Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Коли Софія прокинулась вранці, у неї було відчуття, що вона добре відпочила. Ніби напружені події минулих днів просто пішли собі десь за водою. Дівчині було це дивно. Всі ж її питання лишились невирішеними. Вона досі не знала, як їй далі бути, як повернутися додому. Але тут, у цьому будинку, чомусь тяжкі думки не гнітили її. Немов залишились за його стінами.

- Можливо, вся справа у господині, у Вінченці? - думала Софія. - Біля неї я вчора відчула себе, ніби я вдома. Ні, не в себе вдома, це інше. Але вдома. І це доволі дивно, - міркувала дівчина.

Поруч із ліжком Софія побачила нову сукню волошкового кольору. Вона відразу з вдячністю подумала про Вінченцу. Адже одяг дівчини виглядав жалюгідно після всіх пережитих пригод. Вдягнувшись, Софія з приємністю відмітила, що сукня не була ні пишною, ні занадто довгою, але добре сиділа на ній і була зручною.

Софія пішла у вітальню, сподіваючись зустріти Вінченцу. Там її не було. Але з кухні линув апетитний запах, тож Софія пішла туди пошукати господиню. І Вінченца була дійсно там.

- Доброго ранку! - посміхнулась вона дівчині. - Сідай до столу, поснідаємо. У нас з тобою сьогодні насичений день.

І ніби нічого такого не було сказано і не сталося, але Софія відчула себе бадьорою, сповненою сил і впевненості, що от тепер обов’язково все у неї зміниться на краще.

Дівчина подякувала і сіла за стіл, оглядаючи кухню. Вона була простора і світла. На вікнах висіли світло-рожеві фіранки. На поличках дівчина побачила красивий глиняний посуд. На столі була скатертина з білого мережива. На підвіконні красувалися квітучі вазони. Здавалось, все дихало спокоєм, затишком і витонченою красою.

Сама Вінченца була одягнена у світло-зелену сукню досить простого крою, але вона дуже пасувала до її виразних зелених очей.

- Я вже чула про вас у місті та від Артура, але уявляла зовсім іншою, - почала розмову Софія.

- Якою ж? - весело перепитала господиня.

- Мабуть, серйозною, трохи сумною, у темному вбранні.

За мить Софія почула веселий заливчастий сміх Вінченци.

- Та ні ж бо, я більше полюбляю світлі кольори, - жартівливим тоном зауважила цілителька.

В цей час жінка вже накрила на стіл і вони із Софією почали снідати.

- Вінченцо, я вже зрозуміла, що та чарівна книга привела мене у цей світ не просто так. Але у мене багато запитань.

- Що ж, поговоримо, - погодилась Вінченца.

- Чи є для мене хоч якась можливість повернутись додому?

- Поки що мені складно дати тобі якусь відповідь. Міркую про це. Пригадую, щось розповідала мені Віола про те, що на острові існують якісь портали, якими можна користуватись як дверима в інші світи. Але тут не все так просто, треба багато що з’ясувати.

- Я думаю весь час про батьків. Вони, мабуть, вже скрізь шукають мене, перебираючи найжахливіші версії того, що зі мною могло статися.

- Швидше за все, час у наших світах іде геть по-різному. Якось Віола розповідала мені про це. А вона любителька мандрувати не лише нашим світом. Була б вона тут, то швидко б відправила тебе додому. Розповідала вона мені й про деякі портали, що існують на острові. Але чи веде якийсь із них саме у твій світ? Це мені й потрібно буде перевірити.

- Сподіваюсь вам це вдасться! - з надією озвалася Софія. - Я думала про те, що ви сказали вчора ввечері. Так, мені не все подобалось вдома. Я й сама собою часто була невдоволена. Отже, я прагнула щось змінити. Чарівна книга забрала мене у зовсім інший світ. І от я тут. Але далі мені тяжко зрозуміти. Як всі ті, кого я тут зустріла, відображають мене?! Лепкоїди, пані Марго?! Я не настільки страшна, не настільки зла. Лідія? Я не настільки добра, - чесно зізналась дівчина. - У мене немає такого таланту, як у співачки Люсі. Я не вмію допомагати людям, як ви. А Артур? Ну з ним все ж є щось спільне, - здавалось, полегшено погодилась Софія, - так зрозуміла, у нас в обох непорозуміння з батьками.

Вінченца слухала ту її тираду, злегка посміхаючись.

- Ти не зустріла б нікого із тих, кого перелічила, якби не мала нічогісінько спорідненого з ними. Ці якості можуть виявлятися по-іншому, бути менш чи більш проявленими, але вони є. Це один із важливих законів життя. Доля посилає нам нові зустрічі, щоб ми чіткіше побачили якусь свою рису, яку самі в собі помітити не можемо, або не хочем. Тоді нам потрібне дзеркало. Так би мовити, для погляду зі сторони.

- І як це пов’язане зі мною і тими, кого я зустріла тут?

- Не було б в тобі злості зовсім - нічого б злого ти б і тут не зустріла. Не мала б якогось таланту - не зустріла б і Люсі. Не хотіла б щось відкрити нове для себе, чи чомусь навчитися, не зустріла б і мене.

- А Артур? Ми лише поглядами зустрілись, а у мене виникло відчуття, що ми давно знайомі, - після хвилини роздумів перепитала дівчина.

- Що до Артура, вам ще багато треба дізнатись один про одного, щоб зрозуміти, для чого зустрілися ви.

- Вінченцо, мені Артур розповідав про Кірка. І в місті про нього багато балачок. Невже мейолльці такі лихі, що чорний маг - то їхнє відображення?

- Не в тому річ, наскільки лихі. Як би у нас не було темних думок і почуттів, Кірк просто б не з’явився б тут.

- Ви сказали “у нас”, отже, ви й про себе говорите?

- Так, і про себе. Раз я живу тут, то разом зі всіма несу відповідальність за те, що відбувається.

- Але це Кірк провокує мейолльців злими чарами. Я на власні очі бачила чоловіка, який на ярмарку розкидав якийсь таємничий чорний порошок. Там, де це траплялося, поблизу люди починали сваритися, битися навіть. Я помітила, що в одному місці сварка почалась через ревнощі, в іншому - через ошуканство. Люди почали звинувачувати один одного. Потім навіть бійка почалась. Артур також впевнений, що шпигуна саме маг сюди підіслав. Але ж до чого тут закон того дзеркала? Виходить, що люди діяли під впливом чар.

Вінченца спохмурніла.

- Отже, Кірк надумав пересварити мейолльців, щоб легше було завоювати місто. Цілком на нього схоже. Але якби в людях не було заздрості, злості, ревнощів, нещирості, чарівний порошок зовсім не мав би сили над ними. Та чорна сіль, мов іскра, що потрапивши на сухі гілки, здатна вчинити пожежу. Вона лише підсилює лихі якості, які й так є у людей. Особливо, якщо діє у натовпі, - із сумом пояснила жінка.