Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Альбер був ще в трусах, але все інше з себе зняв.

Гадаю, тобі так нормально, мовив він Фергюсонові, поки рука його ковзнула донизу по спині Фергюсона й зупинилася у нього на сідницях.

Більше ніж, відповів Фергюсон. Якби цього не сталося, я б вийшов звідси сумним і розчарованим клієнтом.

Альбер охопив іншою рукою Фергюсона за талію й притягнув його тіло до себе. Ти такий чудовий хлопчик, Арчі, сказав він, і мені вже точно не хотілося б, щоб ти пішов звідси розчарованим. Насправді нам обом було б значно краще, якби ти залишився, як гадаєш?

День перейшов у вечір, вечір перетворився на ніч, ніч перейшла в ранок, а ранок став ще одним днем. З погляду Фергюсона, це було саме те – те кохання, котре раз у житті, великий трах, і наступні двісті п’ятдесят шість днів він прожив у країні, в тому місці, що не було ні Францією, ні Америкою, ні чимось іншим де б то не було ще, у новій країні, у котрої не було назви, кордонів і міст чи поселень, в країні з населенням у двоє осіб.

Це не означало, що з Містером Ведмедем легко було порозумітися як із людиною чи що у Фергюсона не траплялося ніяких грубих потрясінь у ті вісім з лишком місяців сексу, чоловічої дружби й сутичок, оскільки багаж, котрий тягав із собою його новий друг, був і справді для нього важким тягарем, і яким би молодим, блискучим чи впевненим у собі Альбер не здавався, коли зробив свій перший крок у світ, душа його була стара і втомлена, а старі й утомлені душі часом можуть бути засмученими, часом – і озлобленими, особливо душі тих, хто не відчуває таких же засмучень чи злості. Яким би люблячим майже завжди не був Альбер, часто – з ніжністю й теплотою, котрі Фергюсона бентежили й змушували думати, що краще на світі немає й людини, ніж той теплий і ніжний чоловік, що лежав з ним разом у ліжку, Альбер бував і зарозумілим, і схильний до суперництва, тяжів до висловлювання суворих моральних суджень про інших, і зовсім не легше було, що книгу того, хто молодший, друкували, а той, хто старший, досі трудився над своєю, і зовсім нічого доброго не було в тому, що хлопчаче почуття гумору Фергюсона часто суперечило кислій праведності Альбера, запаморочливі виплески шалених задумів, що вихлюпували з Фергюсона у щасливі миті після статевого акту, на кшталт пропозиції їм обом зголити зі своїх тіл все волосся та придбати перуки й жіночий одяг, а потім піти до ресторану чи на вечірку подивитися, чи спроможуться вони на такий жарт і зійти за справжніх жінок. Ар-ші, сказав Фергюсон, наслідуючи те, як його ім’я вимовляла Селестина, і хіба не цікаво буде, якщо я і справді на один вечір стану «вона»? Роздратована реакція Альбера: Не кажи дурниць, сказав він. Ти чоловік. Пишайся тим, що ти мужик, і забудь про всі ці нісенітниці з переодяганням у баб. Якщо хочеш змінити те, хто ти є, спробуй день-два побути чорним і побачиш, що тоді з тобою буде. Або ж, після особливо плідної сесії в ліжку – пропозиція Фергюсона, щоб вони разом зайнялися прибутковим позуванням голими для гомосексуальних порнографічних журналів – повнокольорові фотонариси на розворот, як вони удвох цілуються і роблять один одному мінєти, трахають один одного в сраки з крупними планами того, як сперма бризкає з їхніх членів, це ж офігенно буде, мовив Фергюсон, і лише подумай, скільки грошей можна заробити.

Де твоя гідність? – вигукнув йому у відповідь Альбер, черговий раз не усвідомивши, що Фергюсон жартує. І до чого всі ці розмови про гроші? Можливо, ти від своїх батьків і небагато отримуєш, але ж Вівіан піклується про тебе збіса непогано, як мені видається, так навіщо казати про те, щоби принижуватися за жменю зайвих франків?

В тому-то уся справа, сказав Фергюсон, відкидаючи свою примхливу фантазію, щоб звернутися до чогось насущного, і до того, що не давало йому спокою останні кілька місяців. Вівіан так добре про мене піклується, що я починаю відчувати себе трутнем, а мені це відчуття не подобається, принаймні, вже не подобається. Щось є неправильне в тому, що я так багато в неї беру, та мені в цій країні працювати не можна, як тобі добре відомо, тому що ж мені залишається робити?

Завше можеш торгувати своєю дупою в барах для педиків, сказав Альбер. Тоді ти й розпробуєш, як жити в грязюці.

Я вже про це думав, відповів Фергюсон, згадуючи вечір грошей і сліз. Мене це не цікавить.

Як той у парі, хто молодший на сім років, Фергюсон був молодшим партнером у їхньому романі, малюком, котрий у всьому слідує за старшим, і цю роль грати йому було зручніше, бо нічого не відчувалося для нього краще, ніж жити під захистом Альбера, не бути вимушено відповідальним чи тим, хто мусить усе розраховувати, і загалом, і в цілому. Альбер справді його оберігав, і загалом і в цілому справді піклувався про нього винятково добре. Альбер став першою людиною з усіх знайомих Фергюсона, хто поділяв з ним його двоїсту, проте об’єднану пристрасть до розумового й фізичного: фізичне було насамперед сексом – першість сексу над усіма іншими родами людської діяльності, – але й також баскетбол, тренування й біг, біг у «Jardin des Plantes», віджимання, присідання, жоми сидячи й стрибки на місці на майданчику чи в квартирі, а також запеклі сутички один на один, по яких залишалися синці, – вони кидали виклик і давали задоволення самі по собі, але ще не слугували якимсь вишуканим різновидом еротичної розминки, оскільки тепер, коли він настільки добре пізнав тіло Альбера, важко було вже думати про голе тіло, сховане під спортивними трусами й майкою, коли Альбер переміщувався по майданчику, про чудові й глибоко улюблені характеристики фізичного «я» Містера Ведмедя, а розумове – не лише функції й пізнавальні зусилля мозку, а й вивчення книг, фільмів і творів мистецтва, необхідність писати, суттєво важливе завдання спроб зрозуміти чи заново винайти світ, обов’язок думати про себе стосовно інших та відкидати спокуси, коли Альбер діяв тільки заради себе, і коли Фергюсон виявив, що Альберові фільми небайдужі, так само, як і книжки, тобто він їх любив так само, як тепер любив книги сам Фергюсон, вони виробили звичку майже щовечора відвідувати разом кіно, переглядати всілякі фільми через еклектичні смаки Фергюсона та готовності Альбера