Читати книгу - "Майже безпечна"

За цими думками він майже не помічав, що падає.

— Ось вам, — і показав середнього пальця.

Саме зараз він пролітав сімнадцятий поверх, де тусується маркетинговий відділ. Купа алкашів, які постійно сперечаються про колір Путівника і вправляються у мудрості і красномовстві опісля п’янки. Якщо б хтось із них зараз виглянув у вікно, то, напевно, задумливо задивився б на Форда, який пролітає повз до своєї неминучої смерті, махаючи їм двома пальцями «V»[10].

Шістнадцятий поверх. Редактори розділів. Покидьки. Порізали всю його роботу. П’ятнадцять років досліджень, які вони скоротили до двох слів. «Майже безпечна». Ось вам, тримайте трохи Vешок.

П’ятнадцятий поверх. Якась Адміністрація логістики, чи що воно таке. У всіх них були здоровенні машини.

Чотирнадцятий поверх. Робота з персоналом. У нього закралася прониклива здогадка, що це саме вони організували його п’ятнадцятирічне заслання, доки Путівник перетворювався у корпоративний моноліт (чи скоріше дуоліт — не слід забувати юристів).

Тринадцятий поверх. Дослідження і розробка.

Зачекайте-но.

Тринадцятий поверх.

Треба було думати доволі швидко, бо ситуація ставала неймовірно нагальною.

Він раптом згадав панель з клавішами поверхів у ліфті. На ній не було тринадцятого. Форд тоді не дуже звернув на це увагу. Провівши п’ятнадцять років на Землі, зі звичаями, які майже у всьому протилежні тутешнім і забобонами стосовно числа тринадцять, він не раз зустрічав будинки без тринадцятого поверху. Але тут ніякого сенсу в них не було.

Вікна тринадцятого поверху, як він зміг помітити проносячись повз, були затемненими.

Що ж там коїться? Він почав згадувати все те, про що розказував Харл. Один, новий, мультивимірний Путівник розділений на нескінченну кількість всесвітів. Це звучало, з Харлової подачі, наче божевільна нісенітниця вигадана відділом маркетингу не без допомоги бухгалтерів. Якщо все насправді так як він каже, то це дуже дивна і небезпечна ідея. Чи це дійсно так? Що відбувається за затемненими вікнами закритого тринадцятого поверху?

Форд відчув наростаюче відчуття зацікавленості, а трохи пізніше, наростаюче відчуття паніки. Так, це повний список відчуттів, які наростали в ньому на той момент. Ну а щодо решти, то він як і раніше продовжував дуже швидко падати. Йому справді варто було б замислитися над тим, як вийти із цієї ситуації живим.

Форд глянув донизу. За сотню з гаком футів під ним копошилися люди, а деякі з них уже почали з надією задирати голову. Потім почали розчищати місце. Навіть тимчасово зупинили прекрасну і цілком ідіотську гру Вполюй Вокета.

Йому дуже не хотілося розчаровувати їх, але раптом виявилось, що на два фути нижче нього, він зовсім не помічав цього раніше, бовтався Колін. Той, звісно, був невимовно щасливий від такої прогулянки на свіжому повітрі і з нетерпінням чекав наступних команд.

— Коліне! Проволав Форд.

Колін не відповідав. У Форда все похололо. Раптом до нього дійшло, що він так і не сказав Коліну, що його звати Колін.

— Піднімись сюди! Знову прокричав він.

Колін підплив до нього. Робот нескінченно насолоджувався польотом вниз і сподівався, що Форд також.

Несподівано, Коліновий світ став повністю темним, коли Фордів рушник огорнув його. Колін відчув, що став набагато важчим. Він був схвильований і задоволений від випробувань, які Форд приготував йому. Просто не зовсім впевнений, що зможе їх витримати от і все.

Рушник надійно огорнув робота. Форд тримався за його шви. Більшість космотуристів модифікують свої рушники різними екзотичними способами, вшиваючи різні езотеричні знаряддя, інструменти чи навіть комп’ютерне обладнання. Форд натомість був пуристом[11]. Йому більше подобалася простота. Із собою він носив звичайний домашній рушник зі звичайного магазину м’яких домашніх причандал. На ньому навіть виднілося щось типу синьо-рожевого квіткового візерунку, не зважаючи на всі спроби його виварити і відбілити. Через нього було протягнуто кілька шматочків дроту, гнучка паличка для письма, а один із куточків був просочений поживними речовинами, таким чином його можна було посмоктати у критичній ситуації, але у всьому іншому це був простий рушник, яким можна з успіхом витерти лице. Єдина справжня модифікація, яку друг його вмовив зробити, то це посилити шви.

Форд вчепився у шви наче навіжений.

Вони все ще падали, але вже із меншою швидкістю.

— Вверх, Коліне! — вигукнув він.

Ніякого результату.

— Твоє ім’я, — крикнув Форд, — Колін. Тому, коли я кричу «Вверх, Коліне!» Я хочу, щоб ти, Коліне, піднімався вверх. Окей? Вверх, Коліне!

Ніякого результату. Ну майже ніякого. Від Коліна лунав якийсь приглушений ревучий звук. Це дуже стривожило Форда. Тепер вони опускалися дуже повільно, але Форда тривожив певний тип людей, які почали збиратися на землі під ним. Дружній, місцевий тип мисливців на вокетів розпорошувався, а натомість, важкий, грубошкірий, схожий на слимаків тип з ракетними установками з’являвся із того, що зазвичай називають пусте місце. Пусте місце, як добре відомо усім космотуристам, насправді, вкрай зовсім не пусте, і наповнене міжпросторовими заплутаностями.

— Вверх, — ревів Форд, — вверх! Колін, давай вверх!

Колін аж стогнав від напруги. Тепер вони знаходилися в повітрі більш-менш стаціонарно. Форд відчув, що його пальці от-от зламаються.

— Вверх!

Вони все одно на місці.

— Вверх, вверх, вверх!

Слимак уже почав готувати ракетну установку. Фордові в це не вірилося. Він висів у повітрі на рушнику, а слимак готувався випустити в нього ракету. В нього вже закінчилися варіанти, що робити в таких ситуаціях, а тому це почало його сильно непокоїти.

Це був той тип скрутного становища, в якому він зазвичай звертався за порадою до Путівника, однак зараз був не найкращий момент лізти за ним до кишені. Та й сам Путівник, здається, тепер уже не друг і союзник, а таке ж джерело небезпеки. А по-іншому й не скажеш, він же зараз, заради Заркуона, висить перед офісом Путівника, а його життя в небезпеці через нових власників. Що ж сталося з усіма тими мріями, які були в нього на атолі Бвенеллі? Треба було дати їм здійснитися. Треба було там залишитися. Залишитися на пляжі. Любитися із гарними жінками. Жити на тому, що вполюєш. Він мав запідозрити, що все це не правильно ще тоді, коли вони почали вішати роялі над басейними з водяними монстрами у вестибюлях. Форд відчув себе повністю жалюгідним і розбитим. Його стиснуті пальці горіли, а його щиколотка все ще боліла.

О, дякую тобі, щиколотка, гірко подумав він. Дякую, що показуєш свої проблеми саме зараз.