Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ тринадцятий. Таврування Темрявою.

Луна продовжувала мовчки спостерігати за тим, як старший кронпринц виправдовуючи себе, намагається спаплюжити репутацію інших кандидатів на місце нареченого. Вона могла зрозуміти таку поведінку, бо відчувала з якою пристрастю та бажанням старший кронпринц поглядає на неї. Вона могла відчувати його стрімко-полумяну Темряву, що багаторазово підходила до неї і намагалась доторкнутись до її Світла. Також Луна памятала все те, що дізналась про ніч Спустошення і не могла дозволити собі закохуватись у таємничість поцілунків, які залишились на шкірі її запястів.
– Ясносвітла Луна, – звернувся генерал Дарріо, не дозволяючи іншим почути його слова. – ви так і не скоштували цих ароматних нектаринів. – світла принцеса подивилась на кілька чорних фруктів, які були заздалегіть нарізані та викладені на тарілку для її персони. – Скажу вам по секрету, ці нектарини були привезені зі світлої імперії. – почувши про рідну домівку, Луна посміхнулась і з вдячністью в очах подивилась в очі генерала. – Не звертайте увагу на безглузді розмови закоханого чоловіка. Старший кронпринц ніколи не знаходився на позиції очікування, він ніколи не змагався за щось, тому так реагує на всіх інших кандидатів. – пояснив генерал.
– Дякую, темний пане. – видихнула Луна, взявши шматочок нектарину, що вмить покращив її настрій, спокушаючи своїм солодким ароматом та навіюючи апетит.
– Пане генералісімусе, чи можливо щоб лорд Астан відвідав Чорний замок? – несміливо запитала світла принцеса.
– Можливо. – кивнув чоловік.
– Мені б було дуже приємно, якби ваш син мав таку змогу.
– Мені теж. – тепло посміхнувшись до світлої принцеси, генералісімус забігав очима і дивлячись крізь Луну, підкреслив. – Гарна партія для маршала.
– Тільки маршал ще не усвідомив цього. – відказав генерал Дарріо, виглянувши з-за спини світлої принцеси, що сиділа між ними.
– Якби знав, то мій малий міг би стати маршалом. – на похмурому обличчі худорлявого чоловіка зявились живі емоції, що доповнювали його посмішку, перетворючи холодного на вигляд генералісімуса на просту людину.
– Так, мій друже! Міг би. – підтримав його генерал Даріо і знов зацікавився тим, що відбувалось за столом.
– Мій любий князе, – не витримала імператриця, вирішивши зупинити свого первістка допоки не стало запізно. Марселіан незадоволено перевів очі на матір і заграв жовнами на обличчі, бо не мав наміру спускати з рук такої нахабної та зарозумілої поведінки вельможі, що мав корабельну компанію і підтримував імперію. – У вас буде змога довести нашій ясносвітлій гості, що ви найкращий з усіх кандидатів. Але не зараз і не в такій формі. Доведіть усім нам, що ви дійсно гідні бути представником нашої темної імперії. – Фірра торкнулась рукою плеча імператора, ніби передаючи йому слово.
– Наша найтемніша імператриця має рацію, – спокійно відказав імператор Шаур, – нікому не потрібно знати, що ви відчуваєте один до одного. Головне те, що про кожного з кандидатів подумає ясносвітла принцеса. Бо саме вона вирішуватиме, хто стане її нареченим.
– То ж чому я повинен сидіти поряд з тими, кого не бажаю бачити? – крізь зуби сказав Марселіан. 
– Тому що в наших жилах тече імператорська кров. – цинічно відповів лорд Батістафьє і причмокуючи зробив ковток вина, щоб помякшити пережовування великога шматка вишневого пирога.
– То стійте в черзі! – рикнув Марселіан. – Я не можу зрозуміти, найтемніша, – він звернувся до імператриці, що округливши свої гранатові очі, майже розгніваним поглядом дивилась на нього у відповідь. – якими критеріями ви керувались, коли підбирали кандидатів?!
– Тими, що були прописані в договорі з імперією Світла. – прохолодно нагадала імператриця. – Ми включили у критерії усі побажання імператорської родини світлої імперії.
– Все що було потрібно зробити, це повідомити вашого первістка про цей договір. – продовжував обурюватись старший кронпринц. – Можна було вирішити це питання, не розголошуючи його. Невже ви вважаєте, що для світлої принцеси знайдеться хтось кращий за мене?
