Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Вона народилася від мудреців і заснувала це царство, яке несло славу і присягу.

.

Тоді його руйнування може бути приречене дати людям останню надію.

.

На цьому цикл історії закінчився.

Меч народився через Сейфера, і він також загинув через Сейфера.

.

Вона тримала в руках меч і вирішила використати це давнє прізвище, щоб виконати цю обіцянку.

.

Вона підняла меч, і на її обличчі з'явилася втішна посмішка.

.

Вона підвела очі, і її ясні очі були схожі на світло меча, що пронизує прямо в бік підлого зрадника.

.

Макаров підсвідомо зробив крок назад.

!?

Що ти робиш!?

!

Відкладіть!

.

Садр уже зрозумів, що щось не так.

, -

Він раптом вискочив зі свого становища, його бліді, схожі на кігті, руки згорнулися калачиком, коли він бурмотів заклинання. Фіолетова блискавка вилетіла з намиста перед його грудьми.

.

Але сила меча вже злилася з кров'ю дому Сейфер.

У чорнильно-чорних очах Амандіни стрілка часу сповільнювалася.

,

Вона побачила, як розширилися очі зрадника. М'язи на його обличчі перетворилися з розслаблених на напружені. Потім він повільно відкрив рот і показав зуби. Їй була зрозуміла кожна деталь. Він повільно підняв руку, як вмираючий старий, і потроху поклав її перед грудьми. Здавалося, що ця проста дія зайняла ціле століття.

Чарівник Садр розтулив пальці, і блискавка потроху виходила з кінчиків його пальців. Це було схоже не на швидке світло, а на фарбу, яку перекинули. Фіолетовий і сріблястий змішалися разом і повільно вбиралися в полотно, просуваючись вперед дюйм за дюймом.

.

Весь світ, здавалося, завмер.

Амандіна побачила, що стілець, який перекинув Садр, ніби завис у повітрі, чотири ніжки стільця були підняті над землею і повільно нахилені в повітрі. Книга під назвою «Ботаніка Мановела» була піднята зі столу і впала на землю видимою траєкторією. Процес йшов вкрай повільно.

.

Потім вона опустила меч за собою.

Меч у її руці повільно замахнувся назад, а потім намалював дугу знизу вгору. Коли дуга повернулася у вихідне положення, меч вилетів з її руки.

.

Макаров ніяк не відреагував.

Рот чаклуна Садра відкривався і закривався, коли він співав, але раптом зупинився. Лють на його обличчі поступово перетворилася на шок, а руки перестали рухатися. В його очах відбилася яскрава біла лінія, і вона пройшла повз нього.

.

Макаров ніяк не відреагував.

.

Ця секунда була розділена на незліченну кількість моментів.

.

Але лише одне біле світло пробивалося крізь центр кімнати.

.

Він пробив груди Макарова без будь-якого опору.

.

Час відновив свою нормальну течію.

.

Садр обернувся і побачив, що чистий і бездоганний меч розсік перед ним Макарова. Зрадник навіть не встиг вигукнути. Його вираз страху, небажання, болю і жалю завмер в останню мить, а потім він розтанув у чистому білому полум'ї.

.

Деякі з них мали шанс увійти в історію і запам'ятатися жителям Ауїна.

.

Але він обрав інший шлях.

.

Цей шлях привів його до остаточної загибелі в полум'ї.

Після того, як Меч Левове Серце пробив зрадника Королівської Фракції, він продовжив рух вперед і вдарив металевий астрономічний інструмент по столу.

,

Під враженим і гнівним поглядом Садра Священний Меч Еруїна був розбитий, як скло. Клинок розбився на незліченну кількість дрібних осколків і розлетівся на всі боки.

! ,

Ні! Він заревів, і волосся в нього стало дибки. Гнів у його серці ледь не спалив увесь Маяк дотла.

Він ніби бачив перед собою ілюзію Сутінкового Дракона, дивився на нього з холодною посмішкою.

.

За цим послідувало знищення Саасальдів.

.

І кінець світу.

Ні! Чаклун Садр знову закричав, його серце защеміло. Він не міг зрозуміти, як можна так легко зламати Святий Меч.

І навіть з силою Срібних Людей вони нічого не могли зробити, щоб врятувати його цього разу.

.

Меч Левове Серце дійсно приховував таємницю, про яку ніхто не знав.

.

Але це була легенда, яку знали лише нащадки дому Сейферів.

.

Фіолетова блискавка вдарила в Амандіну одночасно.

.

Сила, близька до сили мудреця, ледь не розірвала смертне тіло дівчини на шматки в одну мить.

.

Це була історія про віру та гідність.

.

Хоча він був слабким.

.

Але йому не судилося піддатися маніпуляціям долі.

.

Чого б це не коштувало.

.

Вибір смиренного був як меч у руці дівчини.

.

Краще було померти у славі, ніж жити в безчесті.

.

Амандіна заплющила очі.

.

Але смерть надовго не прийшла.

Вона почула в серці лагідний голос, який кликав її сплячу свідомість.

Енні, ти виросла.

.

У кімнаті.

.

Чаклун Садр вражено подивився на розкидані уламки Священного Меча. Вони зібралися разом і оточили людську дівчину під зближенням невидимої сили. Сила чаклуна Садра, як і сила всіх стихій і законів в кімнаті, була зметена цією невидимою силою.

Чоловік і жінка, дві постаті промайнули в кімнаті одна за одною.

.

Вона холодно подивилася на нього.

.

Наче дивлюся на мертву людину.

1513

Розділ 1513

Коли Амандіна повільно розплющила очі, то виявила, що стоїть у незнайомому місці.

?

Де знаходиться це місце? Хіба я не вмер?

.

Вона нерішуче підняла руку, повільно потягнулася до щоки і притиснула її, ніби підтверджуючи, що вона не привид.

.

Вдалині виднілася нескінченна базальтова поверхня, що простягалася так далеко, як сягало око, а густонабивні квадратні гори складалися шарами.

.

Зелена блискавка проносилася крізь хмари, і сильний вітер роздмухував її довге волосся, змушуючи її руками відштовхувати волосся, яке закривало їй очі. Вона підняла голову, підняла подерту спідницю і пішла босоніж. Якусь мить вона вагалася, але все ж рішуче пішла вперед.

Пил і пісок злетіли на вітрі, перекочуючись по спідниці дівчини.

.

Посеред піщаної бурі була лише самотня постать, що крок за кроком хиталася вперед.

.

Це була величезна і безкрайня рівнина.

У тісному кабінеті уламки Священного меча один за одним злітали з землі. Як пісок на вітрі, вони злетіли вгору і кружляли навколо міс Амандіни.

Брандо, тримаючи в руках священний меч Одерфейс, холодно дивився на чарівника Садра. Поруч з ним Фрея так міцно стиснула кулаки, що вони були майже безкровні. Вона зціпила зуби і подивилася на Срібного Чарівника червоними очима. Вони повинні були бути охоронцями порядку, носіями вогню цивілізації.

Хто ви, люди? Чаклун Садр з подивом і гнівом подивився на двох