Читати книгу - "Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії"

Я геть не знаю, чому так стається і чому таке спрацьовує, та схоже, що віддача від особистого контакту з людиною зазвичай починається за два-три роки після того, як ви почали налагоджувати з нею стосунки. І переважно в момент наведення мостів ви аж ніяк не можете сказати, чи це станеться. От, скажімо, сусід сестри вашого друга щойно став віце-президентом компанії, з якою ви хотіли б мати справу, чи, може, хтось, із ким ви познайомилися два роки тому, зараз грає в теніс із людиною, яка є бездоганним кандидатом на вакансію, що ви безуспішно намагаєтеся закрити останніх півроку.

Zappos.com існує понад десять років. Ми виросли з нульових продажів 1999 року до торгового обороту більше мільярда доларів 2008-го. Коли пригадуєш головні поворотні моменти в історії компанії, то здається, що більшість із них були результатом простого везіння. Відбувалися події, що їх у принципі не можна було передбачити, проте вони були наслідком стосунків, які ми починали будувати років за два, за три до них самих.

Тож я радив би раз і назавжди забути про «розширення кола знайомств» у традиційному бізнесовому значенні, а натомість будувати численні та міцні дружні стосунки, де власне дружба і була б винагородою. Що більше матимете різних друзів, то вірогідніша в майбутньому віддача, до того ж як в особистішому плані, так і у професійному. Ви достеменно не знатимете, у чому полягатиме ця користь, та якщо ваша дружба справжня, то дивовижним чином через два-три роки ви відчуєте віддачу.

* * *

Мені хотілося, щоби мій двадцять шостий день народження став уособленням тієї позитивної енергії, що її вплив я відчув завдяки рейв-культурі, тому кілька тижнів, що передували святу, я докладав усіх зусиль, аби зробити цю вечірку незабутньою. Я обнишпорив енну кількість онлайн-магазинів, замовляючи дим-машини, кольорові прожектори, світлові пульти, лазери, диско-кулі, ультрафіолетові ліхтарі, флуоресцентні декорації та підвіски для ліхтарів і лазерів. Я хотів створити мініатюрну копію пакгаузу для рейв-тусовок.

На день народження до мене прийшло близько ста осіб. Від ліфта до місця вечірки я розвісив таблички з написом «810» і стрілочками, що показували, куди йти. Двоюрідна сестра одного з наших побачила дороговказ і спитала: «А що таке BIO?» Всі, хто там був, засміялися. Так виникла назва, що ми її шукали. Відтоді й надалі ми вирішили називати наш пентхаус «Клуб BIO».

В цілому святкування дня народження пройшло «на ура». А найважливіший урок, що я з нього виніс: не пригощайте гостей виноградом! На другий ранок уся підлога в кухні була засипана цілими та почавленими виноградинами. Одні гості їх губили, інші — душили, і складалося враження, що в «Клубі BIO» влаштували виноробню. Я подумки зробив у пам’яті зарубку: викреслити виноград із новорічного меню.

Чутки про «Клуб BIO» розліталися швидко, і на Новий рік до мене прийшло кількасот чоловік. Черга до входу в пентхаус починалася ще від ліфта. До третьої години ранку більшість гостей розійшлося по домівках. Лишилося зо тридцять осіб, і я вирішив, що ввімкну дим-машини на повну котушку, щоб туман заповнив геть усе приміщення.

Раптом заблимали сигнальні лампи і гучно залунав пронизливий сигнал тривоги. Я не відразу допетрав, звідки взявся цей шум і що коїться: на щільну завісу штучного туману зреагувала пожежна сигналізація не лише в моєму пентхаусі, а й в усьому будинку. Була третя година ночі, і всюди волали пожежні сирени. Механічний голос із гучномовців закликав усіх негайно покинути будівлю.

Я швидко вимкнув дим-машину та повідчиняв усі вікна. Туман розійшовся за кілька хвилин, але було вже пізно. Я почув звуки сирен і, визирнувши у вікно, побачив, як до будинку під’їхали дві пожежних машини з увімкнутими маячками.

За кілька хвилин у дверях показалися троє пожежників. Я пояснив їм, що сталося, і показав лазери та дим-машину. Зрозумівши, що будинку не загрожує небезпека згоріти вщент, вони засміялися, привітали всіх нас із прийдешнім Новим роком та й поїхали. Я був на сьомому небі від щастя, що вдалося уникнути арешту.

Полегшено зітхнувши, виткнувся у відчинене вікно і побачив, як пожежники надворі сідають по своїх машинах. Їх проблискові маячки досі блимали. Аж раптом почув жіночий голос:

— Хіба не диво? Все це зробив ти.

Я обернувся, щоб побачити, хто це — то була дівчина, якої я не знав. Світлокоса, синьоока, вона так само визирала у вікно, прикипівши очима до миготливих маячків на пожежних машинах під нами.

— Так, ті хлопці — просто молодці. Я вже боявся, що вони з’їдять мене живцем, тим більше, що сьогодні Новий рік, — зізнався я.

— Та ні, я про інше. Я про все оце, — і дівчина кивнула в бік моїх гостей, які досі святкували. — Ти міг зробити все, що захотів би, але вирішив влаштувати подію, яку люди пам’ятатимуть усе життя.

— Ага, не думаю, що решта мешканців цього будинку будуть у захваті від мене, коли дізнаються, чому це вони мали бігти з дому серед ночі, — мовив я. — Тому хто-хто, а вони точно пам’ятатимуть цю ніч усе життя.

Дівчина засміялася.

— Ой, та не гризися ти так. Звичайне непорозуміння. Скажеш, проблема-2000[47], збій у програмі абощо. Я вже бачу газетні заголовки: «Дим-машини виходять з-під контролю людей!».

Я всміхнувся.

— Скажи, ти віриш, що за кілька днів усе це перетвориться на офіс? Дівчина подивилася мені просто у вічі. Я ще чув звуки музики десь на задньому плані, проте решти світу для мене вже не існувало. Я й гадки не мав, хто ця дівчина, та доля звела нас, і я пам’ятатиму ту мить довіку.

— Уявляй собі власний всесвіт, твори його, вір у нього — і він виникне довкола тебе, — стиха мовила дівчина. — От саме так, як це сталося сьогодні.

Вона прилинула до мене й прошепотіла просто мені у вухо:

— З Новим роком!

І відразу пішла, не промовивши більше й слова.

Інкубатор 

У голові весь час крутилися її слова: «Уявляй собі власний всесвіт, твори його, вір у нього».

Хоч спілкування з купою нових