– Ха! – зненацька засміявся генералісімус Жан-Жуан-Астан, батько лорда Астана, звернувши на себе увагу усіх присутніх. – Стає все веселіше і веселіше! – він задумливо відвів очі в бік імператора Шаура і закурив люлюку, загадково посміхаючись.
– Ясносвітла Луна, – знов майже пошепки звернувся генерал Дарріо до спантеличеної світлої принцеси. – Генералісімус помирав кілька разів, тому має таку дивну поведінку. Та попри все він має рацію.
Світла принцеса не відповіла. Відчуваючи напруження Темряви, що згущувала свої хмари, вона продовжувала концентруватись на своєму Світлі, яке починало виходити з-під контролю. Втративши кристал Світла Життя їй стало важко дихати, супротивитись Тіням та тримати Блакитне Світло Життя у затінку. 
– Чому за нашим столом присутні ті, кого не повинно тут бути? – не приховуючи своєї огиди запитав старший кронпринц. 
– Мій любий темний князе, – в голосі імператриці Фірри чулись ноти невдоволення, що застерігали про наслідки. – ви забагато вживаєте вина. Ви відвикли від палацового життя і звісно ж, підзабули правила етикету!
– Марселіан! – імператор Шаур був більш нестриманий і усім своїм виглядом нагадував розгніваного ведмедя. – Ти все ще кронпринц, а не імператор! Тому припини бути самозакоханим одноосібним розбещеним дитям! 
– Дитям?! – зациклившись на останньому слові батька, Марселіан хижо посміхнувся. 
– Заспокойтесь, мій друже, – схопивши старшого кронпринца за руку, його приятель лорд Ундо, розплився в лестивій посмішці. – як не крути, а ви завжди маєте право вето.
– Право вето? – перепитав Марселіан, вигнувши брову.
– Як головний претендент на імперський трон, ви маєте право голосувати проти деяких кандидатів. Чи не так? – запитав лорд у імператора Шаура.
– Так. – підтвердив імператор. – Та це у випадку, коли ясносвітла Луна назве імя того, кого вважатиме гідним для Світлої імперії.
– То все стає набагато простішим. – пожвавішав старший кронпринц і закоханими очима подивився на світлу принцесу. – Ясносвітла Луна, що ви очікуєте від претендента? Що я повинен зробити, щоб вписатися в ваші побажання?
– Досить, Марселіан! – вставши зі свого місця, лорд Бастьє торкнувся рукояті свого меча. – Ви дійсно перебрали з вином. Ви не маєте права запитувати світлу про таке!
– Не вам мене засуджувати. – відказав старший кронпринц, схиляючи голову набік і випускаючи темну магію. – І не вам вказувати, що мені робити!
– Можливо не мені, – погодився молодий генерал, продовжуючи сміливо дивитись на спянілого сина імператора. – Та й не вам дане право так не етично себе поводити в присутності монаршої особи вражої імперії. Ви забуваєтесь, що ваш статус не дозволяє вам бути нікчемним прикладом приземлених бажань чоловічої статі! Ви є представником цілої імперії.
– Так! Я є спадкоємцем імперії, а не ви. Тому не вам вказувати на моє місце!
– Ви так говорите, тому що маршала немає поряд. – нагадав молодий генерал, напружуючись кожним своїм мязом, адже Темрява старшого кронпринца протягнула до нього свої щупальці.
– Я вас запевню, що маршал вам не допоможе. – крижаним голосом відказав Марселіан.
– Зупиніться, негайно! – імператриця встала з-за столу і швидко підбігла до свого первістка, що здивував її своєю ненормальною поведінкою. – Мій темний князе, ви не такий як Темніан. Візьміть себе в руки! 
– Не такий. – погодився він. – Але я син свого батька і не дозволю нікому розмовляти зі мною на рівних!
Поки імператриця Фірра намагалась заспокоїти свого первістка, імператор Шаур та генерал Дарріо готувались до незапланованої дуєлі, лорд Батістафьє відійшов за спину імператора, ховаючись від бійки, проявляючи свою підступно – боязку натуру, а світла принцеса відчула задуху. Лорд Ундо також прийняв спробу заспокоїти двох бикуватих молодиків, що як півні хотіли довести один одному свою значущість. А генералісімус продовжував задоволено посміхатись, затягуючись люлькою.
