
Вбраний у чорне чоловік виходить з авто й рушає до Петера.
* * *
Лісом їдуть два автомобілі. Один під’їжджає до собачого притулку, і з нього виходить чоловік у чорній куртці, яка не защіпається на грудях через масивні м’язи. Чоловік тисне Адрі руку. Пів життя тому Адрі вчилася разом із цим чоловіком і зараз, звісно, не налаштована проти нього, якщо не враховувати, що він тупіший за ревматика, який фотографує все плівковою «мильницею». Якось Адрі довелося пояснювати йому, що рух по карті на південь в реальності не означає руху вниз, а ще, бувало, вона розповідала, що острови не можуть вільно рухатися в морі, тому що вони міцно прикріплені до морського дна. Генеалогічне дерево цього чоловіка не мало гілок. Адрі помічає, що в нього на руці нове татуювання — малюнок павутини, настільки кривий, що вона просто мусить запитати:
— Твою ж мать… Ти комусь програв парі, чи що?
— А що? — не розуміє чоловік і відкрито витріщається на руку, навіть не замислюючись, що татуювання виглядає так, ніби його набивали у темряві.
Ще в старших класах хтось дав йому прізвисько «Павук» — бо той мав довгі, худі й волохаті ноги. Він був із тих хлопців, які не переймалися, як їх прозивали, головне, щоб їх пам’ятали, тож Павук прийняв цю образу. Відтоді він зробив собі щонайменше десять татуювань із павучим мотивом, і всі вони мали такий вигляд, ніби їх наколював якийсь пияк, сидячи на сушарці.
Адрі втомлено хитає головою і відчиняє багажник Павукового автомобіля — там усе закладено ящиками з алкоголем. Адрі помічає, що інше авто в цей час зупиняється, як завжди, на узліссі, там, де закінчується дорога. Водій залишається сидіти за кермом, щоби встигнути попередити їх, якщо з’явиться якийсь небажаний гість, а от пасажир виходить. Його Адрі теж знає вже багато років, і він, на відміну від Павука, аж ніяк не ідіот. Саме тому він небезпечний.
Його звуть Теему Рінніус. Він ані
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.