Читати книгу - "Авантюра XL"

узаконений, у тому числі в Україні, де бачимо,

що стільки найгарніших дівчат ховаються

за затемненим склом спортивних машин

або джипів у компанії з миршавенькими мажорчиками

чи старшими на кількадесят років дядьками.

негритяночка й Раулева мама раяли йому

принаймні не залупатися відверто,

сварячись із усіма, щоб завести нас туди, куди він хотів.

— я їм просто покажу нашу Кубу! — злився Рауль.

нашу Кубу —

це і в плані не-туристичних місць,

і в плані опору, через який

туди потрапляють «несанкціоновані».

Рауль — дуже сміливий чувак.

я це лише згодом оціню повною мірою.

ми гуляли Малеконом[50]: Рауль із дітьми,

Сімон із французкою, і я з однією ух-х-х якою жінкою.

колишньою коханкою Рауля, якої він більше не хотів.

почались обговорення тонкощів кубинської

внутрішньої політики. сперечалися на підвищених тонах:

Сімон тоді ще був прихильником Кастро.

— я вас благаю, кабальєрос[51]! — повторювала жінка. — не так голосно про це: не місце

й особ­ливо не час.

справді, саме зараз весь Малекон

завішано прапорами й транспарантами:

«вітаємо Фіделя з 80-річчям!»

— та нічого нам не станеться.

— Рауль, ти ж сам розумієш. сьогодні поліція особливо нервова, — каже моя супутниця.

ми потроху пили ром на ходу, і вона притискалася до мене дедалі тісніше.

я вже налаштувався на хорошу ніч.

— о-о! мені треба в туалет. терміново.

— та ось ходімо до готелю.

— мене не пустять.

— чому?

— я кубинка.

— ходімо зі мною. будемо розмовляти англійською.

ми заходимо до фойє, жваво й голосно розмовляючи вільною англійською. охоронець не зважає на мій голодранський вигляд, але відразу звертається до жінки іспанською:

— а тобі не можна.

— блін, звідки він знав?! — питаю я на виході.

— не знаю, але майже завжди se sabe[52]. я теж одразу можу сказати, хто кубинець, а хто іноземець.

(зауваження: ця жінка не смаглява, а біла — ще світліша, ніж я.)

вона нарешті знайшла громадський туалет

і хоч якось заладнала свої проблеми,

але тільки тимчасово, бо прокладки все одно вдома.

— давай я тебе проведу?

— так, але пішки я зараз не дійду.

ми підходимо до велорикші, а той одразу

обертається й каже їй:

— їдьте, але вашого хлопця я не візьму. я не маю дозволу возити іноземців.

ми цілуємося в губи, і вона їде до себе додому сама.

тож у мене є й особисті претензії до кубинської сегрегації.

14

— ну, що там у вас? здається, ти їй подобаєшся, — французка.

— oh yeah, she wants you big time[53]! — Сімон.

— вона мені теж, — я.

— і-і-і? — французка.

— поїхала додому, місячні.

— все одно в такі дні щось може бути.

— та що ти кажеш? до речі, а що там у вас?

— Сімон мені подобається.

— і-і-і?..

Рауль і французка пішли на дискотеку.

Сімон і я пішли гуляти Гаваною.

Сімон наче й хотів піти до клубу з французкою,

але подумав, що я не хочу через платний вхід

(хоча насправді не було настрою через від’їзд моєї пасії),

і тому він вирішив і собі не купувати квиток.

це була якась змішана кубинсько-іноземна диско,

доволі дорога. на прощання Сімон і французка

поцілувалися взасос. я почувався добре за них, наче

це я спонукав французку попередньою розмовою.

ми вдвох пішли на Малекон.

повернулися додому аж над ранок.

заскочуємо чудесну картину:

просто на вході, на підлозі передпокою,

голосно хропе Рауль, лежачи на спині,

скоцюрбивши руки перед собою

в позиції «зайчик на ранку в дитсадку».

французка вмостилася головою в Рауля на гомілці,

а ноги закинула йому на груди. щоб м’якіше.

мама Рауля сидить поряд на дивані,

курить і з осудом дивиться на це видовище,

мабуть, уже очікуючи,

що кабаки й іноземки доведуть до цугундера

її сина.