Луна відчувала як втрачає здатність розуміти, що коїться. Її тіло обдавало дрібним тремтінням, а груди спирало від недостатньості повітря. Згущення темряви та її агресивності не давало змоги тримати себе в руках. Світло починало згасати, залишаючи по собі опіки та спустошення. Світла принцеса почала панікувати, і опустивши очі на свої руки, побачила як блакитні лінії вимальовуються на шкірі її запясть.
Поступово очі світлої принцеси заполонив сірий туман, а вуха заклало настільки, що голоси стали майже беззвучними. Тремтіння тіла посилювалось з кожним подихом, а серце, здавалось, що вибухне від швидкості. Пальці на руках і ногах похололи, втрачаючи свою чутливість. Судоми охопили ноги, перетворюючи їх на ватяних чужинців, які не підчиняються наказам і не бажають рухатись.
– Мосьпані, – звернулась Альта, підбігши до збліднілої Луни. – щось коїться? – служниця говорила тихо, майже пошепки, щоб не привертати до себе і світлої принцеси зайву увагу.
– Не можу дихати. – задихаючись відказала Луна і не вибачившись перед імператором та імператрицею, встала з-за столу і підхопивши спідниці сукні, побігла до виходу.
– Ясносвітла? – вигукнула імператриця Фірра, зреагувавши на гучний звук падаючого стільця. Вона побачила, як світла принцеса неочікувано зірвалась з місця і намагається втекти подалі від цього раптового непорозуміння, причиною якого став старший кронпринц. – Що сталось? – звернулась вона до генерала Дарріо, але той лиш знизав плечима. – Ви задоволені, мій темний князе? – прошипіла імператриця, давши ляпаса своєму первістку, що неочікував такого від матері.
– Я залагоджу цю ситуацію. – пообіцяв Марселіан, прийшовши до тями, після важкого ляпаса. Він збирався вже побігти за світлою принцесою, але його зупинив генерал Дарріо, перегородивши собою шлях.
– Не треба цього робити. 
– Всі заспокойтесь і залишайтесь на своїх місцях! – заревів імператор Шаур і простягнувши руку до імператриці, запросив її доєднатись до нього і прояснити ситуацію зі станом світлої принцеси. – Ми самі все пояснемо ясносвітлій Луні. А ви негайно знайдіть привід для того, щоб такого нонсенсу більше не повторилося!
Присутні мовчки проковтнули слова свого імператора і продовжували стояти на своїх місцях, проводжаючи різноманітними поглядами імператорське подружжя. Якщо старший кронпринц та його приятель лорд Ундо як і молодий генерал Бастьє та генерал Дарріо виглядали напружено і незадоволено косились один на одного, то лорд Батістафьє задоволено посміхався і складав в голові плани на те, як забезпечити прихильність світлої принцеси до його сина. Єдиним хто ніяк не відреагував на втечу Луни був генералісімус. Він продовжував палити люльку, випускаючи носом дим, та щось бурмотів собі під носа.
– Мосьпані, зачекайте! – викрикувала перелякана Альта, намагаючись наздогнати свою пані, що попри нездоровий вигляд швидко бігла по сутінковому коридору, не збираючись зупинятись.
Слідуючи прикладу персональної служниці світлої принцеси, Червоний сліпець пришвидчував свій крок, майже переходячи на біг. Він міг бачити Світло, що залишало по собі сліди, тому знав в якому напрямку треба йти. Та як тільки Блакитне Світло зявилось на горизонті, мисливець зірвався на стрімкий біг, і вже за кілька секунд обігнав Альту і коли Луна вибігла до мармурових сходин, що ведуть до башти над прірвою, зупинився. Він схопив служницю за руку і без слів заборонив їй підходити до світлої, яка впала на коліна перед першою сходинкою.
Червоний сліпець не мав наміру допускати, щоб щось погане сталося з його підопічною. Він зупинив Альту і себе лише тому, що побачив Темряву маршала темної армії, яка відреагувала на Блакитне Світло Життя і створила захисну стіну. За мить світла принцеса зникла з видимості, прихована щільним чорним туманом, що розповзався довкола неї.
– Що з вами, Луна? – прохолодно запитав Темніан, спустившись до світлої принцеси. Він зупинився біля неї, і дочекавшись поки біловолоса німфа підніме на нього очі, присів навпочіпки навпроти.
