Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Та й я рада бачити тебе. Обізви мене ще разок отако, як ти обізвав допіру, і я накажу, щоб ці охвицери охвиськали тебе добренною мастикачкою! — огризнулась Авасарала, хоча Еймосові й привидівся натяк на легеньку посмішку на її обличчі.

— Та побійтесь Бога, мадам Суперсекретарко!.. А що, ви схотіли особисто привітати мене з прибуттям — чи?..

— І чого це ти, — вже без хоч би там якого гумору загриміла Авасарала, — припхався на Землю?

— Прибув віддати останню шану померлому другові. А що, я забув заповнити який формуляр чи не вказав чогось там?

— А хто в тебе?.. Хто помер?

— І яке до того твоє, кумонько, діло? — сказав Еймос награно-­приязно.

— Чи не Голден підіслав тебе?

— Та де! ’кий там у дідька голем! — відказав він, починаючи закипати гнівом, от мов чарчину доброго віскі закинув у шлунок. Легенько випробував на міцність свої закови: що буде, як звільнитися від них? Чи проб’ється через це кишло копів? Та аж заусміхався, сам того не усвідомлюючи.

— Якщо ти примчав, щоб доконати Мертрі, то наразі він не на Землі, — запевнила його Авасарала. — Він стверджує, ніби ти його мало не умертвив у шлюзі «Росинанта», коли ви поверталися додому. Що, хотів би доробити роботку — довести до вбивства?

— Мертрі перший сікався до мене, тож, технічно висловлюючись, то з мого боку був самозахист. А якби я хотів його вбити — Мертрі умертвити, то невже не віриться тобі, що я б його, як муху, задавив? Облишив я ж його тоді не тому, що притомився.

— Ну, то чого ще тобі треба? Маєш що переказати мені від Голдена, то вже й виплюнь ту отруту! Мо’, Голден посилає месиджі комусь іншому? То скажи кому, і то негайно!

— Голден не посилав мене ні на яку лайняну роботу! — заявив Еймос. — Мене заїло, і я повторююсь? Маю таке відчуття.

— Він... — почала було Авасарала, але Еймос урвав її.

— Він — лише капітан корабля, на якому я літаю. Не розпоряджається він моїм життям. Тут у мене є мій особистий лайняний клопіт, і я приїхав сюди, щоб його розгребти. То ти вже або посади мене за що-небудь, або відпусти на волю.

Досі Еймос і не помічав, що Авасарала все нахиляється вперед у своєму кріслі, а тут вона розпружилася — відкинулась на спинку. Ось вона зробила глибокий видих, що переріс у зітхання.

— То ти все це серйозно кажеш, як справжній довболоб?

— Не знавав за собою нахилу до комедіантства.

— Гаразд. Але затям: я не спускатиму з тебе ока!

— Хочеш сказати, ніби Голден плете яку інтрижку? Та чи ти коли бачилася з тим хлопом? Таж він у житті своїм анічогісінько не зумів утаїти.

Цим він розсмішив Авасаралу.

— Це правда. Але якщо він оце заслав на Землю свого найманого кілера, ми...

— Що-що ти сказала?

— Якщо Голден...

— Забудь про Голдена. Ти обізвала мене його найманим кілером. Оце такої ви, хлопчики-дівчатка, думки про мене? Я — кілер у Голдена й він мені за таке платить?

Авасарала насупилась.

— А то й ні?

— По-перше, зараховано мене на пост механіка... Але таке придумати! То що, ООН завела на мене справу як на кілера, що літає на «Росинанті»? На голову не налазить!

— Ти там що хоч собі кажи, але знай: ти не переконаєш мене, ніби я помиляюсь.

— То що? — запитав Еймос, по-землянськи здвигнувши плечима, але руки все так само тримаючи за спиною. — Ми до чогось добалакались?

— В основному, — відповіла Авасарала. — А як ти лишав їх там, усю команду, з ними все було гаразд?

— Під час тої колотнечі на Ілусі «Росинанта» потовкли на лайно. Але екіпаж весь живий-здоровий. Алекс робить спробу зійтися знову зі своєю колишньою дружиною. Капітан із Наомі все в при­тирці, аби гладенько було. Все як і було — не загуло.

— То Алекс на Марсі?

— Ну, принаймні його колишня там. Припускаю: він подався туди, хоча коли я покидав Тайко, він усе ще був там.

— Це цікаво, — сказала Авасарала. — Хоч і не в тій частині, де про його повернення до ексдружини. Хто про таке оголошує на весь світ, той схожий на дірку в дупі.

— Невже?

— Гаразд, — мовила Авасарала, а тоді підвела погляд на когось за екраном. Ось вона усміхнулась, беручи окутану парою чашку від якоїсь мовби відділеної від тіла руки; потім протягло сьорбнула гаряченького і вдоволено зітхнула.

— Дякую, пане Бертоне, що зустрілися зі мною.

— О ні, це я вам дякую за таку втіху!

— Будьте ласкаві не забувати, що нині душа моя досить тісно пов’язана з «Росинантом», із капітаном Голденом та всією його командою.

— Отже? — спитав Еймос, стенувши знову плечима.

— Отже, — сказала Авасарала, ставлячи свою все ще окутану парою чашку на стіл і знову нахиляючись уперед. — Якщо ви все-таки хочете вкоїти щось таке, яке мені доведеться прикривати потім, то я високо оціню ваш попередній, перед тим, дзвінок.

— Обіцяю, Крісьє!

— Чесно. Довболобе, вимкни це!

Екран зробився чорний, і ввійшла та сама жінка, що зупинила його біля космопорту. Еймос підборіддям показав на екран.

— Чи не закохалася вона в мене?

***

Як ходити пішки по Нью-Йорку, то краєвиди тамтешні не надто чимсь відрізнялися від балтіморських, де він зріс. Купи висотних будинків, зграї автоматизованого вуличного руху, юрби людей, поділених на дві різко відмінні групи: тих, кому є де жити, й тих, кому немає. Наділені роботою щасливці вискакували з громадського транспорту й забігали до офісних будівель, а в кінці робочої