Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Але ж як це! — запротестував Макевой; Бертран змінився на лиці. Охоронець нахилив свого списа, тримаючи його напоготові, й ірландець замовк.

— Чікамек хоче, — вів далі африканський король, — кожного білого чоловіка на цій землі позбавити дітородного органа, а потім проштрикнути списом. Але він визнає, що той високий — то брат Куассапелага і його належить помилувати. — Він подивився на Бертрана і, хоча ні тон його голосу, ні вираз обличчя не втратили своєї суворості, сказав: — Мені шкода, що ти згубив перстень Куассапелага і що я колись упав перед тобою навколішки, неначе перед богом, замість зробити тебе своїм названим братом, як це заведено у мого народу. Але я сказав Чікамеку, що ти і той високий врятували мені життя, і той, хто хоче вбити вас, мусить убити спочатку Дрепакку. Чікамек нічого на це не відповів, і тому ти вийдеш на свободу — і дивися мені, не всміхайся, бо інакше він здогадається, що я сказав, і приб'є тебе на місці, незважаючи ні на що.

Макевою ж він сказав таке:

— Ти мій друг і друг бандалу, і мені не хотілось би бачити твою смерть. Але гнів Чікамека великий, і він визнає братерство тільки за тими, хто врятував життя одного з нас. Ти мусиш попрощатися зі своїми приятелями.

— Ні, о Боже! — вигукнув Макевой; охоронник посунувся ближче, і погляд Чікамека став ще лихішим. — Тобто, я хочу сказати, — Макевой провадив далі вже спокійніше, — якщо ти такий друг, як кажеш, і за тобою стоїть така сила-силенна людей, як каже Бенді Лу, тоді чому ти дозволяєш цьому клятому шкарбуну бути і суддею, і судом присяжних? Відпусти нас усіх, а він хай іде до біса!

Куассапелаг, який насупився ще більше, поки Макевой говорив, не добираючи слів, вирік у відповідь:

— Куассапелаг і Дрепакка — сильні, але наша сила на має влади на острові Чікамека. Якщо агатчвупси стануть битися з людьми Дрепакки, наша справа втратить потужного союзника і могутнього короля. Чікамек не стане воювати, щоб убити братів Дрепакки і Куассапелага, але заради того, щоб убити якогось іншого білого чоловіка, Чікамек почне війну. Ти мусиш померти.

— Тоді помру і я! — несподівано сказав Ебенезер. Він морщив лоба, раз у раз швидко двигаючи бровами, руки його смикалися, а ніс, здавалося, жив своїм окремим життям. Куассапелаг і Дрепакка здивовано повернулися до нього; Бертран і Макевой не могли в це повірити. — Або ми всі вчотирьох вийдемо на свободу, або ми всі вчотирьох помремо! — вирік поет. — Це моя провина, що ці люди опинилися тут, і я не можу дозволити собі врятуватися, не врятувавши всіх цих трьох. — Він осудливо подивився на Дрепакку. — Може, Дрепакка і не боронить своїх людей, але Ебен Кук боронить, і неважливо — друзі вони йому чи ні.

— Я прошу мого брата подумати ще раз, — сказав Куассапелаг, зберігаючи свій суворий вигляд, зважаючи на Чікамека. — Якщо треба, щоб врятувати тобі життя, я можу так тебе вдарити, що ти знепритомнієш.

Але Ебенезер, вочевидь, передбачив таку можливість.

— Нічого не вийде, — відповів він одразу, і голос його бринів від того, що він зважився на такий крок. — Нічого не вийде, дорогий Куассапелагу; тільки-но ти скажеш, що хтось із нас має померти, я тієї ж хвилини скочу до Чікамека і задушу його, а його вибивайла своїми списами зроблять з мене подушку для голок. Ні, навіть не думай їх попереджати, бо інакше я стрибну негайно.

— На Бога, Ебене! — скрикнув Макевой. — Рятуйся сам, усе одно нічого не вдієш!

— Наш друг говорить мудро і великодушно, — докинув Дрепакка. — Не слід нехтувати чотирма життями замість того, щоб порятувати два.

— Ні слова більше! — різко наказав Ебенезер. Обличчя його пашіло, голос зривався, а серце шалено калатало, розганяючи гарячу кров по тілу. — Чи згоден ти врятувати людей твого брата, чи підставиш його під списи? Скажи мені: так чи ні, і на тому все! — Він стояв, хилитаючись, руки його вільно звисали, неначе він готувався втілити в життя свою погрозу. Чікамек поглядом наказав двом охоронникам підійти ближче з наставленими списами. Дрепакка і Куассапелаг зиркали один на одного.

— Ну, що, відповіді не буде, пане-браття? — пронизливий голос поета зривався на крик. — Adieu тоді, брате Куассапелагу! Щасти тобі, і хай невдача спіткає твої вбивчі задуми! Adieu, брате Дрепакко, adieu, adieu! Шкода, що ти не знайомий з моїм другом Генрі Берлінґеймом. Ви двоє швидко порозумілися б!

Напруживши м'язи, він уже був ладен стрибнути через вогнище і зупинився тільки тому, що Чікамек, вловивши на слух ім'я «Генрі Берлінґейм», спрямував нестримний потік запитань до Куассапелага, у яких це ім'я повторювалося декілька разів.

— Чекай, брате! — різко гукнув Куассапелаг і став уважно прислухатися до того, що із запалом говорив його старший товариш, тоді як Ебенезер, оскільки момент його мужності минув, залишився стояти, як і раніше, обливаючись потом і хилитаючись.

— Таяк Чікамек гадає, що ти щойно в розмові назвав одне ім'я, то чи не міг би ти його повторити?

— Ім'я? Авжеж, це Генрі Берлінґейм! — Ебенезер засміявся, як навіжений, і нахилився ближче до старого короля, який, нагогошившись, як сич, дивився на нього проникливим поглядом. — Генрі Берлінґейм! — крикнув він знову, і сльози покотилися в нього по щоках. — Еге ж, ти чув про нього, душогубе? А може, ти й сам Берлінґейм у перевдягу, і це одна з твоїх знаменитих витівок? — Із ним сталася істерика, і він відчув, що непритомніє; нижня щелепа в нього відвисла, і, щоб не впасти, він був змушений якимсь незграбним рухом сісти просто на землю.

Пролунало ще одне різке запитання Чікамека.

— Хто він такий, цей Генрі Берлінґейм? — переклав король анакостинів. — Твій друг?

Ебенезер ствердно кивнув, не в змозі говорити.

— Один з присутніх тут? — запитав Куассапелаг. — Ні? Отже, він у містах білих людей?

Ствердна відповідь викликала ще одну збуджену хвилю запитань індіянською від старого Чікамека, на що Ебенезер, коли йому переклали зміст цих слів, пояснив, що Берлінґейм є його колишнім учителем, чоловіком десь сорока літ,