Світла принцеса виглядала знесиленою. Вона майже втратила свою свідомість, підкоряючись силі істинного Світла, що панувало над нею. Її ніжна кришталево-біла шкіра знов сяяла блакиттю, а очі наповнились сльозами. Задихаючись і роблячи короткі вдихання повітря, вона схопилася руками за шию і почала роздирати мереживну тканину своєї сукні.
– Що сталось? – молодший кронпринц звернувся до Червоного сліпця, як до єдиного хто здатен бачити і чути крізь його Темряву.
– Старший кронпринц розпочав сварку з генералом Бастьє. – коротко відповів Червоний сліпець, викладаючи суть, що мала значення і викликаючи здивування та страх в очах Альти, яка все ще стримувалась від руху його рукою.
– Я не можу, – ледь чутно майже благаючи сказала світла принцеса. – я більше не можу.
– Той кристал стримував вашу силу. – припустив Темніан, торкаючись пальцями скроні світлої принцеси. – Він був вашим захистом. Темрява занадто важка для вашого Світла.
– Що коїться? – почувся стурбований голос імператриці Фірри, що зупинилась біля Червоного сліпця, побачивши перешкоду створену усім відомо ким. – Темніан? Мій любий князе, пропустіть мене до світлої принцеси! Не робіть того, чого я не зможу вам пробачити! – благала імператриця, відчуваючи слабкість. – Мої діти – моє прокляття! Якщо ви знов надумали шантажувати або погрожувати ясносвітлій Луні, я відмовлюсь від вас! Почуйте мене, мій сину! Почуйте мене, маршале!
– Темніан, – звернувся імператор Шаур до молодшого сина, притримуючи заслабшу дружину за плечі. – ваша мати втрачає глузд. Відпустіть світлу принцесу зі своєї пастки. Ми можемо вирішити це непорозуміння. Нам необхідний союз з імперією Світла! Що вам потрібно для того, щоб відчепитись від світлої і дати змогу нашим імперіям вкласти перемиря? Ви хотіли прочесати Сутінкову зону? Я дозволяю це зробити! Ви хотіли використати імператорських магів, щоб зачистити Похмурі кордони? ви маєте мій дозвіл на це! – перебираючи варіанти, які могли б зацікавити маршала темної армії, імператор Шаур і сам почав нервувати. Впевненність у адекватності молодшого сина була втрачена. Молодший кронпринц вже давно вийшов з-під контролю і мав не аби яку владу в темній імперії, тому навіть імператор не міг вплинути на нього, не говорячи про батьківський вплив.
Вмовляння та благання батьків ніяк не подіяли на маршала темної армії. Він почув те, що намагались донести до нього імператор з імператрицею, але не мав наміру відповідати їм. Темніан продовжував дивитись на збліднілу світлу, що втрачала здатність дихати, випускаючи істинне Світло назовні. Темрява та Тіні, виставлені маршалом, були достатньо сильними і здатними стримати вибухову хвилю Блакитного Світла Життя, як це було зроблене раніше. Але що він повинен був робити з самою принцесою?
– Я обіцяв, що збережу вашу таємницю. – відказав Темніан, відриваючи ліву руку Луни від маніакальних спроб позбавитися мереживної тканини на її шиї та грудях. – Я збережу її за всяку ціну.
Одним рухом вказівного пальця Темніан створив гостру Тінь, що блискавично розсікла шкіру на запясті світлої принцеси, залишаючи по собі кривавий слід. Луна навіть не відчула болю чи дискомфорту, адже майже втратила чутливість. Вона все ще не відводила очей від вродливого обличчя молодшого кронпринца, в якому вбачала прояв усіх відтінків Темряви. 
Темніан опустив руку світлої принцеси на її коліна, і провів ідентичну процедуру зі своїм лівим запястям. 
– Вам більше не буде так страшно і боляче. Тіні і Темрява більше не посміють згасити ваше Світло. – молодший кронпринц знов взяв руку Луни і притиснув розсічені запястя своєї і її рук одна до одної. – Моя Темрява буде оберігати вашу таємницю і дозволить вам вільно дихати на теренах темної імперії. – кривавий поцілунок було закріплено ледь чутним вижжанням та блакитно-чорною димкою, яка зникла як тільки руки темного і світлої розєднались. – Дихай, Луна! – наказав Темніан і світла принцеса зробила глибокий вдих повітря, що змінилось.
