Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Шостий офіційний день перебування світлої принцеси Луни на теренах Темної імперії розпочався з рясного дощу, що наповнив повітря прохолодою. Вона прокинулась від кошмарів, що вперше за ці дні наповнили її сноведіння болем. Втративши кристал Світла Життя, Луна стала відкритою книгою для Темряви, що так чи інакше намагалась торкнутись її Світла.
Втомлено споглядаючи на непогоду, що вальсувала за вікном, світла принцеса очікувала коли Альта завершить заплітання її волосся у одну з пишних зачисок. Луна вже була готова до запланованих зустрічей з темними обранцями, що встигли приїхати до Чорного замку за першим покликом імператриці Фірри. Сьогодні світла принцеса була одягнена у білосніжну сукню з підвищеною талією та мереживом розшитим перлинами.
– Мосьпані, що я можу зробити, щоб покращити ваш настрій? – запитала Альта, розуміючи, що стан світлої принцеси змінився.
– Чи прийшла відповідь на лист, що я відправила Арфіру? 
– Ні, ясносвітла. 
– Можливо я повинна написати ще одного листа? – роздумувала світла принцеса.
– Мосьпані, я ще раз попитаю про лист призначений саме вам. – пообіцяла Альта, намагаючись заспокоїти засмучену світлу. – Якщо ви готові, ми можемо спуститись до зали в якій на вас чекає сніданок з лордом Бастьє.
– Що вам відомо про цього лорда? – з надією у очах Луна подивилась на Альту і зітхнувши, встала з мякого стільця та приготувалась до виходу.
– Не багато. – чесно відказала дівчина, повільно крокуючи до дверей. – Наскільки я знаю, мосьпані, лорд Бастьє є сином лорда Бастістафьє, це молодий генерал, який має землі біля кордонів розмежування. – вийшовши в коридор, Альта почала говорити тихіше, щоб не привертати до розмови зайву увагу.
Охорона, що була розставлена на кожних десяти кроках, незмінно зацікавлено розглядала світлу принцесу, що манила до себе погляди. Та все ж ніхто з чоловіків, не зважаючи на їх бажання та вікову різницю, не насмілювався зробити щось більше, ніж просто дивитись на світлу принцесу, адже позаду неї крокував Червоний сліпець. Можливо мисливець на монстрів, що втратив свої очі, не міг бачити облич, та він розрізняв Тіні, Світло і Темряву, тому міг ідентифікувати кожну живу душу за її справжнім кольором.
– Я знаю, що батько лорда є родичем імператора і має імператорську кров. Він досить заможній і підтримує імперські скарбниці.
– Чи лорд Бастьє схожий на свого батька? – поцікавилась Луна.
– Він схожий на нього зовнішньо. – відказала Альта, – та я не впевнена, що він схожий з ним характером.
– Не схожий! – підтвердив Червоний сліпець, не бажаючи того але слухаючи розмову світлої принцеси і її персональної служниці.
Луна повернула голову і сповільнила свій крок.
– Ви знайомі з ним?
– Мав нагоду. 
– Що ви скажете про нього?
– Нічого суттєвого. – відказав Червоний сліпець, – Лише те, що генерал має проблеми з контролем агресії.
– А хто з військових її не має? – хмикнула Альта, і замовкла.
– Не всі вміють контролювати свою Темряву. – спокійно підтвердив слова служниці мисливець на монстрів. – Як не всі можуть контролювати свого язика.
– Досить. – наказала Луна, відчуваючи як зростає напруга між Червоним сліпцем і Альтою, що не повинні були переходити на особистості між собою. – Ми всі маємо неприємні моменти в житті. Ми всі можемо бути нестриманими.
Увійшовши до невеличкої зали сповненої ароматом квітів, Луна зупинилась на порозі. Вона була здивована тим, що на званий сніданок прибули кілька інших осіб, про яких її не попередили. За круглим столом вже сиділи гості, що повинні були розділити трапезу зі світлою принцесою та кандидатом на місце її нареченого.
Імператриця Фірра та імператор Шаур розмовляли з генералом Дарріо, якого світла принцеса бажала бачити частіше, адже відчувала спокій і порозуміння поряд з ним. Навпроти них сидів чоловік з каштановим волоссям не старший сорока літ та його більш молода копія. Обидва були одягнені у святкові камзоли з червоними атласними вставками та розшивкою золотими нитками.
– Це і є лорд Батістафьє та його син лорд Бастьє. – прошепотіла Альта, зробивши вигляд, що поправляє волосся світлої принцеси.
– Дякую. – відказала Луна і з награною посмішкою пройшла до столу.
Серед гостей було кілька осіб, що викликали інтерес світлої принцеси. В одному з чоловіків вона визнала батька лорда Астана, адже він мав незабутне розкішне каштанове волосся заплетене у густу косу, та не випускав з рук люльку. Поряд з ним сидів молодий чоловік з білявим волоссям та приємною зовнішностью. Чоловік виглядав молодо, на вигляд йому було не більше тридцяти пяти літ, хоча можливо він був старшим за свій вигляд.
