Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Клацання. Потім від мене відлітає ремінь безпеки. Арон помічає на мені свою куртку і ледве помітно смикає куточком губ.

Йому кумедно?

Хочеться врізати, але чорт знає що в нього в голові? Я планую піти звідси цілою та неушкодженою, а якщо я на емоціях вдарю Арона, цього не вийде.

Хлопець повільно тягнеться до мене. Його пальці чіпляють підборіддя. Тепер мені не відвернутися.

— Що ти робиш? — шепочу одними губами. Потім трохи голосніше: — Відвези мене додому. Або не додому... Просто відчини двері, я сама піду.

Від його палючого погляду стає недобре. Рука повільно переміщається на шию та пальці легенько окільцьовують її. Друга рука силоміць розсовує мої коліна і починає рухатися вгору, задираючи мою сукню.

— Ароне, не роби цього?

— Чому? — уперше за цей час заговорює зі мною. — Ти не пручайся і тобі теж сподобається.

Як це не пручайся? Я мушу чинити опір. Бо щойно він торкнувся, тіло почало грати проти мене.

Один дотик і шкіра покривається колючими мурашками, пускаючи по тілу струм. Його рухи вимогливі та нахабні і чомусь саме ця поведінка викликає в мені бурю емоцій. Це неправильні емоції. Неприпустимі почуття, неконтрольовані відчуття.

— Не треба, — стогну від розпачу та власної безпорадності. — Це нічого хорошого не приведе.

— Я цього й домагаюсь!