Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Казки мого бомбосховища 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки мого бомбосховища"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки мого бомбосховища" автора Олексiй Чупа. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 40
Перейти на сторінку:
благодаті. Ліма на мить уявив, як його друзі купаються в грошах, і вперше за все життя ця думка не здалася йому неправдоподібною чи нереальною.

– А скільки ж там? – поцікавився він.

Ромка, який до цієї миті зосереджено мовчав і олівцем писав у нотатнику довгі стовпці, тепер відкашлявся, пошурхотів сторінками, впиваючись поглядом у цифри, ніби перевіряючи, чи не наплутав він чогось, бува, чи не забув, і урочистим голосом повідомив:

– Один мільйон вісімсот вісімнадцять тисяч п’ятсот гривень! В основному сотками та двохсотками.

– Нічого собі! Майже два мільйони? – Фірман від збудження аж підстрибував на місці.

– Дивно тільки, що так патріотичненько, гривнями, – пожартував Ромка. – Я, звісно, не чекав, що комуністи тримають заощадження у капіталістичних буржуйських баксах, але був переконаний, що зарплатню вони отримують рублями.

– Немаленька сума, – зауважив Ліма. – Що думаєте робити з нею?

– Ну, оскільки це гроші комуністів, значить, видурені у пенсіонерок та російських спонсорів, – Фірман, як і завжди, почав одразу із суті.

– Ну, припустимо. Собі залишимо? – Джек із сумнівом покосився на спаковані банкноти.

– Пенсіонеркам віддавати сенсу нема, я так думаю. Вони ж знову понесуть ці гроші комуністам.

– А в російських спонсорів і без цих двох мільйонів вистачає бабла, – додав Ліма.

Хлопці задумалися. Кожен перебирав у голові можливі варіанти, якийсь кожному з них іноді здавався навіть нічогеньким, але він тут же його відкидав і думав далі.

Ось так і визначається, з ким ти спілкуєшся. Попроси своїх найближчих знайомих розповісти, на що вони витратять два мільйони. Людині, яка не звикла ворочати подібними сумами, а готівки більше десяти тисяч, взятих у кредит на рік, ніколи не тримала, від усвідомлення кількості доступних грошей спершу перекриває кисень. Внаслідок цього мозок перестає працювати у нормальному режимі, підкидаючи ідеї одну тупорилішу за іншу, а в очах темнішає. Саме в такі хвилини фінансового шоку спливають на поверхню загнані у темні підвали підсвідомості дитячі мрії. У голові крутиться бажання купити собі парк атракціонів. А якщо грошей не вистачить – то хоча би чортове колесо. Або придбати вантажівку морозива. Або купити собі зброю, як у черепашок ніндзя. Або, нарешті, завести вдома отого дорогезного пса, якого ваша родина аж ніяк не могла собі дозволити у дев’яності. Але дитячі мрії, швидко піднявшись на поверхню, так само швидко лускають, як бульбашки. На їх здійснення потрібно або набагато більше грошей, ніж у тебе є, або те, про що мріялося далекі двадцять-тридцять років тому, зараз видається непотрібним і неактуальним.

Слідом за дитячими мріями приходять дорослі потреби і бажання: хороший ремонт, пристойне авто, будиночок поблизу моря, заощадження на навчання дітей. Ті, хто слабко уявляє, в якій він живе країні, безтурботно вкладають усі наявні гроші в бізнес, у більшості випадків надовго забуваючи потім, що таке сон, апетит, настрій, ерекція та вільний час. Особливо хитродупі ділять гроші на кілька частин і несуть їх до кількох пристойних банків, живучи потім на відсотки і нічим узагалі не парячись. Найбільш замахані соціумом екземпляри, отримавши з неба таку кількість чистогану, кидають усе та валять на якісь острови у Тихому чи Атлантичному океані, живучи серед туземців, чиєї мови вони не розуміють і ніколи не схочуть розуміти. На якісь такі, де існує мінімальний комфорт та необхідна для того, щоб місцеві тебе не засмажили і не з’їли, частка освічених людей.

