Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"

— Вона мені друг, Деніеле, — кажу я, дивуючись глибині свого почуття.

— І мені теж, — каже він, нахиляючись ближче. — Але кожного разу, коли я намагався змінити сьогоднішні події, я брав участь у тому, чому намагався запобігти. Повір мені, спроби врятувати Івлін — марнування часу. Мене привели сюди обставини, які від мене не залежать, і незабаром — раніше, ніж ти уявляєш — ти опинишся на моєму місці, пояснюватимеш це так, як це роблю я, і шкодуватимеш, що вже не маєш Ревенкортової надії. Майбутнє — не попередження, друже мій; це обіцянка, яку ми не в змозі порушити. Така вже природа пастки, до якої ми потрапили.

Підвівшись з-за столу, він бореться з іржавою ручкою та зрештою відчиняє вікно. Його очі прикуті до якоїсь далекої точки, про яку мені найближчі чотири дні не дізнатися. Йому не цікаві ні я, ні мої страхи, ні мої сподівання. Я просто частина старої історії, яку він уже втомився розповідати.

— Це безглуздо, — кажу я, намагаючись нагадати йому, якою є Івлін, чому її варто рятувати. — Івлін добра та ласкава, її не було тут дев'ятнадцять років, хто тепер може хотіти заподіяти їй лихо?

Ще до того, як я закінчив казати це, у мене виникає підозра. Вчора в лісі Івлін згадувала, що її батьки не вибачили їй те, що вона залишила Томаса самого. Вона й сама винила себе за те, що той загинув від руки Карвера, але найгіршим було те, що вони теж винили її. Їхній гнів був такий сильний, що на її думку вони замислюють якусь жахливу несподіванку під час балу. Може, це саме воно? Невже вони дійсно так ненавидять власну дочку, що готові вбити її? Якщо так, моя зустріч із Геленою Гардкасл може стати дуже корисною.

— Я не знаю, — каже Деніел, і в його голосі чується роздратованість. — У цьому будинку така купа секретів, що дуже важко вибрати з неї правильний. Але якщо ти послухаєшся моєї поради, ти негайно почнеш шукати Анну. Тобі може здаватися, що вісім носіїв — дуже багато, але для цієї задачі потрібно вдвічі більше. Тобі знадобляться всі ресурси, які ти маєш.

— Анна! — скрикую я, згадавши жінку в кареті з дворецьким. — Хіба вона не знайома Белла?

Він довго затягується сигаретою, вивчаючи мене примруженими очима. Я бачу, що він сортує майбутнє, зважує, скільки можна мені сказати.

— Вона застрягла тут так само, як і ми, — каже він зрештою. — Вона — друг, наскільки можна бути другом у такій ситуації. Тобі слід знайти її швидко, поки це не зробив Лакей. Він полює на нас обох.

— Він залишив минулої ночі дохлого кролика в моїй кімнаті… Тобто, в кімнаті Белла.

— Це лише початок, — каже він. — Він хоче нас убити, але не раніше, ніж розважиться.

Моя кров холоне, я відчуваю нудоту. Я, звісно, саме це і підозрював, але почути це такими відвертими словами — зовсім інша справа. Заплющивши очі, я довго видихаю носом, випускаючи свій страх. Це звичка Ревенкорта, свого роду очищення розуму, але я не розумію, звідки я про неї знаю.

Коли я знову розплющую очі, я спокійний.

— Хто він? — питаю я, вражений силою свого голосу.

— Не маю навіть гадки, — каже він, видуваючи у вітер дим. — Якби я вважав це місце банальним пеклом, його б я назвав дияволом. Він прибирає нас одного за одним, щоб не було конкурентів, коли він сьогодні вночі надаватиме Чумному Лікареві відповідь.

— А він має інші тіла, інших носіїв, як ми?

— Це досить цікаво, — каже він. — Я вважаю, що має, але вони йому, схоже, не потрібні. Він знає обличчя кожного з наших носіїв і завдає удару, коли ми найбільш беззахисні. Кожного разу, коли я припускався помилки, він чекав на це.

— Як нам зупинити того, хто знає про кожний наш крок раніше за нас?

— Якби я це знав, не було би потреби в цій розмові, — роздратовано каже він. — Будь обережний. Він тиняється по цьому будинку наче клятий привід, і якщо спіймає тебе самого… Не давай йому спіймати тебе самого.

Голос у Деніела похмурий, обличчя замислене. Ким би не був цей Лакей, він опанував майбутнім мною так, що це лякає мене сильніше за почуті попередження. І не важко зрозуміти причину. Чумний Лікар дав мені вісім днів, щоб розв'язати вбивство Івлін, і вісім носіїв. Оскільки Себастьян Белл заснув і не прокидався до опівночі, він для мене вже втрачений.

Лишається сім днів і сім носіїв.

Моїми другим і третім носіями були дворецький і Дональд Девіс. Жінка в кареті про Девіса не згадувала, і це цікавий факт, але я припускаю, що на нього поширюються ті самі правила, що й на дворецького. Вони обоє мають ще багато годин до опівночі, але один з них сильно поранений, а другий спить на дорозі дуже далеко від Блекгіту. Від них практично жодної користі. Другий та третій дні викреслюємо.

Я вже живу четвертий день, і Ревенкорт є радше тягарем, ніж перевагою. Я не знаю, чого мені чекати від решти чотирьох носіїв — втім, Деніел на позір досить вправний — але мені здається, що Чумний Лікар підтасовує карти проти мене. Якщо Лакей дійсно знає всі мої слабості, нехай мені допоможе Бог, бо слабостей я маю багато.

— Розкажи мені все, що ти дізнався про смерть Івлін, — кажу я. — Якщо ми працюватимемо разом, ми розв'яжемо все скоріше, ніж Лакей отримає шанс завдати нам шкоди.

— Єдине, що я можу тобі сказати — вона помирає кожної ночі рівно об одинадцятій.

— Невже ти не знаєш більше?

— Набагато більше, але я не можу ризикувати, ділячись цією інформацією, — каже він, кинувши на мене погляд. — Усі мої плани засновані на тому, що ти робитимеш. Якщо я скажу тобі щось таке, що змінить твою поведінку, я не зможу бути впевненим, що все відбудеться так само, як раніше. Ти можеш вдертися під час важливої для мене зустрічі, або кудись піти, коли мені буде потрібно, щоб ти відволікав того, за ким я стежу. Одне неправильне слово може зруйнувати всі мої плани. Цей день має перебігати так, як завжди, заради твого та мого блага, — він чухає лоб, і з цього жесту наче тече вся його втома. — Вибач, Ревенкорте, нам усім буде краще, якщо ти продовжуватимеш своє розслідування без допомоги від мене або від інших.

— Гаразд, — кажу я, сподіваючись не видати йому своє розчарування. Це