Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Не командний матеріал. Ці три слова на завершення вибиті на моєму записі, на мені.

Можливо, зрештою, лікарі мали рацію.

«Чи можеш ти перейти до суті, Нісус, до того, як ТЛ мене вб’є?» — запитує Веллер, усміхаючись мені, задоволений, що викликав мою реакцію. Тому що він мудак. Хоча він може бути мудаком, який має рацію. Я вже не знаю.

Я зажмурюю очі, потираючи головний біль, що утворився в центрі чола, від стресу.

«Гадаю, ми могли б це зробити», — каже Нісус, і його слова прискорюються в хвилюванні. «Очистити Платиновий рівень і місток від… усіх колишніх мешканців. Виконати діагностику систем рятувального судна. Щоб бути впевненим, перевірити корабель на наявність відомих забруднень. Повітря і води. Хоча я не бачив жодних ознак чогось подібного, блювоти, хвороби тощо». Здається, тепер він розмовляє сам із собою - так само, як і ми. «І, звичайно, нам потрібно буде переконатися, що головні двигуни все ще мають достатньо заряду, щоб…»

«Нісус», — каже Кейн, навіть його тон починає звучати напружено. “Про що ти говориш?”

«О, — каже Нісус, звучачи здивовано. «Я маю на увазі, що ми могли б закритися там. Скористатися Версальським захистом і самим повернути «Аврору додому».

11

Тиша має іншу якість, коли ти єдиний, хто залишився в живих. Вона товстіша. Якась важча. Коли я прокинулася в притулку MedBay у Феррісі того останнього ранку, коли я очікувала, що все буде нормально, все ще вкрита вогкістю лихоманки та запамороченням від дзвону у вусі, який став моїм новим постійним супутником, я негайно помітила зміни. Звук утрудненого дихання моєї матері зник. Ні голосу, ні кроків у коридорі. Жодних нерівних нападів кашлю — поблизу чи на відстані — як було постійно протягом тижнів.

Лише важка, неприродна тиша, яка не хотіла порушуватися, навіть незважаючи на звук моїх ридань, моїх кроків, що хиталися коридорами, мого голосу, що кличе когось, будь-кого.

До тих пір, поки через кілька днів усе не почалося знову, коли відновився невеликий шум. У темряві звук чиїхось кроків з кімнат і коридорів, де були лише тіла. Зміщення тканини по шкірі під час руху. Шум шепоту майже губився в нерівному гуркоті системи фільтрації повітря. Моє ім’я кликали знову і знову. Клер. Клер. Клер. Це хихикала Бекка, запрошуючи мене піти пограти.

Моя мати розповідала мені, що мені потрібно робити, щоб вижити, хоча її тіло лежало нерухомо й порожньо, повільно розкладаючись на підлозі MedBay.

Я була одна, а потім якось ні.

Згідно з моїм досьє, офіційний діагноз після мого порятунку полягав у особливо важкому випадку посттравматичного стресового розладу, що супроводжувався слуховими та зоровими галюцинаціями.

І все ж я знаю, що це було неправдою. Неправда, я була там. Я знаю, що я бачила, і що я чула.

Отже, думка про добровільне підкорення подібному досвіду стискає мій голос у горлі й піднімає мурашки по шкірі на руках і на потилиці, незважаючи на спеку, коли ми четверо сидимо у камбузі.

«Це займе місяці», — протестує Веллер.

«Я не хочу залишати їх позаду, але я також не хочу замкнути себе в гробниці з ними», — тремтить Лурдес.

«Я не розумію, чим це відрізняється від перебування в LINA за межами корабля. Або навіть з такими, якими ми є зараз», — каже Нісус. «Ми були б запечатані».

Поруч зі мною Лурдес здригається. І вона має рацію. Для Ферріса двері не мали значення. Я не можу уявити, що герметичні перегородки будуть чимось іншим.

«Ні», — категорично каже Кейн, його рот витягується тоненькою лінією. «Це нежиттєздатний варіант. Ми досі не впевнені, що з ними сталося, і місяці наодинці, замкнені всередині…

Моє горло різко перекриває повітря, і я кашляю, відвертаючись від них, намагаючись перевести подих.

«Клер?» — запитує Кейн. Його рука тримає моє плече, і я переймаюся між бажанням притулитися до зручності та бажанням відсторонитися, щоб довести, що мені це не потрібно. Зрештою я не роблю ні того, ні іншого, залишаючись нерухомою під його дотиком. “З вами все гаразд?” питає він. «Вибачте, я не подумав», — додає він тихіше, засмучено.

Я хитаю головою, відмахуючись від його слів. “… гаразд.”

«Чому ти просиш у неї вибачення?» вимагає Веллер. «Ви руйнуєте її життя».

Рука Кейна залишає моє плече, коли він відвертається, і я відчуваю втрату, наче він забрав у мене щось життєво важливе.

«Це трохи драматично, вам не здається?» запитує Кейн у Веллера. «Навіть для вас».

“Драматично?” Веллер глузує. «Я? Я не той, хто планував втекти, спливши в…

“Просто перестань!” — кричить Лурдес, затискаючи вуха руками. «Я не можу цього терпіти!»

Під їхніми сварками я чую, як Нісус щось каже по внутрішньому зв’язку, але його слова губляться в шумі. Мій гнів спалахує, і я обертаюся, щоб зустрітися з ними. «Всі, мовчіть!» кричу я.

Настає мить приголомшеної тиші, але я знаю, що це не триватиме довго.

«Що у тебе, Нісусе?» запитую я.

«О, е-е, я сказав, а якби це були не місяці? Якби це було лише кілька днів?»

Мої мурашки повертаються, поколюючи шкіру.

«Це неможливо», — негайно каже Веллер. «Ми вже за дев’яносто з гаком годин від того місця, де ми були на K147, і це дуже далеко від Землі. Яка користь від цього?»

Його слова викликають зв’язок у моєму мозку. «Commweb», — повільно кажу я.

— Саме так, — із задоволенням каже Нісус.

“Про що ти говориш?” — роздратовано запитує Веллер.

«Нам не потрібно добиратися аж до Землі», — кажу я, збираючи усе разом. «Все, що нам потрібно зробити, це повернути «Аврору» у доступний космос. Назад до commweb. Ми надсилаємо повідомлення, пряму трансляцію з мостика Аврори, те, що неможливо підробити, з тегом її підпису…

«Завантажуємо на форум, у стрічки новин», — схвильовано додає Нісус.

«Ми будемо сидіти в центрі нашого доказу», — кажу я. «Доказу того, що кожен зможе побачити і почути. Вони навіть можуть прийти побачити усе на власні очі, якщо хочуть вийти так далеко. Таємниця розгадана. Аврора знайдена. Жодної можливості для приховування таємниці».

«А який дурень буде карати героїв, які знайшли і повернули «Аврору» в безпечне місце?» — запитує Веллер, усмішка ковзає по його загостреному обличчю, роблячи його ще хитрішим, хоча його захоплення явно щире. «Звичайно, давайте, дайте їм нагороду. Дайте їм їхній відсоток за роботу. Вони повернули весь клятий корабель». Він кричить і б’є по стіні за собою, щоб підкреслити це.

«І вони нарешті повернуться додому», — додає Лурдес, киваючи з полегшенням, нарешті