Та найбільш непередбачувані ті люди, які ніколи не мали грошей і без них почувалися пречудово. Від цих можна чекати будь-яких коників. Якби існував прилад, що фіксує думки, то в кухні Фірмана за півгодини мовчанки після ключового питання «Що робити з грошима?» він записав би з півтисячі різних варіантів. До честі чотирьох приятелів треба відзначити, що про особисту користь вони майже не думали. Часом у когось із них проносилося в голові, що непогано би собі купити те-то й те-то або просто забрати свою долю, а інші хай роблять що хочуть. Але ці думки не трималися на виду і трьох секунд, майже одразу витісняючись роздумами, чи не варто профінансувати створення притулку для бездомних тварин, запустити нормальну радіостанцію з чесними новинами та якісною музикою, чи, врешті-решт, допомогти школі за рогом відкрити повноцінний комп’ютерний клас.

Нарешті очі Фірмана заблищали так, що вся компанія запитально подивилася на нього.

– Чуваки! – мало не кричав він. – Чуваки, я знаю, на що треба витратити гроші!

– На що? – насторожено запитав Ліма.

Якась божевільна нотка в інтонаціях Фірмана змусила його насторожитися. Фірман зазвичай подавав ідеї, які можна було адекватно сприймати, а тим більше втілювати в життя, лише вийшовши з ним на одну хвилю – відкинувши умовності і перейнявшись його здоровим, життєрадісним роздовбайством.

– Пам’ятник! – випалив Фірман.

– Да-да, Фірман, сьогодні вночі ти нарешті зніс пам’ятник Леніну, – Ліма говорив до нього м’яко, але переконливо, як до хворої дитини, – який тобі муляв багато років. Молодець. З грошима що робити?

– Я ж і кажу, пам’ятник! Ми поставимо пам’ятник! – пояснив Фірман.

– Пам’ятник? Кому пам’ятник, Фірмане? Як ми його поставимо?

– Ну, не самі поставимо, звісно. Ми організуємо типу збір коштів, проб’ємо місце через мерію, все по закону. І ці два мільйони вкинемо до загального, так би мовити, кошика.

– Ладно, припустимо, – погодився Джек. – Але кому ти тут пам’ятник зібрався ставити? Кому можна на Донбасі пам’ятник поставити, окрім Леніна та шахтарів із металургами? І мафії? Мені взагалі ніхто не приходить до голови.

– Ну, чекай, – вступив Ромка, – мені ця ідея подобається. Благоустрій міста, історична пам’ять, всі діла. Це прикольно. Тим більше, наше місто на розмаїття монументів не страждає, правда? Ну, які в нас пам’ятники є? – він почав загинати пальці, рахуючи. – Шахтарям, напроти Нахалівки – раз, першовідкривачеві покладів вугілля на Донбасі – два, Вічний вогонь у центрі – три, оце чорнобильцям років зо п’ять тому відкрили, теж там, – чотири, афганцям за універмагом – п’ять, Сергеєву, міноборони Російської Федерації, біля двадцять другої школи – шість. Ну, і Леніних різного розміру та ступеню занедбаності стоїть по місту п’ять штук.

– Чотири, – виправив Фірман.

– Окей, чотири. Тепер чотири. Десяток пам’ятників на півмільйонне місто, причому п’ять… хм, чотири, – поправив сам себе, – одній і тій же людині. Ні, мені ідея з пам’ятником подобається однозначно.

Ліма подивився на Джека, але він також, здається, почав симпатизувати цій ідеї.

– Ти, Ліма, сам розумієш, – продовжував Ромка, для впевненості креслячи пальцем якісь ієрогліфи на поверхні стола. – Пам’ятник – це ж як прапор. Він символізує владу і присутність. Це такий собі соціальний, національний, ментальний маркер. У сьомому за кількістю населення місті України нема

1 ... 25 26 27 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки мого бомбосховища», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки мого бомбосховища"