Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 12

Від того, що побачили очі, серце стиснулося так, немовби хтось пропхав руку в груди і вхопив його щосили в кулак.

–Мелашко, – прошепотів козак.

–Богданко? – вона, немовби примару побачила. – Богданко, невже це ти?

Її очі вкрились вологою. Мелашка оступилась і прикрила руками рот, щоб не завити. В голові запаморочилось, а вона все повторювала:

–Богданко, коханий. Богданко, невже це ти? Я й не вірила уже. Я і не сподівалась. Я вже й не молилась. Божечко.

–Це я, кохана, – наблизився козак.

Мелашка кинулась до чоловіка. Міцно обійняла Богдана. Вони знову були поруч, відчували дотики один одного. Те, чого так їм бракувало, те, на що вони вже й не сподівались у цьому житті.

–Я прийшов за тобою, – прошепотів Богдан дружині у вухо.

Мелашка взяла в долоні обличчя чоловіка, пильно глянула в очі почала цілувати: губи, щоки, лоб.

–Як ти сюди потрапив? Як знайшов мене? Як вижив у тій різні? – засипала вона запитаннями коханого.

–Бог і люди допомогли вижити. Лаврін взяв до себе і відходив мене. А далі все просто. Що мав робити? Ти і діти – сенс мого життя. Так, крок за кроком, доля мене привела сюди, до тебе.

–Богданко, – голос Мелашки дрижав, – вибач мені. Я не вберегла наших діточок, – вона заплакала. – Вони забрали їх від мене. Наших кровиночок. А я нічого не вдіяла.

–Ти не могла, – заспокоював дружину чоловік. – Чуєш? Я не зміг і тобі це було не під силу. Я відшукаю їх. Навіть, якщо доведеться перевернути цей світ, навіть, якщо доведеться спуститися, до самого Люцифера, в пекло.

–Досить соплі розпускати!? – гаркнув головний з охоронців, Казім. – Побачив, що хотів?

Богдан оглянувся. Очі його горіли гнівом. Ще б пак, хтось насмілюється йому вказувати скільки часу має розмовляти зі своєю дружиною.

–Тебе забув запитати, – зашипів козак.

Казім наблизився і простягнув руку, намагаючись покласти її на плече Богдану. Той не знітився, лише провів рух кримчака поглядом. Рука застигла на півшляху.

–Не раджу цього робити, – з усією серйозністю сказав козак. – Я й зламати можу.

Богдан був досить високим і кремезним чоловіком і переважав опонента зростом мало не на голову.

Казім не видав хвилювання, та все ж зробив крок назад і пробелькотів:

–Не довго!

Богдан обернувся до Мелашки. Вираз його обличчя одразу змінився. Погляд став ніжним і добрим. На вустах вималювалась усмішка.

–Вже скоро ти будеш вільною, – прошепотів козак. – Кохаю тебе.

Раптом Мелашка відсахнулась, вирвалась з обіймів чоловіка, осіла на ліжко і, закриваючи обличчя руками, заридала. Богдан не зрозумів, що трапилось, кинувся до дружини і припав на одне коліно перед нею.

–Кохана! Мелашко, що трапилось?

–Я... я... я не потрібна тобі, – заливалась вона сльозами. – Я... я не гідна тебе. Не гідна... такого чоловіка.

–Та, що ти таке говориш? – не міг зрозуміти дружину Богдан.

–Я... я не можу.

–Що не можеш? – брови козака зійшлися на переніссі. Нарешті до нього дійшло у чому справа. Очі наповнились такою люттю, якої ще не бачив світ. – Він силував тебе?

Мелашка опустила голову, втупила погляд у підлогу і мовчала.

–Силував?

Жінка закивала головою.

–Подивись на мене, – Богдан узяв її обличчя в руки. – Глянь на мене, кохана. Глянь на мене.

Очі Мелашки лиш на мить пересіклись з поглядом чоловіка, а тоді перелякано забігали зі сторони в сторону.

–Дивись на мене, кохана. Чуєш?

А вона не могла. Відчувала себе винною. Не знала в чому, але вважала, що провинилась перед чоловіком.

–Я... я... більше б не змогла, – схлипувала Мелашка. – Я б убила... убила його. Я... поклялася сама собі, що нехай... помру, але більше йому не дамся.

З рукава у її долоню висковзнув дерев’яний гребінець. Його ручка була заточена в гострий клин. Богдан глянув на саморобну зброю і накрив своєю рукою. Перебираючи пальцями, козак сховав гребінець у свій рукав.

–Більше він тебе не торкнеться, – твердо сказав Богдан. – Чуєш?

Мелашка кивнула.

–Не вини себе. Не потрібно. Я кохаю тебе.

–І я тебе кохаю.

Їхні губи зійшлись у поцілунку. Після довгого часу розлуки він здався таким солодким і таким гірким водночас, через те у яких обставинах це сталось.

–Ну все! – рикнув Казім, але наближатись не став.

Богдан підвівся і пішов до дверей. В проході він ще раз озирнувся на дружину. Вона все ще плакала, але погляду не ховала. Чоловік ніжно усміхнувся до неї і вийшов. Уже за межами кімнати вираз Богданового обличчя змінився. Воно стало кам’яним, а очі набрали стального відтінку.

–Ну що, твоя? – єхидно усміхнувся Девлет, вкладаючи у рота апельсинову дольку, коли Богдан підійшов до столу.

–Моя, – зітхнув козак.

Рука паші, всипана самоцвітами, лягла на договір.

–Згоден викупляти?

Богдан оглянув присутніх, тоді очі його вп’ялись в Девлета і перебігли на, жовтуватого відтінку, аркуш. Козак відчував, як йому у спину дихає Казім. Самовдоволене обличчя паші виражало усю зверхність і насмішкуватість. Мурат з кримчаками сиділи, обпершись на спинки крісел, з виглядом виконаного обов’язку. Робота зроблена і буде добре оплачена. Лаврін уважно дивився на брата, готовий прийняти будь яке його рішення. Немова схрестив руки на грудях і усміхався у густі вуса, розуміючи до чого усе йде. Все ж, можна сказати, ростив Богдана і знав його, як власних п’ять пальців. Гаврилюк же, будучи досвідченим чоловіком, також все второпав. Він зірвався на ноги і гукнув:

–Не гарячкуй!

Але вже було запізно. Богдан розжав праву руку. Гребінець із загостреною ручкою вискочив з рукава кунтуша. Козак розвернувся так швидко, що й ніхто не встиг зорієнтуватись. Гостра ручка увійшла у підборіддя Казіма. По шиї і з розкритого рота хлинула кров. Кримчак дивився на козака очами у яких згасало життя. Богдан же в той час вихопив з-за пояса Казіма пістоля і, поки той валився на підлогу, приставив дуло до скроні Девлета. Охоронці вхопились за зброю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 25 26 27 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"