Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Путівник по Галактиці для космотуристів 📚 - Українською

Читати книгу - "Путівник по Галактиці для космотуристів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Путівник по Галактиці для космотуристів" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 41
Перейти на сторінку:
круто повернулися й кинулись навздогін за кораблем.

– Ну от бачите, – сказав Артур, прикипівши поглядом до екрана. – Тепер нам уже, певно, кінець.

– Щоб тобі заціпило! – вигукнув Форд.

– То кінець нам чи ні?

– Авжеж кінець.

– Іди крізь дощ... – співав Едді.

І раптом Артура осяйнула ідея. Він підвівся.

– А чому б не запустити цей ваш Двигун Непередбаченості? – вигукнув і він. – Давайте спробуємо.

– Ти збожеволів? – сказав Зафод. – Без попередніх розрахунків може скоїтись бозна-що...

– Однаково краще, ніж помирати.

– Нехай розбито твої мрії, – виспівував Едді. Артур подерся по панелях пульта до самої стелі.

– Та ти іди з надією у серці.

– Чому Артур не може ввімкнути Двигун? – вигукнула Тріліан.

– Адже ти не один... П’ять секунд до зіткнення. Дуже був радий спілкуватися з такими цікавими людьми. Хай благословить вас Господь... Адже ти не один...

– Слухайте-но, – заволала Тріліан. – Чому Артур не може... Все потонуло у спалаху світла.

Розділ 18

Космічний корабель "Золоте Серце" летів далі. Ніщо не змінилося, крім інтер’єра. Внутрішні приміщення якимось незбагненним чином розширились, стіни вифарбувались у пастельні барви зеленого й блакитного тону. Кручені сходи посеред рубки, що вели в нікуди, потонули у буянні дивовижних жовтих рослин і папоротей. Центральний термінал комп’ютера прилаштувався на громіздкому моноліті сонячного годинника. Хитромудре розміщені світильники й ціла система дзеркал створювали ілюзію довгої оранжереї з рядами ретельно підстрижених кущів. По периметру колишньої рубки стояли мармурові столики на витких ніжках. При уважному погляді на гладкій поверхні мармуру можна було розпізнати обриси циферблатів і важелів перемикачів. Від дотику вони одразу ставали відчутними. У залі можна було знайти місце, звідки в системі дзеркал відбивались усі необхідні дані. Яким чином досягалось це відображення, лишилось таємницею. Словом, приміщення стало на диво гарним.

– Що тут з біса коїться? – озвався Зафод Бібльброкс, сидячи в лозовому кріслі.

– Я вважаю, – Артур сидів біля басейну з золотими рибками, – що в усьому винен рубильник, який запускає Двигун... – Він указав рукою туди, де мав бути рубильник. На його місці висів глек з квітами.

– Де ми є? – запитав Форд з верхньої сходинки кручених сходів. У руці він тримав запітнілий келех із пангалактичним полоскальним полиском.

– Думаю, там, де й були, – сказала Тріліан. У дзеркалах відбився Сумний пейзаж Магратеї, що повільно пропливала внизу.

Зафод скочив на рівні ноги. Зображення в дзеркалах змінилось.

– Схоже, що одна з них перетворилась на глек з петуніями, а друга – на дуже здивованого кашалота.

– Коефіцієнт неймовірності, – втрутився Едді, який анітрохи не змінився, – одна восьмимільйонна семисотшістдесятисемитисячна сто двадцяти восьма. Зафод зиркнув на Артура.

– От бачиш, що ти накоїв, землянине!

– Але ж я тільки... – промимрив Артур.

– Чудово придумано, хлопче! Врубати Двигун Непередбаченості на секунду без попереднього вмикання захисного поля. Ти навіть не уявляєш, що ти зробив! Ти ж урятував нам життя.

– О, – видихнув Артур полегшено, – це дрібниці...

– Ти так вважаєш? – запитав Зафод. – Тоді забудьмо про це. Комп’ютере, йдемо на посадку.

– Але ж...

– Я сказав, забудьмо про це.

Але ми мало не забули про ще одне дивовижне явище, яке виникло на висоті кількох миль над поверхнею планети Магратея. Всупереч теорії ймовірностей там, у повітрі, матеріалізувався кашалот.

Але повітря – не найкраще середовище для існування кашалотів. Тому в бідолашного створіння було зовсім мало часу для ідентифікації себе як кашалота.

Нижче ми наводимо повний запис його думок від моменту створення до моменту смерті.

"Ох..! Що діється? – подумав кашалот. – Е, перепрошую, хто я? Привіт! Чому я тут? Чому Живу на світі? Що таке "хто я"? Спокійно. Головне – не хвилюватись..! Ох, яке дивовижне відчуття, що б це могло бути? Нібито щось смокче, коле в моєму... моєму... Так, настав час дати речам імена. Якщо я хочу досягти якихось успіхів у тому, що я назву життям, то треба те, в якому смокче й коле, назвати шлунком.

Добре. Уууууух, смокче дедалі дужче. Гей, а що це таке свистить, гуде біля... назвемо це-головою. Нехай це буде... вітер. Непогана назва. Це стає... добре, облишимо на потім. Я назву це, коли виникне потреба. Мабуть, це щось дуже важливе, коли його так багато. Егей. А це що за штука? Це... назвемо його хвостом – так хвостом. Ух! Чудово в мене виходить розмахувати хвостом із боку в бік. Оце-то так! Потрібна річ! Лише для чого? Та добре, дізнаюся потім. То що ж, вийшла в мене адекватна картина світу?

Ні.

Та й годі. Мені ще багато... доведеться пізнати. У мене аж у голові наморочиться від передчуття.

Може, це – вітер?

Його стало набагато більше, чи не так?

Чудово. Егей, а що це за штука, яка наближається до мене так швидко? Дуже-дуже швидко. Велика, плоска й кругла... їй потрібно дати велике гучне ім’я, наприклад, ...O-ля...мля... земля. Вірно! Прекрасне ім’я – земля!

Цікаво, чи заприязнимося ми з нею?"

Геп! І запала тиша.

Єдиною думкою, яку нам вдалося записати від горщика з петуніями перед падінням, було: "О, ні, тільки не це!" Дехто вважає, що якби ми знали, про що думають горщики з петуніями, то набагато краще пізнали б світ.

Розділ 19

– Робота з собою захопимо? – запитав Форд, озираючись на Марвіна з неприхованою неприязню. Марвін стояв, втягнувши голову в плечі, під карликовою пальмою.

Зафод відірвався від дзеркального екрана, на якому виднілася панорама місцевості, на якій приземлилося "Золоте Серце".

– Кого? Цього параноїдального андроїда? Звичайно, захопимо.

– Цікаво, чим може допомогти робот з маніакально-депресивним психозом?

– Мені б ваші турботи, – заговорив Марвін таким тоном, ніби служив заупокійну, – що б робили ви на моєму місці? Можете не відповідати. Я в п’ятдесят тисяч разів розумніший за вас усіх разом узятих, але навіть я не в змозі відповісти на це запитання. Коли я намагаюсь опуститись

1 ... 25 26 27 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Путівник по Галактиці для космотуристів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Путівник по Галактиці для космотуристів"