Як і обіцяв молодший кронпринц дихати стало набагато легше. Луна все ще відчувала силу Темряви та загрозливе дихання Тіней за плечима, але могла вільно почуватися серед них. Її Блакитне Світло Життя одразу ж заспокоїлось, впадаючи в сплячку, і дозволяючи Світлу світитись на повну. Слабкість поступово покинула тіло Луни, бліда шкіра набула білизни, а щоки легкої рожевості. Туман в голові та запаморочення більше не сліпили та не викликали відчуття приреченності.
– Дякую. – видихнула вона.
– Ви ще про це пожалкуєте, Луна. – відказав Темніан, підводячись з землі. – Ціна за збереження вашої таємниці може бути зависокою для вас.
Молодший кронпринц ще мить не міг відвести своїх чорних сапфірових очей від світлої принцеси. Він вже відчував зміни, які завдала магія злиття. Його серце шалено калаталось в грудях, відбиваючи дивний ритм в скронях та запалюючи полумя в грудях. Холод, що був Темніану звичним почав втрачати мінусову температуру, піддаючись потеплінню, принесеному Світлом.
Щоб захистити таємницю істинної Блакитного Світла Життя, він скористався прадавньою майже забутою магією зниклих Богів. Ця магія дозволяла Світлу і Темряві зливатись в єдине ціле, заспокоювати один одного, посилювати і послаблювати. Вона мала безліч переваг і один величезний недолік. І це не було незвідане і загублене знання про дієвість магії злиття, це було те, чого Темніан не міг собі дозволити. 
Емпатія.
Магія злиття дарувала емпатію Темряві і Світлу. Вона зароджувала почуття в серцях і могла розтоптати їх. Темніан вже зрозумів, що настали незворотні зміни в його цинічній душі. Він вже не міг зупинити проростання квітки в своєму серці, яку простолюдини називали «Сліпим коханням».
Прибравши свої Тіні та Темряву, дозволяючи своїм батькам і персональній прислузі з охороною світлої принцеси, підійти до неї, Темніан збирався піти подалі від світлої. Він збирався скористатися послугами леді Лессін, щоб заглушити біль, який щойно зявився в його серці і викликає дивне відчуття огиди самого до себе. Він потребував фізичного розрядження, аце можливо зробити лише двома способами: вбивством і сексом.
– Темніан, – імператриця вхопила свого молодшого сина за руку, привертаючи до себе його увагу. – Що ти зробив, синку? Що ти накоїв?
– Нічого з того щоб не могла пережити світла. – холодно відказав Темніан, і показово смикнув рукою, позбавляючись кайданів матері.
– Мосьпані, як ви себе почуваєте? – Альта занепокоєно оглянула світлу принцесу і допомогла їй підвестись з підлоги. – У вас кров. 
Луна поспішно заховала скривавлену руку за спину, і благаючим поглядом подивилась на служницю. Альта одразу ж зрозуміла, що світла принцеса не бажає розголошування її фізичного стану, тому дістала хусточку з карману своєї чорної сукні і віддала її своїй пані.
– Що зробив маршал? – запитав імператор Шаур, намагаючись бути делікатним і наполеглевим водночас. – Розкажіть мені, ясносвітла Луна. Не приховуйте від мене нічого. Маршал заслуговує на покарання!
– Сталося непорозуміння. – відказала світла принцеса, посміхаючись до імператора. – Я відчула агресивність Темряви і не змогла стриматись. – виправдовувалась вона. – Вибачте мені, найтемніший володарю, за мою невдячність і незмогу витримати таке навантаження.
– Ну що ви таке говорите, ясносвітла дитино! – втрутилась імператриця Фірра, обійнявши світлу принцесу. Вона поцілувала Луну у скроню і кілька разів притисла до себе з турботою матері. – Це ми повинні вибачатись перед вами. Мої сини інколи поводять себе так, як чужинці. Вони мали занадто багато опіки та вседозволенності, тому і не відчувають меж.
– Ясносвітла Луна, – звернувся імператор, коли його дружина відпустила світлу принцесу зі своїх обійм. – ми не можемо пообіцяти вам, що такого більше ніколи не повториться, але можемо завірити, що не дозволимо нікому з кронпринців відлинювать від покарання.
– Дякую, найтемніші! – Луна посміхнулась, почергово подивившись на імператора Шаура та на його чарівну дружину. – Та цього разу сталось непорозуміння. І маршал лише намагався допомогти мені.
