Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

Скріншот виступу Віктора Золотова, під час якого він погрожує Олексію Навальному

- *

Як і у Сєчіна та Медведєва, дружба Золотова з Путіним почалася в Санкт-Петербурзі в тисяча дев’ятсот дев’яностих роках. Він був охоронцем мера Собчак, потім перейшов на службу до Путіна і відтоді супроводжує його по всьому світу. У 2016 році було оголошено, що Золотов очолить новий армійський підрозділ, який буде підпорядковуватися безпосередньо президенту. Згодом цей підрозділ, відомий як Росгвардія, виріс до кількох сотень тисяч військовослужбовців, а це означає, що Путін тепер командує власною преторіанською гвардією. На питання про конституційність такої домовленості Кремль стверджував, що метою підрозділу є захист від терористів - але справжньою мотивацією, схоже, є побоювання Путіна за себе. З часу Помаранчевої революції в Україні 2004 року і повалення корумпованого Віктора Януковича десять років потому, Путін боявся, що така ж доля може спіткати і його самого. Кадри розлючених демонстрантів, які вриваються до палацової резиденції Януковича, стали моторошним передчуттям того, що може статися. На відео, завантажених протестувальниками, видно, як вони проникають на приватне поле для гольфу Януковича, його страусину ферму, музей, який він побудував для своїх розкішних автомобілів, і його повномасштабний макет галеона, прикрашений мармуром, кришталем і сусальним золотом. Він не наважується навіть подумати про те, що російська громадськість вторгнеться до палаців і особняків, які Путін і його соратники побудували для себе за рахунок російського народу, - це те, з чим він не може змиритися. Не випадково, що війська Золотова отримали прямий дозвіл відкривати вогонь по будь-якому натовпу, який загрожує “важливим державним об’єктам, - що викликає суперечки.

Кількість високопоставлених кремлівських чиновників, які є колишніми членами КДБ або мають зв’язки з ним, досягла тривожних масштабів. Серед найближчих радників Путіна з моменту його приходу до влади у 2000 році - Віктор Іванов, колишній агент КДБ і давній соратник Путіна; Сергій Іванов, один з найстаріших друзів Путіна з часів, коли вони були офіцерами КДБ у Ленінграді; Михайло Фрадков, який, за повідомленнями, служив у КДБ під час роботи в радянському посольстві в Індії в тисяча дев’ятсот сімдесятих роках; Віктор Черкесов, ще один колишній офіцер КДБ, який спеціалізувався на переслідуванні дисидентів радянської доби; Сергій Чемезов, який жив з Путіним в одному будинку КДБ у Дрездені; Олександр Бастрикін, голова Слідчого комітету і колишній однокласник Путіна; Сергій Наришкін, голова Служби зовнішньої розвідки і однокурсник Путіна по Вищій школі КДБ ім. Дзержинського; і кар’єрний кадебіст Микола Патрушев.

Патрушев вже майже 50 років працює в органах безпеки, розпочавши свою кар’єру в КДБ у тисяча дев’ятсот сімдесятих роках. Ставши наступником Путіна на посаді директора ФСБ у 1999 році, він обіймав цю посаду до 2008 року, коли був призначений секретарем Ради безпеки Росії і не приховує свого захоплення Путіним, якого він описує як “справжнього державного діяча і представника стратегічної еліти країни, який ставить національні інтереси понад усе. - Під керівництвом Патрушева ФСБ здійснила мрію Андропова про розміщення своїх людей у всіх секторах влади і бізнесу, в результаті чого бюро змогло відігравати вирішальну роль в усуненні політиків, які становлять загрозу для керівництва, душити ЗМІ і нейтралізувати тих, хто виступає за прозорість у суспільному житті. Навіть Патріарх Кирило, слухняний глава Російської православної церкви, який невпинно наставляє віруючих підтримувати Путіна, за чутками, є колишнім агентом КДБ. В обмін на свою непохитну лояльність Кирило запрошується на гірськолижні канікули з президентом і з’являється на публіці з дорогоцінним годинником вартістю в десятки тисяч доларів.

Оскільки сьогодні путінський Кремль настільки наповнений жорсткими антилібералами, може виникнути спокуса припустити, що так було завжди. Але, як зазначалося вище, коли Путін прийшов до влади, він успадкував команду міністрів і чиновників Бориса Єльцина, які в переважній більшості були реформаторами. Перший уряд Путіна очолював прозахідний прем’єр-міністр Михайло Касьянов, і більшість його членів поділяли його політичні погляди. Але команда, яку Путін привіз із собою з Санкт-Петербурга, складалася переважно з кадебістів, які об’єдналися в кліку “силовиків” і дуже скоро вступили в конфлікт з кремлівськими лібералами. Полем їхнього зіткнення стала економіка, зокрема, результати Єльцинської програми приватизації тисяча дев’ятсот дев’яностих років. Ігор Сєчін та інші “силовики” стверджували, що приватизовані галузі повинні бути ренаціоналізовані як сигнал того, що ера ліберального вільного підприємництва закінчилася і що відтепер держава буде керувати економікою. Ліберали на чолі з Касьяновим продовжували боротися за вільний ринок та економічну інтеграцію із Заходом; вони стверджували, що багаті бізнесмени є природною частиною належним чином функціонуючої економіки. Але до 2003 року їхні опоненти брали гору.

Як я незабаром дізнався.

*Розділ 9

ПУТІН ЗВІЛЬНЕНО

Арешт керівника служби безпеки ЮКОСа Олексія Пічугіна в червні 2003 року, а потім нашого виконавчого директора Платона Лебедєва в липні був декларацією про наміри. Путін образився на моє викриття корупції серед чиновників під час нашої лютневої зустрічі в Кремлі; він не схвалював наших планів вивести ЮКОС на світову арену в партнерстві з американцями і був стурбований повідомленнями - не всі з них були достовірними - про те, що я планував піти в політику, щоб відстоювати прозахідну ліберальну демократію. Той факт, що Путін вирішив заарештувати моїх колег, а не прийти безпосередньо за мною, вказував на те, що в Кремлі все ще існував певний стримуючий вплив, що ліберали старої гвардії, які поділяли мою прихильність до вільної ринкової демократії, все ще намагалися