Читати книгу - "12 польських есеїв"

Нові можливості відкриваються перед нею лише на шляху гуманістичної реінтеграції, тобто повернення до зв’язків, які вона розірвала в момент романтичного бунту, з моменту вирізнення з-посеред інших видів гуманістичної діяльності, з моменту її самовизначення, у момент, коли вона вперше поставила перед собою питання «чим я є». Література мусить знову стати частиною широкої антропологічної дисципліни. Дійшовши до самозаперечення, до самознищення, до краю романтичного досвіду, вона дозріла до критики власних дій, досягла філософічної стадії, сама перетворилася на філософію людини, яка через літературу себе висловила і створила; вона перетворилася, власне, на філософію людини в культурологічному аспекті. Перед нею відкривається неозоре поле для починань: літературні сюжети, що переродились у міти, риторичні фігури, які набули магічної сили, тропи, в яких застигли вірування та упередження, мовленнєві структури, у яких завмер час, слово, що сталося тілом. Збагачена досвідом авто-деструкції, здійсненої заради природи, життя, реальності, вона повинна – за словами Ґастона Башляра – «звернути думку від предметного до художнього, від природного до створеного людиною».[25] Закінчилася роль письменника – дилетанта в культурі і знавця життя. Якщо він хоче повернути гуманістичну гідність («Без змагання та цілі, як джміль на зіллі, вічний момент віків, гермафродит, Маґнус і пострах, для більшості незрозумілий…»[26]), то мусить ототожнитися з культурою, прийняти на себе весь її тягар, визнати її єдино зрозумілою реальністю.

Переклала Олена Галета

6

Марія Яніон

Зупинити Прометея[27]

Почати слід із ствердження того, що, ймовірно, – бо таке принаймні досить загальне відчуття – прометеївська доба наближається до завершення. Це вже навіть не криза, де край, як то кажуть. «Утопія при владі» (за вдалим визначенням авторів історії СССР М. Геллера і А. Некрича), джерелом натхнення якої, безперечно був прометеїзм, культ людини, прогресу, науки й техніки, запроторила Прометея до гулаґу, але при тому сама користувалася прометеївським словником. Один Прометей був в’язнем концентраційного табору, другий – славнозвісний Комісар – був його катом. Розкривали цю істину довго: від Кестлера до Колаковського. Над Прометеєм тяжіють великі підозри. Коли Андрєй Сахаров каже, що треба «зупинити Прометея», він, напевно, має на увазі заблокування цієї логіки прометеївської доктрини, що, втілюючись у реальному житті, веде від прометеїзму до сталінізму. Найболючішого інтелектуального удару філософії прометеїзму завдав той, хто раніше був її представником: Лешек Колаковський. Зробив він це у праці «Основні течії марксизму». До цього я ще повернуся.

Характер новочасної польської культури визначили романтики. Від Міцкевича до Жеромського й далі – все триває чар романтизму. Постійно підтверджується тривкість його ідеалів. Свобода особистості, незалежність нації, бунт проти нікчемної дійсності, щастя людства – ось ті поняття, що є неодмінним дороговказом для польської культури. Не підлягає сумніву, що поміж польських соціалістів домінували романтичні ідеали. Вони вагались лише, хто був більшим демократом: Словацький чи Міцкевич… У наш час, принаймні донедавна, можна було також говорити про досить виразні романтичні інспірації – про витворення розповсюдженого «народного месіанства», «месіанства маси» – так колись звикли казати про дух патріотичних маніфестацій, що передували січневому повстанню.

Перипетії польського романтичного прометеїзму найкраще відбивають задуми і творчі звершення Міцкевича. Отож він мріяв написати драму про Прометея, але про «християнського Прометея». Вийшла з цього третя частина «Дзядів» – ближча до Есхілової, примирлива версія прометеївської теми. Немає в ній такого явно непогамованого бунту проти тирана, як, наприклад, у «Визволеному Прометеєві» Шеллі. А все ж митець, що є взірцем людини, отримує божественну творчу силу. Наділення людини божественною силою – це, власне, один із найважливіших сучасних прометеївських мотивів. Наприкінці «Прологу» третьої частини «Дзядів», дія якого відбувається у Литві в тюремній камері, одразу ж після того, як В’язень напише пророчі слова про смерть і народження, про Велику Переміну, Дух – як persona dramatis – виголошує чудову тираду на честь людини – прометеївського титана:

О людино! Чи знаєш, яка твоя сила,

Коли думка у тобі, мов іскра у хмарі

Невиразна зблисне на небесному схилі

Дощем стане живлючим, лунким громом вдарить.

Чи ти знаєш: лиш думка одна запалає,

Ждуть, мов грому стихії, її безсловесно,

Ждуть на неї диявол та ангел небесний:

Чи ти в пекло удариш? Засяєш у раї?

Ти ж як хмара вогненна в вершинах блукаєш,

Куди мчиш – не вгадаєш, що зробиш – не знаєш.

Люди! З вас міг би кожен самотній, закутий,

Трони думкою й вірою звести й звергнути.

Сила духу, отже, не лише безмежна, а й непоборна. Першість духовного начала, здатного подолати будь-який опір матерії – ось основа польського романтичного прометеїзму.

Такий погляд залишається певним чином пов’язаний з первісними міфічними уявленнями про Прометея. У всіх античних переказах титан Прометей виступає як особливий захисник, а часто навіть як творець людей. Благодійник цей дав їм різні вміння, також і технічні, потрібні для суспільного життя. Він викрав у богів вогонь і дав його людям. За деякими версіями Прометей виліпив із глини людину й оживив її. Згідно з Гесіодовими переказами, Прометея можна трактувати як «злочинця», що, ставши на захист людей, багаторазово порушував закони богів і мусив стати жертвою тиранії ображеного Зевса: Прометей, прикутий до скелі, страждає, бо орел (чи стерв’ятник) поїдає його печінку, яка щоночі відростає.

Мірча Еліаде підкреслював, що приклад Прометея тягнув за собою серйозні наслідки: «Заохочені успіхом люди могли спробувати піти далі за титана. Зевс же не