Читати книгу - "Маг"

934
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маг" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 254 255 256 ... 283
Перейти на сторінку:
побачив, як квапиться де Сейтас, й відчув, що відбираю в неї час, перебиваю діловий, напружений день.

— У вівторок я зустрівся з Джоном Бріґґзом, — бовкнув я.

— Цікаво. Я з ним не знайома.

Сказано таким тоном, ніби йшлося про нового вікарія. Приїхав ліфт, ми ввійшли в кабіну.

— Я розказав йому все, що знав. Все про віллу «Бурані» й про її несподіванки.

— Ми наперед знали, що ви це зробите. Тому й послали його до вас.

Ми блідо усміхнулись одне одному. Запала напружена тиша.

— А я міг би й розказати.

— Так. — Ліфт зупинився. Ми вийшли на поверху з виставкою меблів. — Так. Могли б.

— Мабуть, мене захотіли перевірити, — припустив я.

— Перевірка тут зайва.

— Щось ви надто вже впевнені в цьому.

Де Сейтас глянула на мене широко розкритими очима — так само, як тоді, коли простягла копію листа від Невінсона. Ми дійшли до кінця ґалереї й стали під дверима з написом «Відділ кераміки». Моя супутниця натиснула на кнопку дзвінка.

— Здається, ми почали не з того боку, — зауважив я.

Вона опустила очі.

— Так. Спробуємо ще раз? Почекайте хвилинку, будь ласка.

Двері відчинилися, її впустили. Все діялося похапцем і шарпано, ця жінка не давала мені зосередитися. Перш ніж увійти, вона кинула погляд — немовби перепрошення. Наче боялася, що я втечу.

Повернулася за якихось дві хвилини.

— Все гаразд? — поцікавився я.

— Так. Як я й гадала. Це Боу[279].

— Отже, ви не в усьому покладаєтеся на інтуїцію?

Де Сейтас кинула на мене веселим оком.

— Якби тут був відділ молодиків…

— То ви б почепили на мене етикетку й поставили на полицю?

Вона знову всміхнулась і окинула поглядом залу.

— Мені не дуже-то подобаються музеї. Особливо ті, що захрясли у старих ідеях та поняттях. — Вона рушила з місця. — Експерти сказали, що в експозиції є подібний таріль. Он там.

Ми потрапили до довгої безлюдної ґалереї з порцеляною. Я почав підозрівати, що ця сцена розігрується за сценарієм. Жінка зразу ж рушила до однієї з вітрин, вийняла таріль із кошичка й, помалу пройшовши повз розставлене начиння, знайшла майже такого самого, блакитно-білого. Я наблизився до неї.

— Ось він.

Порівнявши тарелі, вона недбало загорнула свого власного в цигарковий папір і несподівано простягла мені.

— Це вам.

— Але ж…

— Прошу вас. — Не зважала на те, що я мало не образився. — Його купили ми з Алісон. Тобто Алісон була зі мною, коли я купила цю річ.

Де Сейтас м’яко, але рішуче всунула таріль у мої руки. Розгубившись, я розгорнув подарунок і втупився в наївно намальованого китайця з жінкою і двома дітьми — вічні допотопні скам’янілості. Чомусь на гадку спали селяни на палубі, розбурхане море й нічний вітер.

— Вам, пане Ерфе, варто було б навчитися, як поводитися з крихкими й тендітними предметами. Зокрема, з набагато ціннішими, ніж цей таріль.

Я не відривав очей від синіх фігурок.

— Саме тому я й попросив вас зустрітися зі мною.

Ми подивились одне одному в очі. Я вперше відчув, що мене не тільки оцінюють.

— Чи не випити б нам чаю? — запропонував я.

Знайшовся вільний столик у куті. Нас обслужили.

— А чому ви захотіли зустрітися зі мною? — спитала де Сейтас.

— Через Алісон.

— Я ж вам сказала. — Вона підняла чайник. — Усе залежить від неї.

— І від вас.

— Ні. Від мене — анітрохи.

— Вона в Лондоні?

— Я пообіцяла Алісон, що не скажу вам, де вона.

— Послухайте-но, шановна пані, мені здається… — але я прикусив язика. Вона наливала чай. Не хотіла допомогти мені. — Хай йому біс, чого вона від мене ще хоче? Що я маю зробити?

— Може, я вам надто міцного налила?

Я нетерпляче труснув головою, беручи простягнене горнятко. Вона долила собі молока, передала мені молочник й тонко всміхнулася.

— Я ніколи не сприймаю всерйоз чийогось гніву.

Мені кортіло огризнутися. Так само, як тиждень тому хотілося скинути з плеча її руку. Одначе відчувалося, що під оболонкою позірної зверхности криється непохитна переконаність у перевазі, викликаній різницею наших поглядів на життя. У словах де Сейтас було щось невловимо материнське; вони нагадували мені, що бунтувати проти її тверезих суджень і культурности означає бунтувати проти своєї незрілости й неотесаности. Я потупився.

— Мені вже несила чекати далі.

— У такому разі вона спекається вас.

Я надпив чаю. Де Сейтас спокійно намазувала

1 ... 254 255 256 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маг"