Читати книгу - "Борва мечів"

— Як забажаєте, мосьпане. — Маестер Пилос зашарудів на столі, розгортаючи та відкидаючи клапті пергамену. — Нових листів немає. Може, знайдеться старий…

Давос теж полюбляв розважитися захопливою казкою чи оповіддю, але вважав, що Станіс підніс його до Правиці Короля не задля розваги. Головний його обов’язок полягав у тому, щоб допомагати королю владарювати, а відтак він мусив розуміти, які слова приносять на крилах круки. Проживши життя, Давос упевнився: кращий спосіб чогось навчитися — почати це робити. А вітрило ти береш до рук чи сувій пергамену — то вже дрібниці.

— Оце може стати нам у пригоді.

Пилос передав листа — невеличкий прямокутник зібганого пергамену. Давос розгладив його, як умів, і примружився на крихітні літери, схожі на павучків. Що читання — нелегка справа для очей, у тому він упевнився одразу. Іноді йому ставало цікаво, чи не призначила часом Цитадель грошову винагороду маестрові, який зуміє написати найменші літери. Пилос із того сміявся, але…

— П’ять… ом королям, — прочитав Давос, завагавшись на «п’ятьох», бо нечасто бачив число записаним літерами. — Король засті… король застінку?

— За Стіною, — виправив маестер.

Давос скривився, досадуючи на себе.

— Король-за-Стіною іде на… на південь! Веде засоби…

— За собою.

— …за собою величезну орду ди… дичаків. Воєвода М… Мормонт вислав… крука зі страху… страхо…

— Страхолюдної пущі. — Пилос підкреслив слова кінчиком пальця.

— …страхолюдної пущі. На нього… напали?

— Так.

Задоволений собою, він продовжив нелегку путь крізь літери.

— Інші… інші птахи прилітали відтоді, без листів. Боїмося, що… Мормонта з його… запоном… ні, загоном! Боїмося, що Мормонта з його загоном знищено…

Раптом Давос зрозумів, що саме він читає, перевернув листа і побачив, що віск печатки — чорний.

— Це лист від Нічної Варти. Маестре, чи бачив цього листа король Станіс?

— Я приносив його князеві Алестеру, щойно прилетів крук. Тоді ще він був Правицею і, здається, обговорював листа з королевою. Коли я спитав, чи не буде відповіді, князь мені порадив не казати дурниць. «Його милості не вистачає війська битися у власних битвах. Бракувало ще марнувати людей на дичаків!» — такі були його слова.

Певно ж, маестер мав рацію, та й слова про «п’ять королів» напевне б розгнівали Станіса.

— Лише той, хто помирає з голоду, прохатиме хліба в жебрака, — пробурмотів Давос.

— Перепрошую, пане?

— Це мені колись дружина казала.

Давос застукотів обрізаними пальцями по столі. Коли він уперше бачив Стіну, то був молодший за нинішнього Девана і служив на кораблі «Морський кіт» при капітані Роро Ухорисі — тирошійці, відомому по всьому вузькому морі як Сліпий Байстрюк, хоча він не був ані сліпий, ані уроджений поза шлюбом. Роро подолав шлях повз Скагос у Тремтливе море, відвідав кількасот маленьких заток, де ніколи раніше не бачили торговельного корабля. Він привіз туди залізо: мечі, сокири, шоломи, добрі кольчуги, а брав за них хутром, коштовною кісткою, бурштином та обсидіаном. Коли «Морський кіт» повернув на південь, черево його трохи не репало. Та в Тюленячій затоці їх запопали три чорні галери і повели до Східної Варти. Увесь крам було втрачено, а Байстрюк за продаж зброї дичакам втратив і голову.

Давос торгував зі Східною Вартою за тих часів, коли перемитничав на морі. Чорні братчики були лютими ворогами, але справними покупцями — якщо, звісно, не дратувати їх недозволеним товаром. Утім, хоча грошиками він їхніми не гребував, але й не забував, як голова Сліпого Байстрюка котилася чардаком «Морського кота».

— Я стрічав дичаків, коли був зовсім молодий, — розповів він маестрові Пилосу. — Злодії вони вправні, а торгуватися геть не вміють. Пригадую, один забрав дівчину, що служила нам на кораблі, та втік разом із нею. Але загалом вони люди як люди — одні злі, інші добрі.

— Люди є люди, — погодився маестер Пилос. — Чи не повернутися нам до читання, пане Правице?

«Так, я — Правиця Короля.» Станіс величав себе королем Вестеросу, та насправді був хіба що королем Мальованого Столу. Він тримав за собою Дракон-Камінь та Штормолам, так-сяк підтримував хиткий союз із Саладором Сааном, але на тому його господарство і кінчалося. Як Варта може прохати його про допомогу? «Вони, мабуть, не знають, яка нікчемна його сила, яка пропаща його справа.»

— То король Станіс не бачив цього листа? Ви певні? А Мелісандра?

— Ні, вони не бачили. Мені понести його до них? Зараз?

— Ні, — відповів Давос, поміркувавши. — Ви виконали свій обов’язок, коли показали листа князеві Алестеру.

«Якби Мелісандра знала про цього листа…» Що вона там казала? «Той, чиє ім’я не можна називати, збирає сили, Давосе Лукоморе. Скоро прийде холод, і настане ніч, яка не матиме кінця.» А Станіс бачив у вогні видіння: кільце смолоскипів у сніговій завірюсі, а навколо — суцільне жахіття.

— Чи не хворі ви, пане мій? — занепокоєно спитав Пилос.

«Я наляканий, маестре» — трохи не відповів він. Давос пригадав оповідь Саладора Саана про те, як Азор Ахай загартував Світлоносця у крові серця своєї коханої дружини. — «Він убив дружину, щоб боротися з пітьмою. Якщо Станіс — насправді Азор Ахай відроджений, то чи мусить Едрік Шторм замінити Ніссу Ніссу?»

— Я замислився, маестре. Пробачте за клопіт.

«Хай навіть якийсь дичацький корольок захопить північ. То й що?» Станіс однак не володіє ані клаптиком тієї півночі. Важко чекати від його милості захисту для людей, які не забажали визнати його королем.

— Дайте мені іншого листа! — рвучко попрохав він. — Цей надто…

— …складний? — перепитав Пилос.

«Скоро прийде холод» — шепотіла Мелісандра, — «і настане ніч, яка не матиме кінця.»

— Бентежний, — мовив Давос. — Цей лист мене дуже бентежить, маестре. Майте ласку, дайте іншого.

Джон VII

Вони прокинулися під дим від палаючої Кротовини.

Нагорі Король-Башти Джон Сніговій спирався на підкладеного м’яким костура, що йому дав маестер Аемон, і роздивлявся, як здіймається у небо сіре віяло. Коли Стир дозволив Джонові утекти, то втратив усяку надію застукати замок Чорний зненацька. Та все ж не варто йому було попереджати про своє наближення отак відверто. «Можеш усіх нас убити у бою» — думав Джон, — «та хоч у ліжку вже нікого не заріжеш. Все-таки