Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Консуело 📚 - Українською

Читати книгу - "Консуело"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Консуело" автора Жорж Санд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 250 251 252 ... 289
Перейти на сторінку:
у вдів і сиріт, золото зрадництва, грабіж церков, де ти, прикидаючись, падаєш ниць і твориш молитву (адже до довершення всіх своїх великих достоїнств ти ще й ханжа!). Твого двоюрідного брата Тренка-пруссака, якого ти так ніжно любиш, ти зрадив і збирався вмертвити. Жінок, яких ти прославив і ощасливив, ти зґвалтував, попередньо вбивши їхніх чоловіків і батьків. Твоя тільки-но зімпровізована ніжність до мене не що інше, як каприз пересиченого розпусника. Лицарське висловлення покірності, яке ти виявив, віддаючи своє життя в мої руки, — це марнославство дурня, що уявляє себе непереборним, а та порожня милість, про яку ти просиш, була б для мене плямою, яку можна змити тільки самогубством. Ось моє останнє слово, пандуре з обпаленою пащею! Геть із моїх очей! Утікай, бо якщо ти не звільниш моєї руки, яку вже чверть години ледениш у своїй, я очищу землю від негідника, розтрощивши тобі голову!

— І це твоє останнє слово, виплодку пекла? — вигукнув Тренк. — Ну, добре ж! Лихо тобі! Пістолет, який я гребую вибити з твоєї тремтячої руки, заряджений тільки порохом. Одним маленьким опіком більше або менше — не велике діло! Цим не залякаєш людини, загартованої у вогні. Стріляй, нароби шуму! Мені тільки того й потрібно. Я буду радий знайти свідків своєї перемоги, бо тепер уже ніщо не зможе визволити тебе з моїх обіймів: своїм божевіллям ти запалила в мені вогонь пристрасті, який могла б стримати, якби ти була трохи обережніша.

Кажучи так, Тренк схопив у свої обійми Консуело, але в ту ж мить двері відчинились, і людина, чиє обличчя було закрите чорним крепом, опустила руку на пандура, що відразу зігнувся й захитався як очерет у бурю, і з силою кинула його на підлогу. Це було справою кількох секунд. Приголомшений у першу мить, Тренк підвівся й, дико поводячи очима, з піною біля рота, вихопив шпагу й кинувся на свого ворога, що попрямував до дверей, очевидно, щоб зникнути. Консуело також кинулася до виходу. Їй здалося, що за зростом і силою руки ця замаскована людина не хто інший, як граф Альберт. Вона побачила його в кінці коридору, де дуже круті кручені сходи вели на вулицю. Тут він зупинився, почекав Тренка, швидко нагнувся — так, що шпага барона дряпнула стіну, і, схопивши його в оберемок, кинув через плече долілиць по сходах, головою вперед. Консуело чула, як велетень покотився, і з криком: «Альберт!» — кинулася було слідом за своїм рятівником. Але він зник раніше, ніж у неї вистачило сил зробити три кроки. Страшна тиша запанувала навкруги.

— Signora, cinque minuti cominciar[292], — батьківським тоном звернувся до неї бутафор, зринувши з театрального люка, що виходив на той же майданчик. — Яким чином ці двері виявилися відчиненими? — додав він, дивлячись на двері сходів, з яких був скинутий Тренк. — Справді, ваша милість ризикували схопити нежить у цьому коридорі.

Він зачинив і замкнув двері на ключ, як належало, а Консуело ні жива ні мертва повернулася до гримерної, викинула за вікно пістолет, що валявся під диваном, засунула ногою під меблі коштовності Тренка, що виблискували на килимі, й рушила на сцену, де наткнулася на Кориллу, ще червону й захекану від нескінченних виходів на оплески, які щойно дісталися на її долю після інтермедії.

Розділ 98

Незважаючи на страшенне хвилювання, Консуело й у третьому акті перевершила себе. Вона не очікувала такого успіху, не розраховувала більше на нього, вийшовши на сцену з відчайдушною рішучістю провалитись із честю, вважаючи, що під час своєї мужньої боротьби втратила раптом і голос і вміння. Це її не лякало: що значили навіть тисячі свистків у порівнянні з небезпекою й ганьбою, яких вона тільки-но позбулася завдяки чиємусь чудесному втручанню. За цим чудом пішло інше. Добрий геній Консуело, здавалося, захищав її: голос її звучав як ніколи, співала вона з іще більшою майстерністю і грала з більшим піднесенням і пристрастю, ніж будь-коли. Вся її істота була вкрай збуджена, і їй здавалося, що от-от у ній щось порветься, як занадто натягнута струна. І це гарячкове збудження несло її в чарівний світ: вона робила все ніби вві сні, і її навіть дивувало, що вона знаходила в собі для цього реальні сили.

Втім, радісна думка підтримувала її щораз, коли вона боялася, що не витримає. У неї тепер не було сумнівів, що Альберт тут. Він у Відні. Принаймні з учорашнього дня. Він спостерігає за нею, стежить за всіма її рухами, оберігає її, інакше кому ж приписати неждану допомогу, щойно їй надану, і ту майже надприродну силу, якою мала володіти людина, щоб перемогти Франца фон Тренка, славонського геркулеса? І якщо з огляду на одне з тих дивацтв, яких так багато в характері молодого графа, він не хоче говорити з нею й начебто намагається бути нею не поміченим, проте він явно як і раніше пристрасно любить її, позаяк оберігає так дбайливо й захищає з такою енергією.

«Ну, добре, — блиснула в голові Консуело думка, — якщо Господу завгодно, щоб сили мене не зрадили, нехай Альберт бачить мене на висоті в моїй ролі й нехай із того куточка зали, звідки він, без сумніву, у цю хвилину стежить за мною, насолодиться моєю перемогою, здобутою аж ніяк не інтригами або шарлатанством».

Не забуваючи про свою роль, вона шукала його очима, але ніде не могла знайти; вона продовжувала свої пошуки й коли відступила за лаштунки, але так само безуспішно. «Де б він міг бути? — сушила вона собі голову. — Де він сховався? Може, він убив пандура наповал, скинувши його зі сходів? І змушений тепер ховатися від переслідувань? Чи попросить він притулку в Порпори? Чи зустріне вона його цього разу, повернувшись до посольства?»

Всі здивування зникали, тільки-но вона знову з'являлася на сцені: немов якими чарами, забувала вона обставини свого дійсного життя, і її охоплювало тільки почуття якогось неясного очікування, захвату, страху, подяки, надії… І все це було в її ролі й виливалося в чудесних звуках, сповнених ніжності й правди.

По закінченні спектаклю її без кінця викликали, й імператриця перша кинула їй зі своєї ложі букет, до якого був прикріплений коштовний подарунок. Двір і віденці пішли за прикладом своєї володарки, засипавши співачку квітами. Консуело побачила, як серед усіх цих пахучих емблем захвату до її ніг упала зелена гілка, мимоволі привернувши її увагу. Тільки-но завіса опустилася востаннє, вона її підняла. То була кипарисова гілка. Відразу вона забула про всі переможні

1 ... 250 251 252 ... 289
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Консуело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Консуело"