Біля незнайомця розташувався старший кронпринц, що вальяжно розкинув руки на спинці стільця і слухав розмову імператора та гостей, лестиво посміхаючись до них. Біля Марселіана було вільне місце. Та Луна вирішила, що займе вільний стілець поряд з генералом Дарріо та батьком лорда Астана, адже біля них вона буде в цілковитій безпеці.
– Ясносвітла моя дитино! – вигукнула імператриця Фірра, вітаючи світлу принцесу. – Ви виглядаєте розкішно, моя люба! Сподіваюсь, що і відчуваєте себе не гірше. 
– Темних літ, найтемніші панове! – Луна схилила голову в кніксені.
– Світлого життя, ясносвітла! – майже в один голос відповіли присутні.
– Дозвольте відрекомендувати вам, моя ясносвітла дитино, – імператриця встала з-за столу і підійшовши до світлої принцеси, приобняла її за плечі. – деяких з гостей ви вже знаєте, – Фірра зробила кілька рухів пальцями, ніби відкидаючи вже відомих осіб. – Ми маємо кількох кандидатів на звання вашого нареченого, це лорд Бастьє, генерал та стратег темних, син лорда Батістафьє та патріот імперії Темряви. – худорлявий молодик двадцяти пяти літ підвівся зі свого місця і привітливо посміхнувся до світлої принцеси, що відповіла йому взаємністью.
Луна помітила, що єдиним недоліком симпатичного обличчя був нервовий тік лівого ока. Очі ж лорда Бастьє були волошкового кольору, як і в його батька. Каштанове волосся молодика було зачісано назад і добряче змазане віском, тому відблискувало на світлі та виглядало брудним.
– Мій син буде найкращим чоловіком для вас, – прокоментував лорд Батістафьє, облизуючи свої худорляві пальці, що були масними від жирної їжі. – кращий за старшого кронпринца!
– Та де там, – відгукнувся Марселіан. – лише тим, що має вашу корабельну компанію.
– А що, – не змінюючи цинічно-лестивої тональності, чоловік потягнувся за шматком пирога, що стояв в центрі між тарілою з фруктами та кількома салатами. – моя компанія рано чи пізно буде належати моєму синові. Імперія Світла буде вдячна за кількість кораблів, що ми можемо надати в їх використання.
– Це факт. – підтримав імператор Шаур.
– Ну це вже не вам вирішувати. – відрізала імператриця і перевела пальці на молодика, що сидів по сусідству з Марселіаном. – лорд Ундо, власник винних плантацій та шовкових полів. – чоловік, з коротко остриженим білявим волоссям, підвівся зі свого місця і приклонив голову, виказуючи пошану до імператриці та світлої принцеси. – як ви розумієте, – майже пошепки пояснила Фірра, так щоб окрім Луни ніхто не почув її слів, – він дружить зі старшим кронпринцем, тому має деяки плями в минулому, про які нам би не хотілося згадувати.
– Я не думаю, що хтось зможе обійти мене. – хмикнув Марселіан, поплескаши свого друга по плечу, коли той сів на своє місце. – Хоча не здивуюсь, якщо Лан переможе в цій гонитві за Світлом.
– З шановним генералісімусом та генералом Дарріо ви вже знайомі. – не звернувши увагу на безтактність свого первістка, імператриця Фірра запропонувала світлій принцесі обрати місце за столом. – Де вам буде комфортніше?
– Ми очікуємо ще одного гостя? – несміливо перепитала Луна.
– Ах це, – імператриця важко зітхнула, перш ніж змогла відповісти на таке складне запитання. – можливо до нас приєднається маршал, – і нервово виправилась, – сподіваюсь, що ні!
– Дозвольте ясносвітлій принцесі розбавити наш чоловічий тандем, найтемніша. – запропонував генерал Дарріо, відсунувши стілець від столу та поглядом запрошуючи Луну.
– Дякую, пане генерале. – світла принцеса з радістю прийняла запрошення і зайняла місце приготовлене для неї. – чи лорд Астан приєднається до нас в найближчий час? – звернулась вона до генералісімуса, що похмуро розглядав свою люльку.
– Мій син повинен захищати мою дружину та наш дім. – прохолодно відказав чоловік і змінився в обличчі, коли побачив з якою огидою старший кронпринц дивиться на нього. – Хоча все може змінитися!
– Нехай сидить в своїй резиденції. – сказав Марселіан і кивнув прислузі, натякнувши на те, що його келих все ще пустий. Злякана жіночка з великими очима підбігла до столу і виправила неприпустиму помилку, наповнивши червоним вином келих старшого кронпринца.
– Мій любий князе, – імператриця подивилась на свого первістка і здригнула ідеальною бровою, – з таким ставленням до суперників ви не прибавляєте собі бали.
– Ну це допоки ви намагаєтесь відсторонити ясносвітлу Луну від частих зустрічей зі мною. Якби я мав змогу лишень раз залишитись з Луною наодинці,
– Марселіан! – прохрипів імператор Шаур, суворим поглядом подивившись на старшого кронпринца, що зовсім забувся з ким він розмовляє.
– Вибачте мою емоційність, найтемніший. – лестиво посміхнувся Марселіан і виправився, – якби мені дали змогу лишень раз залишитись з ясносвітлою Луною наодинці, то за якісь півгодини ви б мали завершений відбір і двох закоханих.