Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Сергій примирливо прошепотів:

— Не ображайся. Ми ж пожартували. Правда, Дуб? — дочекавшись позитивного кивка Віталіка, Вороний торкнув Яну за руку та трохи обійняв. — Ти теж пожартувала. Погодься. Ти ж зовсім не знаєш цього чоловіка. Га, Синичка?

Яні зовсім не хотілося зізнаватися у своєму короткому знайомстві. До того ж Сергій по-своєму правий. Що вона знає про Остапа? Крім того, що він чудово цілується.

— Ти правий.

— От і добре.

Вороний у знак примирення знову обійняв її, а Дубовський одразу ж штовхнув його в плече. Скориставшись нагодою, Яна звільнилася від дружніх обіймів.

Вона одразу ж спіймала швидкий зелений погляд. Цього разу похмурий.