– Темні потоки! – гранатові очі імператриці блиснули пітьмою. – Моя дитино, не кажіть так! Темніан не потребує вашого захисту! Вам не потрібно виправдовувати його поведінки і вчинків. Він Диявол в людській подобі, і це вам говорить його мати, яка народила його і знає яким він був і на що перетворився. – Фірра опустила очі і важко зітхнула. – Марселіан також вже давно не схожий на того хлопчика, якого я памятаю. Він дійсно зацікавлений вами і не витримує конкуренції. Наш первісток закоханий у вас, ясносвітла дитино, і втрачає глузд від цього почуття.
– Що сталось між кронпринцами? – спокійно запитала Луна, відчуваючи що саме зараз вона може отримати відповіді. – Чому вони ворогують між собою?
– Кхм, – відкашлявся імператор Шаур, – влада руйнує стосунки. Наші сини мають запальні характери і не можуть знаходитись в одній кімнаті більше однієї миті. – туманна відповідь зовсім не задовольняла Луну, тому вона доповнила поставлене запитання:
– Причиною такої нелюбові стала ніч Спустошення?
– Так. – кивнула Фірра, махнувши на імператора рукою, і одним поглядом наказавши Альті та Червоному сліпцю триматися від них на відстані.
Імператор Шаур зрозумів натяк дружини і швидко пішов по своїх імператорських справах, залишаючи світлу принцесу в руках імператриці. Фірра йшла поряд зі світлою принцесою в напрямку її покоїв, і намагалась прояснити Луні складну ситуацію в сімейних відносинах ії родини. Вона не могла приховувати очевидних фактів, але не хотіла щоб жорстока правда зруйнувала її бачення Марселіана одним з гідних кандидатів на місце нареченого.
– Ви вже дізнались про ніч Спустошення, як я розумію. – Луна мовчки кивнула, підтверджуючи здогад імператриці. – Це правда. Марселіан дійсно покинув своїх людей. Він рятував себе від смерті. Як імператриця я не була задоволена цим цинічним вчинком, але як мати, – Фірра на мить замовкла, стримуючи сльози, що виступили при згадці про ті страшні події. – як мати свого сина я раділа його рішенню. Можливо, колись ви мене зрозумієте. Це важко пояснити, та для матері втратити сина не є тим самим, що для імперії втратити підданих. Марселіан вчинив так як вважав за потрібне. Він як і всі ми хотів жити.
– Але ж ми маємо нести відповідальність за тих, хто довірив нам владу. – тихо відказала Луна. – Я не знаю як би я вчинила на місці старшого кронпринца.
– Так, ясносвітла. Ми маємо відповідати за наші дії. І повірте мені, мій первісток поніс покарання на яке заслуговував. – запевняла імператриця Фірра, згадуючи той день, коли в її темно-каштановому волоссі зявилась сивина. – коли імперія Темряви отримала свого любого маршала, я майже втратила сина. Темніан повернувся додому з перемогою та врятованими воїнами, залишками воїнів яких не зміг відстояти головний маг імперії. Мій молодший син наздогнав свого старшого брата і збирався позбавити його життя за те, що той хотів вижити за всяку ціну.
– Маршал намагався вбити старшого кронпринца? – поточнила Луна.
– Я благала його не забирати життя у мого первістка. Я обіцяла йому, що переріжу собі горлянку, якщо мій молодший син обірве життя свого старшого брата. Я все ж таки їх мати.
– Чому старший кронпринц не був позбавлений свого звання та статусу? – зупинившись біля дверей у покої світлої принцеси, Луна уважно подивилась на імператрицю.
– Тому що він вже поніс своє покарання і заслуговує на другий шанс. Повірте мені, ясносвітла Луна, мої сини варті уваги і можуть бути гідними престолу. – імператриця торкнулася щоки світлої принцеси, провела великим пальцем по ніжній шкірі і змінила тему розмови. – Відпочиньте до вечора, моя люба дитино. Ми влаштовуємо триденний бал, щоб ви мали змогу оцінити кандидатів, та розважитись у танцях. Охорона Чорного замку посилена і продовжує нарощуватись, тому вам нічого не буде загрожувати, – грайливо посміхнувшись, Фірра зітхнула. – окрім моїх синів.
– Дякую вам, найтемніша володарко. Дякую, що розповіли мені про те, що не дозволено обговорювати. Тепер я можу зрозуміти поведінку кожного з кронпринців. Я даю вам слово Світла, що ці знання ніяк не відображатимуться на моєму виборі. І у старшого кронпринца є всі шанси на перемогу.