Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Він не… помиляється. Я вже думала про це раніше, коли йшлося про видалення одного або двох кранів. Але від думки про те, щоб взяти та продати особисте майно — улюблену сукню, годинник, навіть оздоблений діамантами повідок для собаки — у мене крутить шлунок. Ці речі належали комусь; вони для когось щось означали. Відірвати їх від людини, у прямому чи переносному значенні, для продажу як об’єкт інтересу для колекціонерів, одержимих трагедією, здається… непристойним.

Предмети з Ферріса час від часу з’являються на приватних аукціонах, під час рейдів на колекціонерів інших нелегальних речей. Я читала про це у стрічках новин. Більшість «реліквій» — підробки. Або запаси, створені для Ферріса — інші комбінезони з уже пришитою нашивкою з назвою колонії та вишитими іменами трохи нижче — які не дійшли до нас вчасно.

Але деякі ні. Моя рятувальна команда, мабуть, зупинялася та підбирала сувеніри, коли вони мали мене шукати. В основному дрібниці, але які тепер ідуть за великі гроші. Все ще складена пара ношених шкарпеток із вшитим на манжетах іменем Ферріс. Пластикова миска з їдальні з «залишками останньої їжі всередині». Пара окулярів, які, я їх впізнала, належали одній з колег моєї матері, доктору Торо, яка завжди відмовлялася ризикувати своїм зором заради корекції чи імплантації. Золотий медальйон, який переслідував мене роками, тому що я смутно пам’ятаю подібне намисто на шиї моєї матері. Я так і не змогла визначити, чи воно її. На єдиних фотографіях, які я маю, на яких вона — і мій батько, до його смерті — витончений ланцюжок на її шиї або натяк на вигнутий медальйон під тканиною її сорочки, але немає чіткого знімка самого медальйона.

Різний персонал Верукса у білих костюмах біологічного захисту намагався забрати мою ковдру — ту, на якій мама пришила моє ім’я та номер проживання — для дезактивації, коли я вже була далеко від Ферріса. Я відмовилася і носила її з собою під час сеансів дезактивізації. Іноді я думаю - якби я дозволила їм її забрати - чи потрапила би ковдра в одну з тих стрічок новин. У чиюсь колекцію.

«Ні», — рішуче кажу я Веллеру.

«Ти огидний», — задихається Лурдес.

«Ні, серденько, я прагматик», — каже Веллер з натягнутою посмішкою та огидно підморгує. «І той, хто вижив».

«Як тарган», — бурмоче Кейн.

«І пишаюся цим, — каже Веллер. «Слухай, ти хочеш втекти і сховатися, це добре, але…»

«Ми не говоримо про те, щоб сховатися», — кажу я крізь зуби. «Але є час бути розумним…»

«Розумний означає наляканий. А в даному випадку - бідний», – каже Веллер.

Тут надто спекотно, ми всі збилися разом, і я відчуваю, як моя хватка слабне. — До біса, Веллер, якби ти хоч раз міг використати свій мозок, а не…

«Всі, просто дихайте», — каже Кейн, піднімаючи руки.

Ми з Веллером обидва дивимось на нього.

«Насправді може бути інший варіант», — каже Нісус, і його тихий голос вривається в цю мить. Він робить паузу. «Відповідно до Форуму, існує щось, що називається Версальським захистом від непередбачених випадків».

«Що це за біс?» — питає Веллер, на цей раз знявши слова прямо з мого язика.

«У той час це було цілком секретно, і не було зазначене в маркетингових матеріалах чи оприлюднено у схемах, але деяким високопоставленим гостям було повідомлено про це перед круїзом, щоб запевнити їх у безпеці під час перебування на борту. Як мода на безпечні сховища кінця двадцятого / початку двадцять першого століття?»

Ми з Кейном тупо дивимося один на одного. Веллер роздратовано хитає головою.

Нісус нетерпляче зітхає через наше невігластво. “Не зважайте. Це не важливо. Важливо, що передня частина Платинового рівня оснащена рухомою перегородкою. Рівень можна відгородити — по команді з містка — від решти корабля. Як самопідтримуваний рятувальний човен всередині самого корабля. Власна автономна фільтрація повітря, гравігенератор, запас їжі, вода і все таке. Для цього, звичайно, потрібні головні двигуни, але…

«Чому б їм цього хотіти?» запитую я. Це була б марна трата ресурсів, щоб дублювати цілі системи таким чином.

«Версаль», — раптом каже Кейн. Його обличчя стає похмурим. «Французька революція. Їжте багатих».

«Точно», — каже Нісус.

«Тобі доведеться розказати мені трохи більше, — роздратовано кажу я. Історія Землі — не сильна сторона у моїй освіті.

«Це згадка про війну чотири чи п’ять століть тому. Заможні проти бідних», — каже Кейн. «Йдеться про додатковий захист для багатих на випадок, якщо щось піде не так - непередбачений випадок, про який говорить Нісус».

Я дивлюся на нього з недовірою. «Отже, іншими словами, якщо основна система фільтрації повітря виходить з ладу, тоді «Щасти усім, хто не є мультимільярдером, ми щільно закриваємося і дихаємо власним повітрям»?»

«Зокрема, таких щасливчиків буде більше, якщо менш щасливі на борту вирішать повстати», — уточнює Нісус. «Рік — це довго. У такій самоті соціальний порядок може швидко змінитися. Але так. Ви могли піти на це».

«Це огидно», — кажу я.

Але Веллер сміється. «Це до біса геніально. Покоївка втомлюється прибирати собаче лайно і вирішує страйкувати, що їм залишається робити? На рятувальному бригові, якщо він навіть є, не вистачить місць для всіх. Не можна вигнати прислугу з корабля чи відправити додому. Це круїз на цілий рік. Вони можуть жити як королі та королеви, і їх набагато більше, ніж яєць на платиновому рівні». Він у захваті.

«То чому, до біса, вони справді не використали цей Версаль і замість того збили весь корабель з курсу?» вимагаю я.

Веллер переводить увагу на мене, приймаючи удавану задумливу позу, тримаючи пальці на підборідді. «Цікаво, що ви це запитали. Тому що ми просто не знаємо. Хммм. Чому це знову? Чому ми нічого не знаємо? Тому що хтось…

Я кидаюся на Веллера, штовхаючи його спиною до стіни, доки він не вдаряється головою з глухим стуком. «Ти закриєш свою дурну пащеку?» — кажу крізь зуби.

«Клер». Кейн втручається, обіймаючи мене за талію і відтягуючи назад. Зростає бажання боротися за свободу, але мені вдається вчасно його вгамувати, на його місце приходить збентеження.

«Зі мною все гаразд», — кажу я через мить, відвертаючись від нього.

«Ми все одно не маємо кодів, щоб відкрити його», — зазначає Нісус. «Лише Сіті або Верукс можуть це зробити».

Веллер потирає потилицю, здригаючись. Я знаю, що це перебільшено, але це не заважає потоку сорому заливати мене, поки я