Сімон дивиться на Рауля та французку

явно з ревнощами,

але нічого не каже і йде спати. я теж.

пізніше, перед світанком, п’яна французка

підіймається гвинтовими сходами

на другий поверх маленької, але двоповерхової квартири

й валиться до мене в ліжко — перше на вході.

далі просто не доповзла.

ліжко одномісне.

вона лежить на боці, спиною до мене, підігнувши коліна, а я

приклався до неї, як ложка до ложки.

ну і, звісно, збуджуюся.

втримуюся, щоб не почати тертись об неї,

годину лежу — і так і засинаю,

упершись стояком в її задок.

наступного дня навіщось розповів про цей епізод Сімонові.

— а вона щось робила?

— та ні. вона була у відключці.

— ну, якби між вами щось і було — звичайно, я б ревнував. але, зрештою, ви обоє вільні люди.

— ге, Сімоне, ні. я б нічого не робив. у мене вже кілька разів було, коли я зваблював дівчину друга. більше я такого не повторю. це повна лажа.

власне, наступної ночі французка була вже достатньо твереза,

щоб влучити в ліжко до Сімона — і то свідомо.

він іще потім розповідав про їхні розбіжності з приводу

природних запахів і парфумів.

бомж і буржуа.

а я наступної ночі знову довго не міг заснути,

адже, коли ми повернулися пізно ввечері,

у сусідньому зі мною ліжку спала та жінка,

з якою минулої ночі нічого не вийшло,

бо велорикша не міг підвезти іноземця.

я дивився на неї, дивився і так хотів підійти

й почати її пестити…

вона спала розкрита,

у самих лише трусиках і ліфчику —

така фігурова, з тонесенькою талією

та широкими стегнами,

аж дихала жіночністю…

але була малесенька проблемка, точніше дві:

з обох боків її обіймали уві сні

двоє маленьких дітей Рауля.

отак я лежав, дивився на неї,

а вентилятор майже не розганяв спеку,

повертаючись то до їхнього ліжка, то до мого.

до речі, ночі на Кубі були дуже гарячі.

на ранок жінки вже не було.

а потім непомітно для себе

я переключив увагу на негритянку.

навіть знаю чому, і матінка-карма мене за це покарала.

просто тому, що вона чорненька й мене це збуджувало,

а не тому, що вона мені більше подобалася як людина.

а так не можна: головне — особистість, а не колір шкіри.

ми з Сімоном уже хотіли їхати з Гавани по всій Кубі,

і Рауль із дітьми вирішили поїхати з нами до міста Матансас,

заїхавши дорогою до його родичів.

я пішов запрошувати ще й негритянку.

вона не була певна: боялася бути в компанії іноземців.

— але ж Рауль із нами ходить — і нічого.

— так, але він чоловік.

вона таки погодилася. ми були в неї вдома.

вона нахилилася по щось, і я нагнувся й поцілував її в маківку.

негритяночка випросталася, усім своїм виглядом

демонструючи здивування. до мене не дійшло.

ми гуляли ввечері, вона з французкою йшла попереду,

а я ласо дивився не неї й пускав слину.

всіляко намагався бути поруч,

а вона й не уникала: звичайно, жінці приємно, коли

її настільки хочуть — але, хоча ми часом торкалися одне одного

і я ловив кожну мить цього дотику,

заходити далі вона мені не дозволяла.

* * *

на ранок ми вибралися до Матансаса.

якими манівцями діставалися, я так і не зрозумів:

спершу автобусом по трасі, потім якимись чагарями пішки,

далі з чотирма пересадками. виїхали нарешті

на транскубинську трасу — відверто військову…

ну, якось це відчувалося. широка й бетонна,

а машин майже нема. дорога «про всяк випадок».

нарешті нас усіх підібрала вантажівка.

прикольно їхати в кузові великою компанією,

ще й із двома маленькими дітьми.

гарячий вітер дув в обличчя, ми з негритянкою

стояли плече до плеча (еротично, шо капєц),

було так кльово…

пізніше виявилося, що ми їхали не в той бік.

аж пізньої ночі дісталися до хати

Раулевих родичів у якомусь маленькому

містечку

на півдорозі до Матансаса.

спати всередині місця на всіх забракло.

Сімон із французкою пішли до намету.

я все намагався підібратися поближче до негритянки,

Рауль,