Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

«Але це має бути хтось із доступом, а це означає бригаду на мостику», — каже Кейн. «Капітан. Перший офіцер. Пілот. Можливо, начальник служби безпеки». Він хмуриться. «Але чому б їм не спробувати повернути корабель на курс і включити енергію?» Він хитає головою. «Ніщо з цього не має сенсу».

«І ніколи не буде мати», — категорично каже Веллер позаду нас.

Лурдес підстрибує, вражена.

«Досить», — каже Кейн, повертаючись обличчям до Веллера.

Веллер різко сміється. «Звичайно, ти все ще захищаєш її».

«Мені не потрібен захист», — різко кажу я, повертаючись до Веллера. «Я…»

«Так, так, ти ТЛ. Та, хто відповідає за рейс. Але чи думали ви про те, що, можливо, не варто? Я маю на увазі, що навіть святий тут, — він смикає руку в дикому жесті, який небезпечно наближається до обличчя Кейна, — не впевнений, що піти — це правильний крок.

Я напружуюсь, автоматично кидаючи погляд на Кейна.

Він дивиться вбік, не в змозі зустрітися зі мною очима.

Боляче, як свіжий опік від дотику до ще гарячого двигуна, але я стримую біль, змушуючи себе зосередитися на проблемі.

«Я намагаюся захистити нас». Я наближаюся до Веллера, тиснучи його у вже переповненому камбузі. «Дозвольте запитати вас про щось. Як ви думаєте, ваша зручна робота все ще буде за вами, коли ви принесете доказ того, що хтось з команди Сіті вбив усіх на борту? Верукс купила Сіті. Тепер вони одне й те саме. Як ви думаєте, Верукс погладить вас по плечу і дасть вам жирну премію за оприлюднення цієї новини та всіх неприємностей, які з нею пов’язані?» Особливо з «Зенітом», їхнім останнім конкурентом, який дихає в потилицю колективу Верукса. Спочатку це були Верукс і Сіті. Тепер це Зеніт на Верукс. Там завжди хтось зверху, у світі компаній, які їдять одна одну.

«Ми не знаємо, що сталося. Ми нічого не знаємо, — багатозначно каже Веллер. «Можливо, вимкненняя було найбезпечнішим варіантом. Хтось увімкнув цей маяк, намагаючись отримати допомогу. Можливо, це був єдиний вибір для тих, хто керував у той час».

Відступаючи на крок від нього, я закочую очі. Правильно.

«Я маю на увазі, очевидно, що капітан втратила своє лайно», — продовжує він. «І перший офіцер мав…»

«Ти цього не знаєш», — кажу я, якось дивно захищаючи Лінден Джерард.

Кейн зітхає, потираючи рукою обличчя. «Клер права», — нарешті каже він. «Як би я не хотів передати це до Верукса, щоб сім’ї пасажирів і членів екіпажу мали певне полегшення, я не думаю, що у нас є така можливість. Йдеться про великі гроші, і Верукс спробує це приховати».

Лурдес задихається. «Вони б цього не зробили».

Грізний сміх виривається з мого горла. “Вони це зроблять. Вони зможуть.” Жодного разу в аналізі Ферріса після трагедії не згадувалося про повітряні фільтри та рішення Верукса не надсилати їх більше. У центрі уваги цих новин був мій порятунок і доблесна робота, яку «команда медиків» виконала, щоб спробувати врятувати всіх, перш ніж вірус опанував форпост.

А щодо самої колонії, то всі хаби були спалені під час запланованого підриву. Для «безпеки». Це включало всіх загиблих. Моя мати ніколи не повернулася додому з Марса. У неї немає могили, щоб я її могла відвідати. Немає місця для мене, щоб побачити її ім’я чи залишити квіти. Мій батько, якого я майже не пам’ятаю, спочиває на цвинтарі самотньо на Землі, а порожній надгробний камінь з’єднаний з його, позначає місце, де має бути моя мати.

Кейн киває. «Верукс не захоче фінансового удару, який принесе ця історія. Не кажучи вже про погану оптику. Вони не зовсім Сіті, але після злиття вони досить близькі», – продовжує він. «І якщо ми все одно спробуємо висловитися, Верукс може просто звільнити нас і заявити, що ми незадоволені колишні співробітники, які брешуть про те, що знайшли Аврору, щоб спричинити проблеми». Він вагається, вираз його обличчя мерехтить конфліктом, і я знаю, що він думає про свою дочку. «Я не можу собі цього дозволити».

«Але у нас є докази!» Веллер вказує на Швидкість і Грацію. «І ми мали б їх більше, якби Клер не…»

«Це не має значення», — кажу я. «Ось що я намагаюся тобі сказати. Хто буде слухати нас під звуки голосів сотень юристів Верукса?» Мої емоції на цю тему складні. Та сама мережа корпоративної таємниці та складних юридичних маневрів, які десятиліттями захищали Верукс, також захистила моє ім’я та особу. Люди цікавилися мною, тією дитиною, яка вижила, але ще більше їм було цікаво дізнатися про причину катастрофи на Феррісі. Старі повітряні фільтри, так. Але також житель Ферріса, який порушив карантин і ненавмисне спричинив смерть сімдесяти трьох чоловіків, жінок і дітей.

Отже, так, Верукс тримав мене в безпеці, годував мене, дав мені дім, а також групу інших дітей, які залишилися без батьків через їхні різні дії/рішення. Але ті, інші діти, були невинними, а я ні.

Я — власний брудний маленький секрет компанії Верукс. Можливо, не єдиний.

«Почекайте, це означає, що ми просто залишимо цих людей тут?» запитує Лурдес позаду нас, де вона все ще дивиться на скульптури. Вона знову звучить хитко і майже до сліз. «Ми не скажемо їхнім людям, що їх знайшли?»

Прокляття.

«І якщо ви думаєте, що Верукс намагатиметься приховати те, що сталося, то вони ніколи не підуть додому. Вони просто ширятимуть у космосі вічно», — каже Лурдес, її голос стає голоснішим. «Їхні сім’ї ніколи не дізнаються, що сталося, і вони ніколи не знайдуть спокою і…»

«Я не знаю, що станеться», — м’яко каже Кейн, беручи її за плечі й підводячи, щоб вона встала з нами. «Це була лише здогадка, Лурдес».

Я вагаюся. «Можна сказати, що ми вловили сигнал маяка, але не встигли його перевірити».

«Гарна ідея, ТЛ», — каже Веллер. «І я впевнений, що ніхто не буде поєднувати це з тим, чому ми відстаємо від графіка на понад двісті годин».

Останки мого терпіння випаровуються. «А ти б краще, що, помаршував прямо до довбаного корпоративного офісу та передав все, що їм потрібно…»

“Так, чорт візьми! То й що, якщо вони нас звільнять? Це лише додасть довіри нашій історії. Вони все одно кидають твою дупу, тож я не знаю, чому це тебе хвилює», — додає він.

Я з усіх сил намагаюся не відреагувати на навмисну колючку.

«Якщо вони не задовольнять нашу заяву на знахідку, тоді що? Зі скульптурами та всім іншим, що ми зараз маємо, — Веллер кидає на мене докірливий погляд, наче мій наказ не красти в