Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Тобто виходить я отримала драконячу ауру, але драконом я не стала.

– Так. І як мале доповнення в тебе покращився нюх і можливо здоров'я, адже я колись чув що драконячу кров використовували як ліки, але це було дуже давно та і такі методи лікування були заборонені. А щодо зміни твоєї зовнішності це вже була сила темних. Твої очі змінили колір тому, що ти пробудила повну силу і пропустила її крізь все своє тіло, тому твоя зовнішність теж трохи змінюється. Як підтвердження моїм словам запитаю. В кімнаті ж стало дуже холодно, я ж вгадав. 

– Так. – відповіла згадавши що кожен раз коли я користувалася силою темних, температура навколо знижувалася – Але чому стає холодно?

– Сила темних на пряму пов’язана зі смертю, а там де потойбіччя, темрява і душі не існує тепла. Там суцільний мороз, адже фізичного тіла що дає тепло вже немає, а душі тепло не потрібне. Так само як і мертвим. Наша магія це згусток темряви, холоду і самої смерті що може повертати життя назад, але ця сила і не дає це життя насправді, лише утримує на місці, щоб душа не відійшла в інший світ.

– Зрозуміло – тихо видихла.

– Хм-м – задумливо протягнув Грейсон вже більш розслаблено.

– Що таке?

– Я от тільки зараз зрозумів чому Белас був настільки пригнічений коли дізнався що ви були парою. Він знав про мітку, а якщо й ні, то принаймні здогадувався і можливо першим запримітив у тобі слабку ледь помітну оку ауру що нагадувала драконячу. До речі, на що ти так розлютилася що змогла пробудити і другу частину магії?

Я деякий час мовчала роздумуючи, чи варто казати про це Грейсону, а може він підкаже мені як краще? Ну або зна метод як дістатися до Вілардії без дракона, якщо такий метод взагалі є. Або в мене є ще один варіант.

– Пам’ятаєш я казала що потрапила до цього світу і тіла – нагадала йому і привид кивнув – Так, от насправді є одна історія по якій я зараз повинна була б жити, але я її спробувала змінити. – він уважно слухав – Адже у кінці мене повинні будуть вбити. А я цього не бажаю. Але… ситуація змінилася як і історія і мені потрібно повернутися назад, бо можуть вбити привидів що залишилися у маєтку, а вони мені дуже дорогі. Я не можу їх там покинути, але якщо повернуся мене там і саму чека смерть.

Між нами повисла важка тиша.

– Привидів повинен буде вбити Тінь – знову він не запитував, а говорив як є.

– Так – глухо відповіла. 

– І ти плануєш повертатися?

– Мабуть, так, але я не знаю як. Звичайно в мене є один варіант, але я не знаю чи він надійний і чи спрацює. Але спробувати варто.

– Отже, ти вже все вирішила.

– Можливо.

– Якщо ти все ж будеш іти… можна я піду з тобою – голос привида звучав незвично стисло і навіть з часткою суму і невпевненості.

– Якщо хочеш.

– Тоді я з радістю складу тобі компанію.

Помовчавши у тиші підземної кімнати я про дещо попросила у Грейсона. Щоб він знайшов інших привидів і попросив їх допомогти знайти деякі інгредієнти у великій кількості, а ще щоб він попросив Бена дещо для мене виготовити. Після цієї напруженої розмови наші заняття скінчилися і я пішла шукати якусь укромну місцину, щоб можна було втілити мій задум у життя. Але можливо краще було це зробити у підземній кімнаті, але там немає ні стола, ні світла, ні ще якогось приладдя. Кімната була повністю порожньою і якщо я не знайду приміщення, то доведеться шукати всі інструменти і тягнути все туди.

Як же це все складно. Але перестрахуватися все ж треба, якщо в мене не вийде сьогодні повернути пам’ять дракону хоча б на п'ятдесят відсотків, то це буде як основний і запасний план. 

Треба ще підготувати все до нашого вечора, надіюся проблем з кухнею в мене не виникне і на мене не будуть коситися як на пришелепкувату. Хоча щось мені підказує що все приблизно так і буде. Головне, щоб в мене вийшло виманити дракона на зустріч і це поки що стоїть у пріоритеті. Але зараз… краще пошукати потрібні інструменти і можливо, якщо пощастить знайду якусь кімнатку де мене ніхто не потривожить.

Доходячи до своєї кімнати я ще здалеку натрапляю поглядом на Відблиска що стояв біля моїх дверей. М-м-м, навіщо він прийшов? Зараз я не хочу з ним розмовляти, та й немає про що. Підходячи ближче він мене поміча і мило посміхається, махаючи рукою я заради ввічливості роблю те ж саме.

– Привіт Маріє – він трохи нахмурився – з тобою щось сталося? Чому ти накульгуєш?

– Привіт, нічого. Зі мною все добре. – натягнула напружену посмішку.

– А що з ногою? – король поспішив мене підтримати під руку хоч я цього і не потребувала, мені в ніс одразу б’є гіркий цитрус… Раніше я не відчувала цієї гіркоти, хіба що нещодавно почала помічати.

– Все добре, просто спіткнулася під час прогулянки ось і все – король обдарував мене похмурим поглядом. Невже я маю настільки поганий вигляд після тренування?

Відблиск не поспішав мене відпускати, погладжуючи легкими дотиками пальців мою зовнішню сторону долоні. Дивно, але зараз я не відчувала того збентеження, як в перший раз коли ще не могла почути нотку гіркоти у його ароматі. Але… ця частка гіркоти не виклика в мене прямо ж такої відрази, просто мені вона не подобається, от і все. А дотики стали не такі відчутні… я б навіть сказала вони мені стали байдужі. Не знаю, можливо саме це Скет і мав на увазі. Коли казав що дракони впізнають свою пару за запахом і я зараз відчуваю саме це?

– Вибач, ти щось хотів? – почала одразу з головного.

– Сьогодні в замку був невідомий сплеск магії і я прийшов перевірити чи все з тобою впорядку, а ще… – він трохи зам’явся – я хотів тебе побачити.

На цих останніх словах я б повинна була, мабуть, збентежитися, але моє серце залишилося байдуже.

Я не знала що сказати, тому моє мовчання затягнулося.

– Щось не так? – він порушив перший цю тишу.

– Я… – секундна пауза, я відвела погляд – я не знаю Відблиску.

– Що саме? – він ніжно підвів моє підборіддя, щоб зазирнути мені в обличчя яке я від нього сховала. Мене пройняло відчуття що це все неправильно, щось всередині мене бунтувало від його дотиків і просили ласки зовсім іншого дракона… того що зараз був не біля мене.