Читати книгу - "Борва мечів"

Нагорі сходів Давос почув тихе теленькання дзвіночків, яке могло означати лише присутність Пістрявчика. Принцесин блазень чекав на неї ззовні маестрових дверей, наче вірний пес. М’якотілий, сутулий, з опасистим обличчям, наколотим пістрявим червоно-зеленим клітчастим візерунком, Пістрявчик мав на собі шолома, зробленого з цинового відерця і оленячих рогів. На парогах висіло з тузінь дзвіночків, які теленькали від кожного руху — тобто безупинно, бо дурник ніколи не стояв на місці тихо, але теліпався і мулявся на всі боки. Не диво, що Пилос вигнав його з уроків Ширени, щоб не заважав.

— А у морі, під водою стара риба ласує молодою, — пробубонів блазень до Давоса, схилив голову набік, дзвіночки закалатали, зателенькали, заспівали. — Отакої, йой-ой-ой.

— А у башті над водою стара риба вчиться в молодої, — відказав Давос, що ніколи не відчував себе таким змарнілим старцем, як коли сідав читати. Напевне, якби його вчив старий маестер Кресен, було б легше. Бо молодий Пилос годився йому в сини.

Маестер знайшовся за своїм довгим дерев’яним столом, закладеним книжками та сувоями. Навпроти нього сиділо троє дітей: двоє хлопчиків, а між ними — принцеса Ширена. Давосові й досі незмінно теплішало на серці, коли він бачив свою власну кровинку в товаристві принцеси та королівського сина. «Деван тепер княжич, навіть не лицарський син. Майбутній князь на Мокрохащах.» Давос пишався долею сина більше, ніж власною. «А ще ж мій хлопчик і читати вміє. Пише і читає так, наче з цим хистом уродився.» Пилос хвалив малого за старанність, ніколи не казав ані слова докору. Майстер-мечник доповідав, що Деван показує певні успіхи з мечем та списом. «І побожності навчений теж.»

— Мої брати піднеслися до Палат Світла і сіли поряд із Господом, — сказав Деван, коли батько приніс йому звістку про загибель чотирьох старших братів. — Я молитимуся про них коло ніч-ватри. І за вас, пане батьку — щоб ви йшли у світлі Господньому до кінця ваших днів.

— Доброго ранку, пане батьку, — привітався малий, побачивши Давоса.

«Він такий схожий на Дала у його роки» — подумав Давос. Його старшенький, щоправда, ніколи не вбирався так справно та коштовно, як Деван, королівський зброєносець. Але вони мали однакові — прості та грубуваті — обличчя, однакові — чесні та відверті — карі очі, однакове — не надто пишне, але неслухняне — брунатне волосся. Деванові щоки та підборіддя вкривала ледь помітна пухнаста білява порость, якої соромилася б і добра бросквина, та хлопець страшенно пишався своєю «бородою». «Саме так, як колись пишався Дал.»

З трьох дітей за столом Деван був найстарший, але Едрік Шторм — на два вершки вищий, ширший у грудях і плечах. Цим він скидався на батька — так само, як і тим, що ніколи не нехтував вранішнім навчанням з мечем та щитом. Ті, хто пам’ятав Роберта і Ренлі дітьми, казали, що байстрюк схожий на них куди більше, ніж Станіс — вугільно-чорним волоссям, глибокими синіми очима, ротом, щелепою, вилицями. Лише вуха нагадували, що з боку матері він походить од крові Флорентів.

— Доброго ранку вам, мосьпане, — додав своє вітання Едрік.

Хай яку завзяту і погордливу вдачу мав королівський байстрюк, усе ж вихователі — маестри, каштеляни та майстри-мечники — добре навчили його чемності.

— Ви прийшли від пана дядька? — спитав він. — Як ся мають його милість король?

— Король живий-здоровий, — збрехав Давос. Насправді Станіс нагадував кощавого мерця, вийнятого з могили. Та навіщо казати таке хлопцеві, наче йому іншого клопоту мало? — Сподіваюсь, я не завадив вашому навчанню.

— Ми саме скінчили, мосьпане, — запевнив його маестер Пилос.

— Ми читали про короля Даерона Першого!

Принцеса Ширена була мила, сумна, лагідна дитина, з вроди якої добряче познущалася доля. Станіс подарував їй важку кутасту щелепу, Селиса — флорентівські вуха, а самі боги у своїй жорстокій мудрості вирішили додати до природних дарів ще й сіру лускачку. Хвороба, пережита у колисці, лишила одну щоку та половину шиї сірою, твердою, потрісканою — але на щастя, зглянулася на життя дівчинки та її зір.

— Той король звоював Дорн у лютій війні. Його прозивали Юним Драконом!

— Він вклонявся облудним богам, — мовив Деван, — та в іншому то був великий король, відважний у битвах.

— Так, він був відважний, — погодився Едрік Шторм, — але пан батько — відважніші. Юний Дракон ніколи не перемагав у трьох битвах одного і того самого дня!

Принцеса витріщила на нього круглі очі.

— Невже дядечко Роберт виграв аж три битви упродовж одного дня?!

Байстрюк кивнув.

— Це сталося, коли вони уперше приїхали додому і скликали корогви. Князі Грандісон, Каферен та Зруб хотіли з’єднатися при Перелітку і рушити на Штормолам. Та пан батько взнали про їхній задум від таємного повідомника і миттю помчали на них з усіма лицарями та зброєносцями. Поки заколотники збиралися у Перелітку, пан батько розбивали їх поодинці, не дозволяючи з’єднатися. Князя Зруба вони перемогли у двобої, а ще полонили його сина на прізвисько Срібний Топір.

Деван подивився на Пилоса.

— Невже саме так і сталося?

— Я ж сказав, ти не чув?! — роздратувався Едрік Шторм, не даючи маестрові відповісти. — Пан батько подолали усю силу трьох князів, а самі билися так відважно, що князь Грандісон та князь Каферен згодом стали їхніми вірними підданими, а з ними і Срібний Топір. Ніхто ніколи не перемагав мого батечка!

— Не варто вихвалятися, Едріку, — зауважив маестер Пилос. — Король Роберт зазнавав поразок, як і кожен воїн. Князь Тирел подолав його при Ясенброді, та й у турнірах супротивники часто брали над ним гору.

— Але ж пан батько перемагали частіше, ніж програвали! Вони убили принца Раегара на Тризубі!

— Справді так, — погодився маестер. — Але перепрошую — зараз я мушу приділити увагу князеві Давосу, який так терпляче очікував своєї черги. Назавтра ми читатимемо ще з книги короля Даерона «Завоювання Дорну».

Принцеса Ширена та хлопці чемно подякували за урок і вийшли. Маестер Пилос підсунувся ближче до Давоса.

— Чи не хочете і ви, пане мій, спробувати «Завоювання Дорну»? — Він штовхнув через стіл тонку книжку, переплетену в шкіру. — Король Даерон писав просто, але вишукано, а сама оповідь багата на кров, битви та звитяги. Вашого сина вона цілком захопила.

— Чому ж не захопитися, коли тобі ще й