Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Відпочивай, Корівне, — я почув голос Рендома. — Ти весь побитий. Маєш такий вигляд, наче пройшовся пеклом. Зараз ти не можеш нічого вдіяти. Тому розслабся.
— Яка вже різниця, як я почуваюся? — відказав я. — Зовсім скоро це не матиме значення.
Я знову спробував підвестись, і цього разу його рука допомогла мені.
— Ну, тоді гаразд, — мовив він. — Але тут нема особливо на що дивитися.
Гадаю, Рендом мав слушність. Бій уже закінчився — лишень де-не-де траплялись окремі осередки опору, проте ворожих бійців швидко оточували, брали в полон або вбивали, а тоді всі рухалися в нашому напрямку, відступаючи перед хвилею, що вже сягнула краю поля. Скоро наша висота з обох сторін заповниться тими, хто вижив. Я поглянув позад нас. Із темної цитаделі підкріплення не було. Чи зможемо ми туди відступити, коли хвиля таки наздожене нас? І що потім? Прірва здавалась останньою відповіддю.
— Скоро, — пробурмотів я, згадуючи Дейдру. — Скоро...
Чому б і ні? Я розглядав виповнений блискавицями грозовий фронт, який ховав та змінював усе. Так, скоро... Коли Камінь зник разом із Брандом...
— Бранд, — мовив я. — Хто його, зрештою, вбив?
— На цю честь претендую я, — пролунав знайомий голос, джерела якого я встановити не міг.
Я повернув голову, вражено витріщаючись. На камені сидів чоловік у зеленому. Біля нього лежали лук і сагайдак. Він блимнув до мене злою посмішкою. То був Каїн.
— Щоб я скис, — мовив йому на те, потираючи щелепу. — Зі мною трапилася дуже дивна річ дорогою на твій похорон.
— Так. Я чув про це, — засміявся він. — Ти коли-небудь убивав себе, Корвіне?
— Останнім часом ні. Як тобі це вдалося?
— Помандрував у правильну Тінь, — відповів він. — Там влаштував засідку на свою тінь. Той чоловік і забезпечив тіло, — Каїн знизав плечима. — Моторошне відчуття, чесно кажучи. Я не наважився б таке повторити.
— Але чому? — запитав я. — Навіщо вдавати власну смерть і звинувачувати у ній мене?
— Я хотів відшукати корінь зла в Амбері, — пояснив брат, — і знищити його. Для цього вирішив залягти на дно. А чи для цього є кращий спосіб, аніж переконати всіх, що я мертвий? Зрештою, це мені вдалося, як бачиш.
Він змовк.
— Мені прикро через Дейдру. Але вибору я не мав. То був наш останній шанс. Я справді не думав, що він потягне її за собою.
Я відвів погляд.
— У мене не було вибору, — повторив він. — Сподіваюся, ти розумієш це.
У відповідь я кивнув.
— Але навіщо ти намагався влаштувати все так, наче то я вбив тебе? — запитав я.
Саме підійшли Фіона з Блейзом. Я привітався з ними і повернувся до Каїна, щоб почути його відповідь. У Блейза мені також хотілося дещо запитати, але він зачекає.
— Отже? — знову почав я.
— Я просто хотів прибрати тебе з дороги, — пояснив він. — Досі гадав, що за всім міг стояти ти. Ти або Бранд. Ось так звузилося коло пошуків. Я навіть подумав, що ви могли замислити це разом — особливо зважаючи на те, що він намагався повернути тебе назад.
— Ти зрозумів усе хибно, — втрутився Блейз. — Бранд намагався утримувати його якомога далі. Він дізнався, що Корвінова пам'ять повертається, і...
— Уже знаю, — перервав його Каїн, — але тоді все виглядало саме так. Тож я хотів знову запхати Корвіна у підземелля, доки розшукуватиму Бранда. Я причаївся і через Козирі підслуховував те, що всі казали одне одному, сподіваючись у такий спосіб отримати ключик до місця перебування Бранда.
— Це тато й мав на увазі, — сказав я.
— Що? — перепитав Каїн.
— Він висунув теорію, що хтось підслуховує через Козирі.
— Гадки не маю, як він дізнався. Я навчився бути цілком пасивним під час цього. Розкладав Козирі перед собою і легенько торкався до них водночас, чекаючи на пробудження. Коли зв'язок встановлювався, я переводив увагу на мовців. Перебираючи вас по одному, я з'ясував, що здатен читати ваші думки, навіть коли ви самі не використовували Козирів — якщо були достатньо розслабленими, а я ніяк не реагував.
— І все ж він знав, — відповів я.
— Це цілком можливо. Навіть імовірно, — сказала Фіона, а Блейз кивнув.
Рендом підійшов ближче.
— А що ти мав на увазі, коли запитував про бік Корвіна? — поцікавився він. — Звідки ти взагалі міг дізнатися, якщо тільки не...
Каїн кивнув. У далині я побачив Бенедикта і Джуліана, які командували військами. Але після мовчазного Каїнового кивка я забув про всіх решта.
— Ти? — прохрипів я. — Ножем мене вдарив ти?
— Випий, Корвіне, — мовив Рендом, передаючи мені свою фляжку. Вино було розведеним, тож я ковтнув чимало. Попри шалену спрагу, зупинився після кількох ковтків.
— Розкажи про це, — мовив я.
— Гаразд. Це я тобі винен, — відповів він. — Коли з Джуліанових думок я дізнався, що ти повернув Бранда в Амбер, то вирішив, що моя попередня здогадка була правильною — ви з Брандом тягли в один гуж. А це означало, що знищити потрібно вас обох. Я скористався Лабіринтом і перенісся тієї ночі у твої покої. Там спробував тебе вбити, але ти рухався надто швидко та ще й зміг перенестися кудись через Козир, перш ніж я спробував удруге.
— Чорти б ухопили твої очі! — гарикнув я. — Якщо ти міг читати думки, то чому ж не побачив, що я не той, кого ти шукаєш?
Він похитав головою.
— Я міг торкатися лише поверхневих думок і реакцій на ваше середовище, та й то не завжди. І я чув твоє прокляття, Корвіне, а воно здійснилося. Воно оточувало нас усіх. Тож я відчував, що нам усім буде безпечніше, якщо прибрати з дороги тебе і Бранда. Я не знав, що ще він здатен зробити з того, що виробляв до твого повернення. Прямо до нього я не міг дістатися через Джерарда, а потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.