Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Це все – видушила. 

Його тепла долоня лягла мені на щоку.

– Я тобі не подобаюся? – з стриманим сумом запитав у мене.

– Річ не в тім що, ти мені не подобаєшся. Ти мені цікавий, навіть якби я не знала що ти король, чи дракон… Мені б ти сподобався але… – я не знала які слова краще було б підібрати.

– Але? – запитав, але я так і не відповіла – Ти хвилюєшся через мітку? – зробив він свій висновок – Якщо так, то я не думаю що варто. Адже я відчуваю в тобі трохи драконячого духу. Схоже в тебе був у родині дракон, тому ти можеш прийняти мітку без яких не будь наслідків.

Схоже Відблиск неправильно все зрозумів щодо моєї несподіваної драконячої частинки. Адже мою кров змішали з драконячою і щодо моїх предків він помилився.

– Ні Відблиску, я не через це… Мені… мені здається що ти помилився – невпевнено вимовила уважно стежачи за його реакцією. Король нахмурився зсунувши світлі брови.

– Що ти маєш на увазі під тим, що я помилився? – перепитав, хоча можу припустити що він вже й сам здогадався про що я. Це видно по його розгублених і трохи сумних очах. Він зрозумів.

– Я не твоя пара Відблиску – нарешті спромоглася вимовити, він напружився і підтис губи в тонку лінію.

– В тебе є якісь підстави так вважати? – запитав майже розбитим голосом.

– Так.

– Отже, Дикий не помилився, ти його справжня істина. – з сумною посмішкою мовив.

– Так. – винувато підтвердила його слова.

– Не треба. Ти не вина, тому тобі ні до чого винити себе. Ти сказала правду, чому я дуже радий. 

– Мені і дійсно дуже шкода що так вийшло.

– Нічого, буває. – потім він з ніяковою веселістю додав – І це значить що свою пару я ще не знайшов. – голосно видих, відійшовши від мене закладаючі руки за голову.

– Надіюся що ти скоро її зустрінеш – підтримала його.

– Я теж. – він зробив коротку паузу, а потім невпевнено додав – Маріє… ти… ти не проти якщо ми залишимося друзями? Все ж в короля не так багато друзів з ким можна гарно поговорити, та й твоя компанія мені до душі… Якщо ти звичайно згодна. – запропонував трохи невпевнено і на диво зараз, Відблиск мені не нагадував строгого і холодного короля, а радше юнака що не був впевнений у своїх словах.

– Була б не проти – з усмішкою погодилася на його пропозицію, адже як особистість він мені подобається навіть незважаючи на дуже задиркуватий і трохи зверхній характер. Скажімо він коли захоче може бути веселим і гарним другом.

– Тоді чудово, і в мене ще буде нагода подратувати одного чорного дракона і трохи потріпати йому нерви, поки той не зрозуміє що я відступив. І до речі, у випадку з ним вперше в житті я йому щось уступаю. Так, що передай йому хай буде мені вдячний! – жартував.

– Навіть не знаю що він скаже на цю пропозицію, якщо я йому це передам. – в такому ж тоні відповіла.

– До речі, де його в останні дні носить? Повниться мені, що після останньої нашої сварки він мав тільки одну суть. Він ще часом розум не втратив? – король уважно поглянув на мене, а в його рисах читалася напруга.

Це несподіване запитання збило мене з пантелику і я не знала що йому відповісти. Говорити про пам’ять Нокса мені не хотілося, адже цим я могла тільки наразити його на небезпеку, якщо про це дізнається ще хтось окрім привидів.

– Оу, з ним вже все добре. Всі сутності на місці так, що нема про що хвилюватися – розмито відповіла, але це була правда хоч й не вся і схоже така відповідь задовольнила Відблиска.

Перед тим як попрощатися з Відблиском, я на свій страх і ризик попросила в нього деяке приладдя яке мені б могло знадобитися для мого плану повернення, якщо в мене не вийде все те, що я запланувала на сьогоднішній вечір.

До вечора в мене залишилося купа часу, який я з користю витратила на підготовку. Спершу приготувала зелену сукню з відкритими плечима що прихопила з собою, це була єдина і остання моя чиста і найгарніша річ з тих, що я з собою взяла. Я вирішила все влаштувати як і колись, одягтися схоже, зробити таку ж зачіску, макіяж. Але це все потім, зараз треба підготувати місце і саме найголовніше це те, що я обіцяла дракону.

Прибравши в білій альтанці яку я встигла анонімно привласнити, я порозвішувала маленькі ліхтарики у формі кульки в яких в середині запалювалися свічки. Вони були гарні так, що для атмосфери зійдуть, ще я додала для загального виду трохи квітів що не було так сіро. Коли я закінчила з підготуванням альтанки, на вулиці вже почало сутеніти і я поспішила, щоб встигнути приготувати одну страву і привести себе у належний вигляд.

Вже було доволі пізно так, що на кухні замку вже майже нікого не було, зачекавши ще трохи поки підуть і ці декілька чоловік я розпочала готувати. Увесь той час коли я роздумувала над тим, який спогад міг би бути каталізатором для Ноксових спогадів, я дещо пригадала. Одна маленька деталь яку я пропустила, але не до кінця. 

Після того вечора коли я вперше попросила дракона приготувати невдалу вечерю… Ми тоді приготували запечені млинці. Які йому дуже сподобалися і деколи хоч і не часто, дракон просив мене йому їх приготувати. І от на цей маленький спогад я і ставлю всі свої ставки, щоб повернути його пам’ять! 

Знаю ставки і взагалі ідея може здаватися просто паскудною і шанси мої мізерні, але все ж… Це краще що я можу зараз зробити, адже саме ця не дуже зручна і ніякова ситуація що вийшла у той день, добре викликала в ньому бурю почуттів! 

Саме тоді він виглядав справжнім, скинувши майже всі свої маски з обличчя… В той момент я бачила його хвилювання, невпевненість, ніякове збентеження коли в нього щось не виходило і радість попри те що він мав трохи дурнуватий вигляд, але йому було тоді весело. Адже на той момент, він горів юнацьким полум’ям що змушувало його жити, робити спроби, дивувати, помилятися і любити попри те що з ним сталося.

Можливо саме той вечер став рушійною силою для нього, адже саме тоді Ноксор в мене запитав, чи хотіла б я залишити мітку. І коли я відповіла “так…” Я бачила його очі… бачила наскільки сильно вони горіли щастям, бачила те, як він зрадів і нервував очікуючи відповіді. Тому я вважаю що навіть такий дрібний спогад зможе щось сколихнути в середині дракона. Адже саме в той вечір він наважився сказати мені своє справжнє ім’я.