Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

«Будь ласка, смертна жінко-ш-ш», — суха, коротка фраза, й голос Офіукуса зник.

Астель повільно опустила руки, її пальці ще тремтіли від вивільненої сили. Вона намагалася контролювати дихання, але відчуття пустоти й люті, що вирував у ній, не дозволяло заспокоїтись. Темна, слизька магія все ще пульсувала у її жилах, немов тліючий вогонь, що не зник навіть після того, як морраґули були знищені не нею. Бальмонд навіть власні руки не контролювала.

— Я не... — прошепотіла вона, ледве чуючи власний голос. Вона подивилася на свої руки, ніби намагаючись зрозуміти, як змогла викликати таку руйнівну силу, і як так сталося, що вона втратила контроль над власними кінцівками. — Я не хотіла цього... Точніше хотіла, але не знаю як...

Сефт підійшов ближче, на його обличчі не було звичного лукавства, лише серйозність і хвилювання. Його захисний щит зник, а клинок він сховав до піхов. 

— Це був не просто вибух люті, — промовив він, обережно, але з усвідомленням. — Ти щось пробудила в собі, Астель, — він не звинувачував, в його голосі як і в очах було суцільне хвилювання. — Це не тільки ти… це він.

— Він? — Астель похитнула головою, все ще не вірячи в те, що сталося.

— Твоя істота, — тихо відповів Сефт. — Вона не спить. Тим чаклунам вдалося в тебе щось таки запхнути. Ти  потрібна тій істоті, так само як і вона тобі. Але якщо ти не навчишся її контролювати, це буде не останній такий вибух.

Астель різко стиснула кулаки, намагаючись відчути щось, що могло б допомогти зрозуміти, як приборкати цю силу.

— Я не можу це контролювати, — сказала вона ледь не зі сльозами на очах. — Ця істота... я не знаю що це, і як цим керувати.

— Ти сильніша, ніж думаєш, — переконливо сказав Сефт. — Але ти не можеш дозволити їй взяти над тобою гору. Є ті, хто навчить тебе, як тримати цю істоту в узді, але спершу ми повинні знайти їх. Інакше...

— Інакше що? — запитала Астель, її голос був тихим, але в ньому звучала сталь.

Сефт на мить затримав погляд на ній, його очі світилися від серйозності.

— Інакше ти станеш такою ж небезпечною, як і ці істоти, — нарешті вимовив він. — І ніхто більше не зможе зупинити те, на що ти будеш здатна. Останній варіант кепський.

Тиша запала між ними, тільки тіні розгромленої кімнати мовчки нагадували про події, що щойно сталися.

Сефт замовк на мить, обдумуючи свої слова, а потім глибоко зітхнув. Він наблизився до Астель і поклав руку їй на плече, дивлячись прямо в очі.

— Ми не можемо залишатися тут, — сказав він, його голос був тихим, але сповненим рішучості. — Я знаю одного чаклуна, який зможе допомогти тобі. Він розуміється на таких речах і точно знатиме, як приборкати силу замкнутої істоти в тобі.

Астель нахмурилася, намагаючись перетравити його слова.

— Чаклун? — вона злегка похитала головою. — Ти хочеш сказати, що цей чаклун може навчити мене контролювати те, що всередині мене?

— Так, — кивнув Сефт, його очі серйозно дивилися на неї. — Він живе далеко від міст і палаців, у відлюдному місці. Але він один із небагатьох, хто здатен працювати з такими речами, як істоти та демони. Якщо хтось і зможе допомогти тобі, то це він.

Астель відвернулася і подивилася на зруйновану кімнату, де ще недавно були морраґули. Її страх і відчай переплелися зі злістю, але глибоко всередині вона знала, що Сефт мав рацію. Вона не могла залишатися в такому стані, не маючи жодного контролю над демоном. Це було небезпечно не лише для неї, а й для всіх навколо.

— А якщо він не зможе? — тихо запитала вона, обертаючись до Сефта. Її очі відображали невпевненість.

Сефт усміхнувся куточком губ, намагаючись надати їй впевненості.

— Якщо він не зможе, то я особисто подбаю про те, щоб ти навчилася сама. Ми пройшли через достатньо, щоб здаватися зараз, правда?

Астель неохоче кивнула, вдихаючи глибоко.

— Гаразд, — нарешті промовила вона. — Ми вирушимо до цього чаклуна. Але якщо це не допоможе, Сефт, я...

— Ти впораєшся, — перебив він її м'яко, злегка притиснувши її плече. — Ми впораємось. Ти не одна.

— Коли вирушаємо? — запитала Астель, її голос був напруженим.

— Одразу ж, — сказав Сефт. — Що раніше ми його знайдемо, то краще.

Він повернувся до дверей,то чніше того, що від них лишилося, киваючи, щоб вона слідувала за ним. Астель ще раз кинула погляд на зруйновану кімнату, перш ніж вирушити за Сефтом у невідоме — до чаклуна, який, можливо, стане її останньою надією.

Астель зібралася з думками і попрямувала за Сефтом, відчуваючи напругу з кожним кроком. Вони швидко залишили будинок, де ще хвилину тому тривала битва з морраґулами. Свіже повітря підняло її настрій, але все ж страх перед невідомим не покидав її. Демон знову мовчав, і це неймовірно дратувало Бальмонд.

— Як далеко живе цей чаклун? — запитала вона, коли вони почали пересуватися швидким кроком через ліс.

— Досить далеко, але якщо будемо рухатися без зупинок, дістанемось за кілька днів, — відповів Сефт, постійно оглядаючись навколо. 

Він відчував, що вони ще не позбулися небезпеки, і був готовий до будь-якої атаки.