Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

коли ми на одному весіллі впилися, а він тоді напився в дзюську, і розповів, а потім і показав гроші, отож вісімнадцять років тому дружина послала його до подруги з вісткою, він пішов, подзвонив, йому відчинили, у дверях стояла красива жінка, вона почервоніла, він теж, так і стояли вони в дверях, ошелешені, вона тримала вишивання, і ось він увійшов, не кажучи й слова, обняв її, а вона вишивала далі, а потім зіслизнула на канапу і не переставала вишивати за його плечима, і він, за його словами, оволодів нею як мужчина, і відтоді закохався і заощаджує, і протягом тих вісімнадцяти років зібрав сто тисяч, щоб оплатити і забезпечити свою родину, жінку й дітей, наступного року купить їм будиночок, а тоді піде, хоч уже й сивий, зі своєю сивою красунею за своїм щастям… оце він мені оповів, а ще відімкнув свій письмовий стіл з подвійним дном, і там були складені ті сотки, все, що було потрібно, аби викупити своє щастя… а я дивився на нього і ніколи б не сказав, що він такий, я дивився на його черевики, з-під штанів визирали старомодні підштаники, перев’язані над кісточкою білою тасьмою, пришитою до облямівки, і ті підштаники були наче з мого дитинства, коли я жив у бабусі в міських млинах, де подорожні викидали з кльозету Карлових лазень білизну… саме такі підштаники, розкинувши ноги, на хвилю зависали в повітрі… ось і всі мої метрдотелі, і кожен був іншим, а той Малек зі «Златої Праги» згадався мені, коли я стояв біля метрдотеля «Парижа», і той Малек здався мені святим, як поет і маляр Йодл, що продавав «Життя Ісуса Христа», то скидаючи, то вдягаючи пальто або плащ, і ввесь був обсипаний білим порошком, а вуста пожовклі від неврастеніну… що ж то вийде колись із мене?

І ось тепер щочетверга біржовиків обслуговував я, Карел уже не повернувся. А то були люди, як і всі багачі, забавні та веселі, як цуценята, а коли пощастило їм з якоюсь оборудкою, то могли витрачати й роздавати банкноти, як ті різники, що вигравали у фербля[15]. Але різники, граючи у фербля, не раз закінчували тим, що верталися додому через три дні без брички і без коней, без худоби, яку купили, бо все програвали в карти і приходили додому пішки з батогом у руці. Ось і ці біржовики іноді, програвши на біржі, так само витрачали все до решти, і, сидячи в сепаратці, дивилися на світ такими очима, як Єремія на палаючий Єрусалим, протринькуючи останні гроші, а платив їх уже той, хто виграв на біржі, кому пофортунило. А я поступово завойовував довір’я тих панянок, які сиділи в кав’ярні й чекали, коли закінчиться біржа, щоб потім спуститися у всій своїй красі до сепараток, з самого ранку в готелі «Париж» світилися світлá, увесь готель сяяв, як люстра, яку забули вимкнути, і байдуже — одинадцята ранку чи вечора, чи тільки смеркає, чи вже глибока ніч або й світанок. Найдужче я любив обслуговувати сепаратки, які панянки називали кабінетами побачень, павільйоном обстежень або відділом терапії. Тим часом біржовики, котрі ще були при силі, намагалися споїти панянок найкоротшим шляхом, аби згодом поскидати з них блузочки й сукенки, а потім до знемоги качатися з ними на обтягнутих шовком канапах і кріслах так, як їх Господь сотворив, а закінчували ті біржовики абсолютно знеможені, деякі мали такий вигляд, ніби після любощів зазнали серцевого нападу, так їх виснажувало оте милування в незвичних позиціях, словом, у відділі терапії чи у так званому павільйоні обстежень було завше весело. Дівчата, яким випав обов’язок реанімувати гостей, ставилися до цього добросовісно, бо тут, як я помітив, платили найбільше, старші біржовики безупинно сміялися й жартували, і сприймали те роздягання панянок як спільну гру в фанти, повільно, не перестаючи цмулити й принюхуватися до кришталевих келихів з шампаном чи коньяком, вони роздягали панянку просто на столі, куди панянка сама лягала, і довкола її тіла стояли келихи й тарілки з кав’яром, салатами і покраяною угорською салямі, вони нап’ялювали окуляри і приглядалися до кожного вигину чарівного жіночого тіла і просили, як на якомусь показі моди або в студії малярської академії, щоб дівчина сіла, випростала ноги, вклякла, спустила ногу зі столу, погойдала босими ніжками, ніби мила ноги в потоці, і ніколи ці старші біржовики не сперечалися, яка частина тіла має бути обернена в їхній бік, яка має бути ближча, отож усі вони з великим захватом, що співмірний хіба з захватом малярів, котрі переносять на полотно краєвиди, що їх зворушили, отак і ті старі пердуни, з неослабним натхненням розглядали зблизька крізь окуляри то зігнутий лікоть, то розпушене волосся, то стопу й кісточку, потім животик, а інший тим часом вже вкотре розтулював гарненькі половинки дупці і з дитячим захватом дивився на те, що в цю хвилину бачив, третій захоплено скрикував, спрямовуючи погляд у стелю, мовби самому Богу дякував за те, що може дивитися на розкинуті ноги панянки і торкатися пальцями або вустами того, що йому сподобалося найдужче… відтак уся сепаратка іскрилася не тільки від яскравого світла, що лилося зі стелі з пергаментного абажура, а й від руху келихів, а особливо від іскор чотирьох пар лінз в окулярах, які рухалися, наче рибки в освітленому акваріумі. Наситившись баченим і завершуючи обстеження, вони наливали панянці шампана, дівчина сиділа на столі, а вони цокалися з нею, називаючи її на ім’я, вона брала зі столу все, що забажала, а старші пани галантно жартували, тоді як в інших сепаратках дзвенів веселий сміх, який часом переривала тиша, і я частенько думав, чи не втрутитися мені, чи не лежить там труп або вмираючий біржовик… А потім ті старигані зодягали панянку, наче перемотуючи фільм від кінця до початку, бо так, як її роздягали, так її й одягали, але без жодного збайдужіння, яке зазвичай настає опісля, натомість — сама галантність, яка була й спочатку… під час розрахунку завше платив один біржовик, давали метрдотелеві на пиво, а я отримував сотку, і вони відходили розпромінені, заспокоєні, наповнені красивим видовищем, якого їм вистачало на цілий тиждень, і вже від понеділка тішилися, що в четвер проведуть обстеження іншої панянки, бо ці відвідувачі ніколи не обстежували одну й ту саму панянку вдруге, щоразу мусила бути інша, либонь, аби здобути репутацію у світі празьких повій. І щоразу панянка, та, що її обстежували, залишалася у сепаратці…