Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханки" автора Ельфріда Єлінек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 46
Перейти на сторінку:
й Гайнцом не може бути жодних стосунків. Сюзі потрібен чоловік у повному соку, а Гайнц таким не є. Для Сюзі він — простий пролетар, жадібний до хавчика. Сюзі вважає себе чудовою куховаркою. Сюзаннин татусь так вважає.

Сюзі знову береться розповідати про голод і злидні в усьому світі, вона агітує Гайнцову родину протестувати проти голоду й убогості.

Батько Гайнца дуже дружелюбно просить її стулити пельку, адже син його, Гайнц, не любить за їжею чути про сумне, йому до вподоби веселі історії. А Гайнц точно зараз зайнятий їжею, хіба Сюзі не бачить?

Сюзі налякано мовчить, їй соромно за байдужість людства, що його тут і зараз втілює собою батько Гайнца.

Сюзі заспокоюється й думає про себе: «Знову спливло кілька годин, але як і раніше на обрії немає солідного претендента».

Сюзі думає про себе про всілякий дріб’язок, наприклад, про маленьку Сюзі в маленькому фартусі на кухні в будинку в солідного претендента.

— Ось вийдете заміж, і це все пройде, — жартує над Сюзі навчений життям Гайнц, який про життя судить тільки по своїх батьках. Гайнц — великий спец, він завжди говорить загальними фразами, начебто все знає, усього навчився, все випробував. Та і його батьки в житті не тямлять ні вуха ні рила, інакше батькові не довелося 6 пропадати в далеких рейсах. Щоправда, матері в кожному разі довелося б без кінця поратися по господарству. Ким би чоловік не став, господарство лежить на плечах дружини. От і Гайнц просторікує так, немов у нього — величезний життєвий досвід, якого насправді і натяку нема.

Сюзі розповідає про свої захоплення — про нові знайомства й далекі країни. Гайнц, великий спец і в цьому, говорить, що вдома воно найкраще. Сюзі презирливо виражає незгоду. Гайнц стоїть на своєму, у справжнього чоловіка на все — своя думка. Бріґітту тим часом охоплює занепокоєння за долю фамільних чайних ложечок і порцелянових філіжанок.

Бріґітта хоче вберегти порцеляну від чужих необережних рук.

Усім своїм виглядом вона показує, як любить вона ці порцелянові філіжанки з квіточками. Вона бере їх так обережно, як беруть неоперене курча. Легко й обережно. Важко повірити, що її неспритні руки на таке здатні. Гайнцові батьки засоромились. А що, коли Сюзі і справді подумає, що порцелянові чашки для них — щось особливе. Це для Бріґітти, для фабричної дівки, вони — розкіш. Гайнцові батьки навперебій запевняють Сюзі, що щодня їдять із порцелянових тарілок, а якщо яка раптом розіб’ється, ну що ж поробиш, тоді купують нову.

Бріґітта вважає, що її зворушливі турботи відволічуть Гайнца від чужорідних думок, які вона в ньому зауважує. Вона помиляється. Думки ці — не чужорідні, вони — плоть від плоті Гайнцової родини.

Сюзі бере в руки філіжанку так, немов вона — бляшана і її власна. «Ми ж не в тюремній їдальні, де бляшаний посуд, ми ж у будинку мого нареченого, нареченого! А тут весь посуд порцеляновий». Бріґітта намагається відібрати в Сюзі філіжанку, захистити її, пригорнути до грудей і заколисати, як дитину, нехай усі бачать, як вона вміє цінувати те, що незабаром їй належатиме. А батьки хай стулять писок! У будинку для людей похилого віку вони, гриби порохняві, ще наїдяться із бляшаних мисок.

Одна з дівчат перебуває у глибокій омані. Як завжди це — Бріґітта. Бріґітта й Сюзі хочуть брати жіночністю й миловидністю.

Сюзі добивається успіху, адже вона насправді мила, їй це легко дається, тому що нічого не вартує, але тішить усіх довкола. Навіть якби це чого-небудь коштувало, Сюзі могла б це собі дозволити.

Бріґітта успіху не добивається, тому що на кам’янистому шляху до Гайнца вона сама скам’яніла й озлобилася. Це Бріґітті нічого не вартує. Вона розплачується одним — своїм єством. Єство Бріґітти підточують зсередини непрошені гості, і найстрашніший з них — конвеєр з виробництва бюстгальтерів. Єство Бріґітти стоншилося, немов заношений шовк.

Фортеця обороняється одним лише терпінням.

Кохання давно пішло спати. У кого вистачить сил пильнувати так довго?!

Вкотре кохання зазнає поразки, а перемагає насильство.

Сюзі перемагає завжди, адже вона така мила й добра, адже вона така людяна. Бріґітта ж нелюдська. Бріґітта нарешті перемагає в жорстокій боротьбі за порцеляновий кавник. М’яка й жіночна Сюзі випускає кавник з рук. Нежіноча, кам’яна Бріґітта тріумфально притискає кавник до грудей.

Ура, перемога!

Сюзі говорить:

— Все одно в нас удома посуд кращий за ваш. Піду-но я додому!

Гайнцова мати кидається навперейми, просить Сюзі залишитися. Вона обіцяє купити найкрасивіший кавник, хай тільки Сюзі залишиться. Вона притягає Сюзі до своїх грудей, які Гайнц брав дитям, а потім виростила до чоловіка, який уміє розгледіти в житті головне. А на другорядне — на Бріґітту — він і не гляне. Гайнцова мати говорить:

— Ми, жінки, повинні діяти спільно проти цієї нежіночої грубіянки Бріґітти.

Зрештою Сюзі виграла битву. Виграла своєю жіночністю й лагідністю. Залишайся такою і надалі, Сюзі! Не дай собі огрубіти!

Гайнц хоче вліпити Бріґітті ляпаса.

За мить він своє бажання виконує. Якщо чоловік що вирішив; він повинен довести справу до кінця. Бріґітті боляче від несправедливості!

Адже вона, врешті-решт, врятувала сімейне майно від загарбниці!

Вона усе ще притискає порцеляну до себе, зігріває її своїм тілом, відчуває відповідне тепло.

Не те що з Гайнцом. Той завжди холодний до Бріґітти.

На скатертині розповзається велика коричнева пляма — слід їхньої боротьби. Сюзі мчить на кухню, даючи волю своєму інстинкту, що наказує їй: витри скатертину!

На сцені з’являється волога ганчірка. Сюзі насолоджується особистим успіхом і витирає пляму від кави.

— Я віддам кавник тільки свекрусі або Гайнцові, вам я його не віддам, — говорить Бріґітта, але на неї ніхто не звертає уваги. Захоплені глядачі влаштовують Сюзі овацію.

Бріґітти не існує. Якби вона не тримала, як і раніше, кавник у своїх лапах, сколотих швейними голками, її 6 узагалі ніхто не побачив.

Сюзі виправила незручність, якої припустилася неосвічена Бріґітта.

Подяки Сюзі не чекає, ні, аніскільки.

А Бріґітта чекає, що Гайнц належатиме їй.

Ні, у такий спосіб у неї нічого не вийде.

Кохання завжди відшукає дорогу

Священик у церкві говорить, що кохання — це шлях до іншої людини. Паула шукає близькості з Еріхом, вона шукає земний шлях до іншої людини. Паула шукає ґрунт, на якому вона може зустріти Еріха, щоб потім удвох займатися всім цим свинством.

Будь-яка найдосконаліша система має свої діри, через які й можна буде вислизнути. Кохання частенько в тому і полягає, щоб ці діри відшукати.

1 ... 24 25 26 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханки"