Читати книгу - "Спомини"

під гаслами свободи науки. Цей виступ речників ліберального світогляду був такий масштабний, що справа привернула увагу центральних законодавчих органів. У контексті цих заворушень і з метою їх утихомирити професор Йосиф Донат прочитав свій курс про свободу науки в дусі критики та засуду лібералізму. У своїх лекціях він обговорює питання про співвідношення віри і науки, вказує на деякі упередження вчених щодо духовних наук, аналізує теорію абсолютної незалежности науки й виправдовує втручання Церкви у певні наукові питання, доводить розумний характер віри та її узгоджуваність з науковою діяльністю, а також показує застосування свободи науки в сфері моралі, політики та богослов’я. Книга Доната “Свобода науки” дістала позитивні відгуки на міжнародному рівні, витримала кілька перевидань (1912, 1925), а в 1914 р. була перекладена англійською. Див., наприклад, рецензію на неї Едґара Леопольда (Edgar Leopold) в Bogoslovska smotra 2 (1) (1911) 91–92, та Ґонзаґа Рікмана (Gonzague Ryckmans) в Revue néo-scolastique de philosophie 67 (1910) 426–428; англійський переклад: Joseph Donat. The Freedom of Science. New York 1914.(обратно) 196

Іларіон Брикович (1881–1941) — педагог і громадський діяч у Тернополі, дослідник класичної риторики, зокрема у творах Ціцерона.

(обратно) 197

A1; В1: <не молилися>.

(обратно) 198

Іван Волянський (1857–1926) дійсно був першим українським греко-католицьким священиком у США. Туди його вирядив митрополит Сильвестр Сембратович на прохання українських емігрантів. У 1884–1889 pp. він душпастирював у Шенандоа (штат Пенсільванія), де збудував церкву, заснував цілу низку громадських та церковних організацій (Братство св. Миколая, церковний хор, “Просвіту”, школу, друкарню), почав видавати першу українську газету “Америка”. Багато їздив по українських поселеннях Америки, закладаючи церковні братства, хори, читальні, драматичні гуртки, кооперативні крамниці, сприяв будівництву церков у Джерсі-Сіті (1887) та Філадельфії (1889). Коли Рим заборонив жонатим українським священикам душпастирювати у США, о. Іван Волянський у 1889 р. повернувся в Галичину й служив парохом у с. Острівець на Теребовлянщині. В 1896–1898 pp. побував у Бразилії, де вивчав умови життя українських емігрантів. Під час цієї поїздки до Бразилії у Ріо-де-Жанейро померла його дружина Павлина Ганкевич (1898), так що в Україну він повернувся вже вдівцем. У 1918 р. о. Волянський був заарештований польською владою за націоналістичну діяльність і провів два роки в ув’язненні на Волині. Помер у с. Дичків на Тернопільщині. Про місіонерську діяльність о. Івана Волянського див.: Й. Кравченюк. Стежками отця Івана Волянського в Америці // “Свобода”: Альманах Українського Народного Союзу на рік 1995. Нью-Йорк 1994, с. 91–105; Й. Кравченюк. Стежками отця Івана Волянського в Бразилії // там само, с. 186–204; Й. Кравченюк. Іван Волянський — перший греко-католицький священик в Америці // Українська діаспора 3 (6) (1994) 148–154.

(обратно) 199

Елекція — вибори; тут: конкурсний відбір вступників до семінарії.

(обратно) 200

Андрій Білецький (1847–1926) — провідний церковний діяч УГКЦ, родом зі Стрия. Закінчив гімназію у Львові (1866), богослов’я вивчав у Віденському університеті (1866–1871). Одружився, але через два роки овдовів; у 1872 р. був висвячений на священика, з 1878 р. майже півстоліття був парохом церкви св. Юра, з 1888 р. — прелат папи Льва XIII, офіціял греко-католицької митрополичої капітули у Львові. Тричі керував Львівською архиєпархією: двічі як капітульний вікарій (у 1898 p., після смерти митрополита Сильвестра Сембратовича, та у 1900 p., після смерти митрополита Юліяна Сас-Куїловського) і один раз як генеральний вікарій (у 1914–1917 pp., під час заслання митрополита Андрея Шептицького). Помер 19 травня 1926 р. Усе своє майно заповів сиротам, а бібліотеку записав на УБНТ.

(обратно) 201

Євсевій Бачинський (1887–1943) — священик, висвячений у 1911 p., працював катехитом у Гримайлові та Львові, душпастирював у Львові в церквах Параскеви П’ятниці та св. Миколая. У 1918 р. був на короткий час заарештований, з 1924 р. став членом митрополичої консисторії, у 1924–1927 pp. був проповідником у кафедральному соборі св. Юра у Львові, а з 1929 р. й до смерти — парохом Бережан та деканом Бережанського деканату. Помер у Бережанах 20 жовтня 1943 р.

(обратно) 202

Дмитро Яремко (1879–1915/1916?) — священик Львівської архиєпархії. Богословську освіту здобув у Інсбруку та Відні (1894–1907), у 1907 р. захистив докторат з богослов’я, працював префектом (1907–1910) та віце-ректором (1910–1914) у духовній семінарії у Львові, з 1908 — член митрополичої консисторії. 21 вересня 1914 р. в готелі “Континенталь” у Києві був таємно висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким на єпископа Острозького. Російська влада вивезла його як заручника. П’ять місяців його утримували в тюрмі в м. Орел за звинуваченням у шпигунстві. Невдовзі після звільнення помер у крайній нужді, так і не змігши повернутися в Україну. Точне місце і дата його смерти невідомі (за одними даними, помер у Воронежі в 1915 p., за іншими — у Вологді 3 жовтня 1916 p.).

(обратно) 203

Йосиф Боцян (1879–1926) — греко-католицький церковний діяч, родом із Буська Кам’янецького повіту. Закінчив гімназію в Золочеві, богослов’я вивчав у семінарії у Львові та в університеті в Інсбуку, висвячений на священика у 1905 р. Деякий час був сотрудником у Любені, також заступав директора Національного музею. У 1909 р. захистив докторат, брав участь у Велеградському з’їзді. Був префектом (1905–1910), а з 1910 р. ректором семінарії, змінивши на цій посаді о. Йосифа Жука, якого призначили генеральним вікарієм до Боснії. За часів його ректорства (1910–1920) навчальний процес у Львівській духовній семінарії став тісніше пов’язаним із викладами у Львівському університеті. Відвідуючи деякі університетські лекції, семінаристи стали учасниками університетського життя. Це втягнуло українських семінаристів у боротьбу за український університет, яка то загострювалася, то згасала. Йосиф Боцян доклав чимало зусиль до боротьби з москвофільством та українізації в Галичині. Мав велику довіру митрополита Андрея Шептицького, був його сповідником. З початком Першої світової війни та російською окупацією Галичини о. Боцян став заручником російської армії і був на три роки (1914–1917) висланий на Сибір у Мінусинськ. Перед своїм засланням митрополит Андрей ще встиг висвятити його в