Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

— Ти ще запитуєш! — з докором кинула вона. — Ти ще смієш запитувати, що сталося!

Гаранджа захвилювався. Адже ця жінка завжди добре володіла собою.

— Заспокойся, — буркнув Віталій, відчувши, що червоніє від люті. — У чому річ?

— Подзвонила жінка, — відповіла Маргарита, намагаючись говорити тихо. — Сказала, що хоче мене бачити, дала якусь адресу на Подолі. Коротше, вона знає, що це зробив ти.

Віталій завмер. Несподіваний поворот!

— Про що ти кажеш? — ледь чутно спитав він. — Хто вона? Звідки може все знати?

— Її звуть Тетяна Назарук. Вона сказала, що мене можуть зацікавити якісь фотографії. І вони, себто ці фотографії, якось пов’язані з тим, що трапилося вчора в готелі «Палас». Заявила, що чекає мене протягом години, а потім повісила трубку.

— Фотографії? Які? Що на них? — Віталій на мить отетерів.

— Більше вона нічого не додала. Чи міг хтось сфотографувати тебе, коли ти ніс дівчину до ліфта?

— Певен, що ні, тим більше за такого освітлення. — Гаранджа знову заспокоївся. Там треба було б використовувати спалах.

І несподівано замовк, пригадавши слова майора: «Ви випадково не бачили чоловіка, який тинявся коридорами з камерою. Начальник охорони готелю помітив, як він стукав у двері вашого номера. Він фоторепортер. Його звуть Геннадій Калач».

— Мені здається… я знаю, — він витяг носовичка і витер обличчя й руки. — Там був фотограф. Слідчий мені про це повідомив.

— Слідчий? — Маргарита напружилася. — Ти розмовляв зі слідчим?

— Вони звідкілясь довідалися, що я балакав з цією дівчиною у барі, і подумали, напевно, що зможу чимось їм допомогти, — пояснив Віталій Гаранджа. — У розмові майор Дементій згадав цього чоловіка. Це Геннадій Калач, і зараз його розшукує міліція.

— І ти так спокійно про це говориш? — зойкнула Маргарита.

— Авжеж, — кивнув Гаранджа, — і тобі раджу заспокоїтися. Хвилюватимемося у міру надходження неприємностей. А їх поки немає.

Маргарита схопилася за свою сумочку.

— Немає! Ти сам себе чуєш? Віталію, я боюся!

— Люба моя, — Віталій поклав руку їй на зап’ясток і міцно стиснув. — Довірся мені. Поки що не трапилося нічого надзвичайного. Ну, побалакав зі мною ментяра. До речі, він поводився достатньо шанобливо: очевидно, розуміє, хто він і хто я. Але ж це чиста формальність. Вони опитуватимуть усіх, хто розмовляв з Жанною, хто взагалі був з нею знайомий, з ким вона працювала. Що ж до цієї жінки… — він замислився. — Ти повинна з нею зустрітися. Фотографії, може, нічого не варті, а ти так розхвилювалася, ось і сльози на очах з’явилися. Заспокойся, дорогенька.

— Ти справді думаєш, що нічого страшного не трапилося? — вона підвелася. — Я незабаром довідаюся.

— Так, довідайся, але не сперечайся з нею і нічого не обіцяй. Запам’ятай — я все владнаю.

Маргарита посміхнулася крізь сльози:

— Я — Гудвін, великий і могутній?

— Якби я не був найкращий, хіба ти була б зі мною? — лагідно запитав Віталій. — Іди і нічого не бійся. А потім вирішимо, що робити. Я чекатиму тебе в номері.

Маргарита пішла, а він довго ще сидів над порожньою чашкою і думав, як швидко й легко було її зламати. А він вважав її надійною спільницею. Шкода. Але зараз на часі — знайти вихід з цієї ситуації. А щоб це вирішити, треба дізнатися, наскільки небезпечні фотографії. Скоріш за все, нічого серйозного, інакше Тетяна Назарук навіть не подумала б зв’язуватися з Маргаритою.

Певна річ, йому доведеться якось роздобути ці знімки й негативи і знайти спосіб позбутися цієї жінки, щоб та більше не турбувала його. А де цей Калач? Ним теж не завадило б зайнятися. Схоже, що саме в пані Назарук він і ховається, мабуть, то його приятелька, тому вона й стала посередницею. Міліція шукає Калача. Може, вони вважають, що це він убив Жанну? Гаранджа посміхнувся. А раптом у цьому і полягає вихід? Тоді треба якось посилити підозри міліції і переконати, що Калач і є вбивцею. Це треба обмізкувати. Віталій підвівся і пішов до готелю.

Фотографи юрмилися перед входом на своїх висхідних точках, очікуючи, що з’явиться хтось із тих, чиє фото може прикрасити обкладинку ілюстрованого журналу. Майбутні зірки фланірували, демонструючи себе в екстравагантних одіяннях, сподіваючись, що, можливо, який-небудь продюсер або директор картини зверне на них увагу. Стіл адміністратора був оточений різними людьми, які отримували і віддавали ключі, одержували листи і просили про послуги.

Віталій Гаранджа призупинився біля входу, уважно роздивився навколо. Міліції ніде не було видно. Він піднявся ліфтом на сьомий поверх, зупинився й оглянув порожній коридор, а потому дуже повільно попрямував до свого номера. Затримався в дверях, але заходити передумав і пройшов далі коридором. Кроків за п’ятдесят Віталій побачив невеликий закуток, де міг би сховатися той, хто хоче залишитися непоміченим. Гаранджа припустив, що саме тут і укривався Геннадій Калач. Замислившись, він пішов до свого номера, всівся у крісло і так, не рухаючись, провів понад годину. Потрібно було все дуже ретельно зважити, бо справа ускладнювалося.

Гаранджа усе ще розмірковував, коли почув, як повернулася ручка дверей і увійшла Маргарита. Обличчя її, дуже бліде, не могла приховати навіть засмага.

— Ну що? — запитав Гаранджа.

Маргарита відкрила сумочку, витягла конверт і передала його Віталію, а потім пройшла через кімнату й спинилася біля вікна спиною до Гаранджі.

Віталій дістав три фотографії. Якийсь час він вивчав їх, розклавши на столику. Гаранджа очікував на гірше. А роздивившись фото, зрозумів: вони не такі вже й небезпечні. Погано було одне — до кадру потрапив годинник, який засвідчував: дівчина, він і Маргарита знаходилися біля дверей практично одночасно, хоча це ще не доказ його особистої участі в убивстві. Звісно, не пощастило, що майор Дементій допитував його до того, як він, Гаранджа, побачив ці знімки. Тепер Віталій розповів би зовсім іншу версію. Адже Дементій, якби мав ці фото, легко міг би довести, що він, Гаранджа, збрехав. А коли майор зумів би знайти проти нього й інші докази, ця брехня стала б смертельною. З другого боку, він може відмовитися від своїх слів, що не бачив Жанни після зустрічі у барі. Можна розповісти майору Як-його-там ту ж саму історію, яку він вигадав для Маргарита. Жінка сама напросилася до нього в номер, і він не міг їй відмовити. У найважливіший момент повернулася Маргарита, і поки він спровадив її, бажання у нього зникло, тож довелося спровадити й Жанну, і більше він її не бачив. Можна ненав’язливо натякнути, що Калач вештався