Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Дивлячись на Таркуса і Інкірсту, що стояли позаду Ог'юста, очі Брандо наповнювалися заздрістю. Це було відчуття наявності плеяди талантів. Для порівняння, хоча Еруен був на правильному шляху, після розпаду королівської партії таланти цього покоління дворян виявляли ознаки в'янення, ніби відчувалася нестача молоді.

.

Звичайно, в душі він не жалкував. Народження генія часто приносило королівству велику користь, але якщо цей геній мав погані наміри, шкода, яку він приносив, була не менш тяжкою. Корисними для Еруена могли вважатися тільки ті, хто мав однакові ідеали і переконання. На щастя, старше покоління вже відійшло від історії. У цьому поколінні Еруїна буде багато героїв, які виростуть у майбутньому: Валькірія, Харуз, Амандіна, Кіара, Мікая, Бреттон, Мок, Манріке, Лока, Каргліз, Бреттон і навіть Скарлет. Була ще дочка Еке, остання героїня Еруїна, Елла.

Коли це покоління молодих людей в Ауїні виросте, королівство відкриє нову еру. Можливо, через двадцять або навіть десять років у Ваунте постане нова імперія, подібна до Маради тієї епохи.

.

І єдине, що їй зараз було потрібно, це час.

Однак, хоча час було легко сказати, це вже був непосильний тягар для цього світу. Брандо самотньо стояв у темряві біля намету, мовчки дивлячись на зоряне небо над пустелею. Він не сказав ні слова, оскільки пригадав багато спогадів про минуле.

Це був Букче, гори Шаблі, замок Абіс, Петля Пасатів, Смертельний Морозний Ліс і холодний дощ Сільвермана. Можливо, навіть раніше, це був світ, що існував ще до епохи часів.

.

Він пам'ятав багатьох людей. Його товариші, колеги, друзі, підлеглі і навіть рідні та кохані. Але, врешті-решт, скільки людей ще пам'ятатимуть про нього? Він не міг не потягнутися до зоряного неба. Ця ніч була дуже схожа на літню ніч у Рік Квітів. Він хотів схопити в руку зоряне небо і дозволити всьому повернутися на круги своя.

Але навіть якби історія повторилася, чи зміг би він зробити це краще?

.

— запитав себе Брандо і виявив, що не надто шкодує про це.

.

Маленький римлянин. Він тихо пробурмотів ім'я і торкнувся щік. Вони були трохи вологими.

Час, це, мабуть, було останнє, за що він хотів, щоб усі боролися.

Хтось відкрив намет і вийшов, ставши з ним пліч-о-пліч.

.

Про що Ви думаєте, Ваше Превосходительство Вогняний Король? — спитав голос.

.

Брандо обернувся і побачив, що це незнайомець. Чорне волосся, чорні очі і бліде обличчя. Це були типові риси темних вельмож Мадари. Але інша сторона була дуже молодою. Брандо якусь мить вагався, перш ніж упізнав її. Грета.

Ви мене знаєте? Грета трохи здивувалася.

.

Брандо посміхнувся. Він не міг нікого впізнати, але точно не впізнав би цього знаменитого полководця Мадари. Можливо, в його епоху використання титулу Бога війни для опису Грети було дещо неправильним. Адже навіть у перші тридцять років Другої Епохи цьому юнакові, який народився в темній знатній родині Тельми, було лише за шістдесят.

Більшість темних вельмож насправді були людьми. Це був народ Мадари. Хоча зовнішній світ часто зневажав їх як нащадків вигнанців, жителі Мадари пишалися цією ідентичністю.

.

Колись вони були вірні Темному Дракону і жодного разу про це не пошкодували.

.

Не було сумнівів, що через тисячу років після Року Повернення Світла правителькою цієї епохи стане Грета. А до цього ніхто в історії не міг перевершити її досягнення. Навіть геній Ельфів Вітру, Лорд Лоріндейл Іздоуелл і його дід, Святий Меч Землі Даріус, були однаковими.

.

Тому що це була Грета. Хоча Брандо більше не міг цього бачити, він не сумнівався, що навіть якщо час відсунеться ще на кілька століть назад, ім'я Бога війни продовжить придушувати багато поколінь після цього. Найбільшим нещастям генія було жити в аналогічну епоху з більш талановитою людиною.

,

Після того, як народ Еруїн і Мадара усунув ворожі відносини, Брандо відчув себе трохи щасливим, що зміг здивувати майбутнього Бога війни. Він посміхнувся і відповів: Ви з Мадари. Ви повинні були чути про Темне пророцтво.

?

Грета, здавалося, щось придумала. Вона здивовано розширила очі і запитала: чи правдива ця легенда? Ви справді Темний Дракон?

Брандо серйозно запитав: «Хіба я тепер не Темний Дракон?» Не забувайте про мої стосунки з вашим імператором. Я також колись був посохом Меркурія.

.

Грета сухо засміялася і почала шкодувати, що вибралася сама. Спочатку вона думала, що молодий Король Полум'я - цікава людина, але тепер здалося, що він дійсно цікавий, просто трохи занадто цікавий.

Ваша Величносте, будь ласка, не насміхайтеся з такої маленької людини, як я.

Думаєте, це жарт? — серйозно спитав Брандо.

!

Грета раптом замовкла. Хоча жителі Мадари мали свого імператора, вони присягнули на вірність Одіну і ніколи не змінювали цієї клятви. Якщо Брандо дійсно був тим, хто дотримувався клятви, то Король Полум'я також був тим, кому він присягав на вірність. Ступінь його поваги до Короля Полум'я була навіть вищою, ніж до самого імператора.

. ó

На його обличчі був вираз вагання. Чутки про те, що граф Тонігель був Темним Драконом, насправді поширилися кілька років тому. Те, що відьми були вірні йому, було яскравим доказом. Через це навіть майбутній бог війни мусив ретельно обміркувати таку можливість.

.

Звичайно, якби це було через кілька десятиліть, його б не ввів в оману маленький жарт Брандо.

,

Брандо подивився на вагання і боротьбу на обличчі майбутнього бога війни, і його поганий смак був дуже задоволений. Він прекрасно знав, що чи то з точки зору інтелекту, чи то з точки зору військового таланту, йому неможливо перемогти цього знаменитого генерала. Можливо, це був єдиний випадок у його житті, коли він мав перевагу, коли зіткнувся з Гретою.

Але цього одного разу вистачило, щоб він відчув гордість. Зрештою, майбутній титул Грети був непереможним, і єдиною людиною у всьому Вонде, яка могла його перемогти, була, мабуть, королева.

ó .

І ось, з'явилася ще принаймні одна людина, і це був герой Тонігеля, сам Брандо.

!

Брандо нарешті не втримався від сміху. Він поплескав Грету по плечу, і вузол у його серці зник. Наче щось обміркувавши, розвернувся і зайшов до намету. Тільки Грета залишилася стояти біля намету з чорним обличчям. Якби він ще не розумів, що Король