Читати книгу - "Засвідчення"

— Ось чому ми привезли лінгвіста, — благоговійно сказав Вітбі, попри ясність, що присутність Сью здивувала заступницю директора. Але на Сью дедалі більше впливає, коли Південний Округ зіщулюється; скоро, може, узагалі опинимося перед фактом, що будуть відділи, які складатимуться з однієї особи, і ця єдина особа писатиме скарги на утиски, сама себе підвищуватиме та даватиме собі бонуси, святкуючи свої дні народження власноруч спеченими морквяними пирогами марки Південного Округу.

Тут заговорила Сью, невеличка на зріст, струнка жінка з довгими чорними косами:

— Передовсім, ми на дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотка упевнені, що цей текст написав доглядач маяка, Сол Еванс.

Легкі заколотницькі інтонації в її приємному голосі були пронизані натяком на оптимізм або навіть упевненість.

— Сол Еванс…

— Він отам, — сказав Вітбі, показуючи на стіну, де були орамковані світлини. — Посередині, на чорно-білому фото. — Один чоловік, перед маяком. Значить, це Сол. Він уже знав це, у глибині несвідомого.

— Бо ви знайшли, що він ще десь надрукував цей текст? — спитав Керманич у Сью. У нього не було часу зробити ще щось — бодай проглянути особову справу Еванса — був надто зайнятий ознайомленням зі штатом Південного Округу і загальним змалюванням ситуації в Нуль-зоні.

— Бо це збігається із синтаксисом і добором слів в аудіозаписах його казань.

— Навіщо він проповідував, бувши доглядачем маяка?

— Насправді він був проповідником на пенсії. Він дуже несподівано покинув служити на півночі — у документах не зафіксовано причину, — поїхав на південь і влаштувався доглядати маяк. Він пропрацював там п’ять років, аж доки наповзла межа.

— Ви гадаєте, це він приніс із собою щось, що породило Нуль-зону? — припустив Керманич, але в такі надра з ним ніхто не занурився.

— Це перевірили, — сказав Вітбі. Уперше в його тоні з’явилася поблажлива нотка, коли він звертався до Керманича.

— І ці слова знайшли у формі топографічної аномалії?

— Так, — мовила Сью. — Відновлено за звітами кількох експедицій, але ми так і не отримали придатного зразка з матеріалу, з якого складено ці слова.

— Живого матеріалу, — сказав Керманич. Тепер він потроху почав до цього повертатися. Ці слова не входили до резюме, але він бачив повідомлення про слова на стінах, написані живими тканинами. — Чому цих слів немає в особових справах?

Знову лінгвіст, цього разу неохоче:

— Щиро кажучи, нам не подобається відтворювати ці слова. Тому це може бути сховано в інформації, як і в резюме особової справи доглядача маяка.

Певно, Ґрейс не було що додати, але втрутився Вітбі, аж захлинаючись:

— Нам не подобається відтворювати ці слова, бо ми досі точно не знаємо, що спричинило появу Нуль-зони… або чому вона виникла.

І все ж таки вони лишили ті слова за дверима, що ведуть у нікуди, і Керманич не міг намацати там ниточку логіки.

— Це все забобони, — запротестувала Сью. — Цілковитий і темний забобон. Ви не повинні цього казати.

Керманич знав, що її батьки були дуже традиційні, вихідці з тієї культури, де духи і слова мають інше значення. Сью не поділяє цих поглядів, — чітко їм опираючись, практикуючи жалюгідну подобу християнської віри, в якій є свої незрозумілі елементи і фантасмагорії. Але все ж таки він погодився з її оцінкою, навіть якщо така антипатія могла проникнути в її аналіз.

Вона б і надалі продовжувала свій повномасштабний розгром забобонів, якби Ґрейс її не зупинила.

— Це не забобон. — Усі обернулися до неї на своїх дзигликах.

— Це забобон, — визнала вона. — Але це може бути й правдою.

Яким чином забобон може бути правдою? Керманич замислився над цим потім, коли звернув увагу на свою мандрівку до межі та на побіжний огляд особової справи, яку йому притягнув Вітбі: на теці був заголовок «Теорії». Можливо, «забобон» було те, що всміхалося в прогалинах, шпаринках, коли ви працювали там, де підупав дух і вичерпано ресурси. Можливо, забобон — це коли ваша директорка пропала, а її заступниця досі голосить над утратою. Можливо, це коли повертаєшся до заклинань і ритуалів, до мозку рептилії, що промовляє іншому твоєму «я»: «Отут працюю я. Ти вже спробував». Це було навіть не дуже нерозважливо. Скільки таких невидимих абстрактних заклинань і магічних формул керують світом поза межами Південного Округу?

Але не всі вірили в одні й ті ж версії. Лінгвістка, наприклад, вірила в забобон логіки — чи не тому, що пробула в Південному Окрузі тільки останні два роки. Якщо статистика правдива, то ця працівниця перегорить, і її звільнять; з якоїсь причини Нуль-зона терпіти не може лінгвістів, майже так само, як і священиків, з котрих у Південному Окрузі немає жодного.

Отже, мабуть, їй лишилося тільки кілька місяців для навернення до системи вірувань заступниці директорки, або Вітбі, — яких завгодно поглядів. Бо Керманич знав, що віра в науковий прогрес триває тільки до певного моменту. Нелогічні зикурати, споруджені твоїм пересічним внутрішнім терористом, якому підкидаєш добриво або ставиш детонатор вибуху, нарощують хиткі імпульси і потужність. Коли ці вежі розбилися, повалившись на землю, то ще існували у свідомості винуватця та інших — просто з різних причин.

Але Сью була тверда як алмаз, і то з причин, які не додавали Керманичу певності щодо Нуль-зони. Уявіть: далі вона сказала Керманичеві, що мова — це тільки частина методу спілкування. Уявіть: це навіть не дуже важлива частина, але щось більш подібне до трубопроводу, каналу чи шосе. Усього-на-всього трубопровід. «Інфраструктура», — ось те слово, яке пізніше використає Керманич під час розмови з Голосом.

Справжнє ядро повідомлення, значення, полягало у комбінації живих речовин, які складались у слова, начебто саме це «чорнило» і було посланням.

— А якщо це послання наполовину фізичне, якщо це кодування наполовину фізичне, то ці слова на стіні небагато й означають, так я думаю. Я можу аналізувати їх роками, що, до речі, як я розумію, директорка й робила, — та це не допомогло б мені анічогісінько збагнути. Цей тип каналу дозволяє визначити, як швидко надходить послання, і, можливо, створює якийсь контекст, але на цьому й все. Далі… — і тут Керманич здогадався, що Сью занурилася до багаторазово повторюваної рутинної лекції, яку раніше читала, можливо, супроводжуючи презентацією PowerPoint. — Якщо хтось або щось намагається увігнати інформацію вам у голову, уживаючи слова, зрозумілі вам, але які сенсу не мають, то це навіть не те, мовби вони не на тій пропускній здатності, що ви могли б отримати, — ні,