Читати книгу - "Досить Катрін"

яка б передбачала перебіг зіткнення двох людей. Але він побоювався, що йому не до снаги здійснити це. Він просто не уявляв, як упхнути в формулу інших Катрін і не зіпсувати те, що він уже довів до пуття. І з невідомої причини ця непевність у своїх можливостях загострила його сум за К-19 так сильно, як він не відчував відтоді, як лежав обличчям у килим у своїй кімнаті. Порожнина в животі боліла так, що він аж забув про Теорему і замислився про те, як це щось, чого немає, може отак боліти.

О пів на п’яту до кімнати увійшла жінка й повідомила, що вона остання неопитана працівниця «Ґатшот текстиль» із присутніх на роботі. Вона зняла товсті рукавички, дмухнула на свою гривку, аж та підстрибнула в повітрі, й промовила:

— Кажуть, один із вас геній.

— Я не геній, — спокійно заперечив Колін.

— Ну, ти найближче до нього із тих, кого я знаю. І в мене є запитання. Чому душова шторка завжди втягується всередину, хоча вода мала б випинати її назовні?

— Це, — проголосив Гассан, — одна з великих нерозкритих таємниць людського буття.

— Взагалі-тo, я знаю, — Колін усміхнувся. Приємно, коли знову можеш бути корисним.

— Облиш! — вигукнув Гассан. — Ти серйозно?

— Ага. Водяний пил утворює коловорот, щось на кшталт циклону. І центр коловороту — «око циклону» — зона низького тиску, яка всмоктує шторку всередину і вгору. Один тип досліджував це. Чесно.

— Ось тепер, — сказав Гассан, — справді цікаво. То в кожному душі є наче маленький циклончик?

— Точно.

— Овва! — здивувалась жінка. — Я про це думала все життя. Ну, добре. Мене звати Катріна Лейн. Мені двадцять два, працюю тут десять місяців.

— Зажди, а по буквах? — запитав Гассан.

— К-а-т-р-і-н-а Л-е-й-н.

— Отакої, — промимрив Гассан.

Вона була доволі симпатичною, Колін помітив це тепер, коли придивився. Але ні. Катріна Лейн його не приваблювала. І не через різницю у віці. А через К-19. Колін подумав, як же далеко зайшла «хвороба», якщо він може отак сидіти проти милої та привабливої (і сексуально досвідченішої!) Катріни, не відчуваючи ані найменшого потягу.

Розпитавши Катріну Лейн, вони поїхали. Трохи проїхалися в Чортопхайці по двосмуговому шосе без жодної мети, з опущеними шибками вікон, насолоджуючись їздою і самотністю. Увімкнули кантрі-радіо на максимум, і старі динаміки Чортопхайки спотворювали твенги слайд-гітар. Часом вони підхоплювали пісню, горлали її разом із радіо, відчайдушно фальшивили, не переймаючись цим. Прикольно було співати в цій удаваній кантрі-манері. І хоча Колін відчував сум, це був підбадьорливий всесвітній сум, який єднав його з Гассаном і кумедними піснями й, головне, з нею. Він саме горлав «Лайк строобері вайн»,[55] коли раптом замовк, повернувся до Гассана і сказав:

— Стоп, зажди, зупини тут.

Гассан з’їхав на узбіччя і зупинився. Колін вистрибнув з машини і витягнув телефон.

— Що ти робиш? — гукнув Гассан з водійського сидіння.

— Я піду полем, доки не впіймаю покриття, а тоді зателефоную їй.

Гассан почав битися головою об кермо. Колін повернувся й пішов. Віддаляючись, він почув, як Гассан вигукнув:

— Витребеньки!

Але Колін ішов далі.

— Іще один крок, і Татко залишає тебе тут.

Колін ступив крок і почув за спиною гуркіт двигуна, але не озирнувся. Він чув, як колеса проскрипіли по гравію, виїхали на асфальт, а далі до нього долинув характерний гул двигуна, що віддаляється. Через п’ять хвилин ходи він упіймав сигнал достатньої сили. Було жахливо тихо. «У Чикаго тихо тільки коли падає сніг», — подумав Колін, розкрив телефон, натиснув кнопку голосового виклику і промовив: «Катріна». Він сказав це тихо, побожно.

П’ять гудків, а тоді ввімкнулась голосова пошта. Він почув «Привіт, це Катріна», а на задньому фоні — як проносяться автомобілі. Вони тоді разом поверталися додому з «МобіМанії», коли вона записала це повідомлення. «Я зараз, е-е». І вона екнула, він пам’ятає це, бо він злегка поплескав її по сідницях, коли вона наговорювала. «Е-е, не можу говорити. Залиште мені повідомлення, і я передзвоню». І він пам’ятав кожну деталь про це, і кожну деталь про все, і чому він не міг забути. Аж ось — «біп».

— Привіт, це Кол. Я стою на соєвому полі під Ґатшотом, Теннессі, це довга історія, тут спека, Ка, я стою тут упріваю, наче в мене гіпергідроз, така хвороба, коли ти пітнієш сильно. Це нецікаво. Але однак тут спекотно і я думаю про холод, щоб освіжитися. І я згадав, як ми йшли крізь порошу з того кумедного фільму. Ти пам’ятаєш, Ка? Ми були на Ґідінз, і сніг поглинув усі звуки так, що я не чув нічого в світі, крім тебе. Там було так холодно, так тихо, і я так кохав тебе. Тепер тут спекотно, мертва тиша, і я досі тебе кохаю.

Через п’ять хвилин, коли він плентався назад, його телефон завібрував. Він кинувся назад, туди, де був сигнал, і, засапавшись, відповів.

— Ти прослухала повідомлення? — запитав він одразу.

— Не думаю, що варто знову починати, Коле, — відповіла вона. — Мені шкода, та я певна, що ми правильно зробили.

І він навіть не зауважив їй, що не «вони» це робили, бо так добре було слухати її голос. Точніше, це було наче mysterium tremendum et fascinans — страх і захоплення. Велика і жахлива таємниця.

— Ти сказала своїй мамі? — запитав він, бо її мати любила його. Всі мами Катрін його любили.

— Так. Вона засмутилась. Але сказала, що ти завжди хотів триматися за мою спідницю, а це погано для тебе.

— Краще, ніж зараз, — зауважив Колін переважно собі.

Він уявив, як вона закотила очі, коли сказала:

— Ти, мабуть, єдиний, кого я знаю, хто хоче бути сіамським близнюком.

— Зрощеним близнюком, — виправив Колін. — А ти знала, що є слово для людини, яка не є зрощеним близнюком? — запитав він.

— Ні. Яке? Нормальний?

— Сінґлтон, — відповів він. — Це слово — «сінґлтон».

А вона сказала:

— Кумедно, Коле. Слухай, мені справді треба йти. Я мушу збиратися в табір. Може, нам не варто розмовляти, доки я не повернуся. На якийсь час віддалитися буде добре для тебе, гадаю.

Він хотів сказати: «Ми ж мали залишитися ДРУЗЯМИ, пам'ятаєш?», і «У тебе новий хлопець?», і «І обожнюю тебе», але тільки промимрив:

— Просто послухай повідомлення.

А вона відповіла:

— Гаразд. Бувай.

Він нічого не відповів, бо не хотів першим закінчувати розмову чи натискати відбій, а тоді почув у вусі цю мертвість, і все було скінчено. Колін ліг на суху теракотову землю, і висока трава проковтнула його, зробивший невидимим. Піт, що струменів у нього