Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

Вона притисла до себе торбинку і підвелась. Товстун Чарлі провів жінку в коридор.

— Був радий побачитись.

Розина мама кліпнула, десь так, як кліпають пітони перед тим, як накинутись на жертву. Тоді гукнула:

— До побачення, Дейзі. Зустрінемось на весіллі.

Дейзі, на якій вже були бюстгальтер і трусики, визирнула в коридор.

— Бережіть себе, — побажала вона мамі Розі, натягуючи футболку, і знову зникла в кімнаті Чарлі.

Поки Чарлі зводив маму Розі долі сходами, вона мовчала. Чоловік відчинив для неї двері, і поки вона його минала, зауважив на її обличчі дещо жахливе, щось, що, змусило його шлунок зав'язатись у ще тугіший вузол, ніж раніше. Мама Розі щось робила ротом. Губи розтягнулись у кутиках, ніби жінку спіткав раптовий напад. Схожа на череп, до якого допасували уста, мама Розі посміхалась.

Чарлі зачинив за нею двері і, тремтячи, залишився постояти біля сходів. Тоді з виглядом людини, яка прямує на електричний стілець, таки піднявся.

— Хто то була? — поцікавилась майже одягнена Дейзі.

— Мама моєї нареченої.

— Яка радісна жіночка. — На Дейзі були ті самі речі, що й учора.

— Ти що, так і підеш на роботу?

— Господи, ні, звісно. Поїду додому і переодягнусь. Я все одно не з'являюся на роботу в такому вигляді. Можеш викликати мені таксі?

— Тобі куди?

— До Гендона.

Чарлі викликав місцеве таксі. Тоді сів на підлогу в коридорі і спробував виміркувати кілька потенційних сценаріїв; жоден з них не вимірковувався.

Хтось стояв поруч.

— У мене в торбинці є вітамін В в таблетках. Можеш ще спробувати посмоктати ложечку меду. Мені від цього ні тепло, ні холодно, але моя сусідка по квартирі божиться, що це допомагає при похміллях.

— Справа не в цьому, — пояснив Чарлі. — Я сказав, що ти моя кузина. Щоб вона не думала, що ти моя, що ми з тобою, ну... Дивна дівчина в квартирі... Сама розумієш.

— Кузина, еге ж? Що ж, не парся. Думаю, вона про мене зовсім забуде, а якщо і ні, то скажи, що я зникла з країни за загадкових обставин. Ти мене більше ніколи не побачиш.

— Справді? Обіцяєш?

— Не конче говорити про це таким задоволеним тоном.

Знадвору почувся гудок клаксона.

— Це має бути моє таксі. Встань і попрощайся.

Він підвівся. Вона обійняла його і повторила:

— Не парся.

— Здається, мені кінець.

— Неправда.

— Я приречений.

— Дякую, — сказала вона. А тоді нахилилась до нього і поцілувала в губи, довше і пристрасніше, ніж це було доречно, враховуючи їхнє недавнє знайомство. Тоді усміхнулась, безтурботно покрокувала сходами до дверей і пішла геть.

— Напевне, — сказав спантеличений Чарлі вголос, коли зачинилися двері, — це все не насправді.

Він досі відчував присмак її губ: помаранчевий сік і малина. То був поцілунок. Серйозний поцілунок. У тому поцілунку була пристрасть, якої він ніколи не відчував раніше, навіть із...

— Розі, — мовив Чарлі.

Він відкрив мобільника і натис цифру швидкого набору її номера.

— Ви зателефонували Розі, — озвався її голос зі слухавки. — Я зайнята або знову загубила телефон. Це автовідповідач. Зателефонуйте на домашній або залиште повідомлення.

Товстун Чарлі закрив телефон. А тоді одягнув плаща поверх спортивного костюма і, тільки трохи мружачись на нестерпне денне світло, вийшов на вулицю.

Розі Ноа хвилювалась, і сам цей факт хвилював її ще більше. І винна в тому хвилюванні, як і багато ще в чому у світі Розі (хотіла вона те визнавати чи ні), була її матір.

Розі звикла до світу, в якому сама ідея її весілля з Товстуном Чарлі Нансі викликала у матері відразу. Вона сприймала материн протест проти її шлюбу як небесний знак, що вона все робить правильно, навіть якщо вона сама не була в цьому достоту впевнена.

І, звісно, вона кохала Чарлі. Він був надійним, утішливим, розважливим...

Несподівана зміна материної думки щодо Товстуна Чарлі розхвилювала Розі, а раптовий мамин ентузіазм щодо організації весілля і взагалі глибоко стурбував.

Вона телефонувала нареченому минулого вечора, щоб це обговорити, але він не відповідав на дзвінки. Розі подумала, що той, напевне, рано заснув.

Тому вона вирішила пожертвувати заради розмови з ним обідньою перервою.

Агентство Ґрема Коутса розташовувалось на найвищому поверсі сірої вікторіанської будівлі в Олдвічі, і до нього треба було підніматись п'ятьма прогонами сходів. Звісно, був іще ліфт, який встановив сто років тому театральний агент Руперт Баттерворт на прізвисько Липучка. То був неймовірно повільний, манюсінький і тряский ліфт, дивацтва конструкції якого ставали зрозумілими тільки тоді, коли з'ясовувалось, що Липучка Баттерворт мав розміри, форми і вміння втискатись у манюсінькі простори приблизно як у молоденького огрядного гіпопотама. Ліфт розробили рівно таких розмірів, щоб туди могли втиснутись Липучка Баттерворт і ще одна, значно стрункіша, персона, наприклад, хористка. Або хорист: Липучка був неперебірливим. Щоб зробити його щасливим, достатньо було, щоб особа, яка бажала потрапити на сцену, втислася з ним до ліфта і повільно протряслася повз усі поверхи догори. Нерідко до тієї миті, коли ліфт піднімався на верхній поверх, подорож так виснажувала Липучку, що йому доводилось прилягти, і він залишав стурбованих хористку чи хориста в почекальні, розмірковувати, чи не були намагання вхопити повітря і червона пика, від яких Руперт страждав, доки вони піднімались, ознаками якоїсь ранньоедвардіанської емболії.

Після однієї поїздки ліфтом з Липучкою Баттервортом люди завжди піднімалися сходами.

Ґрем Коутс, який викупив рештки Агентства Баттерворта у його онуки більше двадцяти років тому, залишив ліфт як історичний артефакт.

Розі захряснула втулки внутрішніх дверей, зачинила зовнішні і підійшла до рецепції, де повідомила, що чекає на Чарльза Нансі. Вона присіла під фотографіями Ґрема Коутса з людьми, яких представляло його агентство. Серед них вона впізнала коміка Морріса Лівінґстона, кілька бойз-бендів, які колись були популярними, і сузір'я спортивних зірок, які згодом поставали «знаменитостями» й отримували від життя максимум задоволення, поки вдавалось роздобути нову печінку.

До рецепції підійшов чоловік. Він не надто нагадував Товстуна Чарлі. Його шкіра була темнішою, і всміхався чоловік так, наче його розважало все довкола — розважало глибоко й небезпечно.

— Я — Товстун Чарлі Нансі, — сказав чоловік.

Розі підійшла до Товстуна Чарлі і цьомнула його в щоку. Він перепитав:

— Я тебе знаю?