Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

– Схоже тобі не притаманно відпускати компліменти, – сказала пошепки наче йому на вухо. – Гаразд, якщо ти справді щиро підкорений її грою, чекай кур’єра з посилкою від колишнього боса.

– Нарешті! Ок!

– Будь обережний з Буре́, за тобою можуть стежити, і в жодному разі не втрачай пильність поряд з Абелем.

– Стривай, не так скоро...

– Ти головне – сам не почни збирати каміння до того, як ми дістанемося кінця. Ще почуємося. Бувай!

Гудки. Один два три. Вона таки повісила слухавку.

* * *

Монтей смикнувся уві сні, і трубка вивалилася з його руки. Гуркіт телефону остаточно його розбудив. Напівлежачі у кріслі чоловік сонно протер очі й озирнувся, згадав, що знаходиться у квартирі Лілі. «Чорт забирай! Я ж проспав чергування!» Він ліниво нахилився, щоб підняти з підлоги телефон, що звалився, і раптом до нього підкрався сумнів: дзвінок був реальним чи йому все наснилося?! Чоловік глянув на портрет дівчини на стіні. Віяло від нього непорушним спокоєм. Та ні, ні... Точно не сон! Він ясно пам'ятає весь діалог з Клелією, її сопіння носом у слухавку через алергію, іронічний сміх і тягучі паузи після його питань.

Він чітко запам'ятав обіцянку, що вона ще подзвонить. Монтей повірив її словам. А що йому лишається? Вона дала знати, що її смерть – фарс із метою отримання свободи та грізного часу розплати. Вона готова заради цього розбитися об стінку, й, взагалі, добре, що зателефонувала окреслити, хай і не чітко, фронт роботи – важливо не проґавити річ у труні! Чому не сказати прямо в чому замішані Буре́, але, мабуть, він забагато вимагає від першої розмови після її демаскування. Всупереч рекомендаціям Стефано, дівчинка обережна, на її місці він би діяв у тому ж дусі.

Монтей повернув телефон на місце, прихопив полотно з портретом Клелії. Залишив квартиру чоловік у піднесеному настрої, він зірвав куш, до того ж сама покійниця вийшла з ним на зв'язок. Було в ній щось... її зсередини ніби душать сльози... у голосі трагічність, але не зламна. Боротьба, яку вони затіяли проти Буре́, жертвуючи своїм останнім, почалася ще задовго до її смерті. Не буває диму без вогню. Чуйка ніколи не підводила Монтея, новий бос не викликав у нього довіри від самого початку роботи на нього.

Тео помчав до маєтку Буре́. Сьогодні середа, а це означає, що Абель скликає на килим усіх своїх стерв'ятників. Клелія нагадала, що за ним можливе стеження, але нині Монтей хвоста за собою не помітив. Очікуючи на свою чергу в саду, Абель завжди призначав індивідуальні зустрічі для кожного найманця, Монтей вдивлявся в стрункі ряди високих чагарників навпроти венеціанських вікон будинку. Багряні троянди аж роз'їдали його очі своїм строкатим забарвленням і задушливим ароматом. «Таке враження, що вони випаровують отруту». Садівник копошився біля них з інструментами, схоже займався відключенням налаштування автоматичного поливу. Вітаючись Монтей подав йому сигнал рукою. Старий відповів взаємністю і крекчучи загомонів:

– Давно тебе не бачив, Тео. Як життя?

– Життя слідує за сонцем, то сховається в його тіні, то відігрівається у теплих променях. А ви їх усе виходжуєте... – натякнув на троянди, почухавши ніс, – ось-ось перші заморозки, а вони й досі квітнуть.

– Так, моя гордість. Цей сорт довго цвіте, стійкий до холоду. Але я вже почав готувати їх до зими, провів обрізку, тепер відключаю полив, а як температура впаде до мінуса – вкрию.

– Ви якось згадували, що Лі любила бузок.

– Ага...

– У вас в садку жодного чагарнику бузку. Чому?
Садівник знизав розгублено плечима.

– Пан Абель любить, щоб усе гармонійно поєднувалося. Плануванням саду займався ландшафтний дизайнер. Я лише дивлюся за чистотою на території, обрізаю дерева та кущі, розпушую грядки та висаджую на клумби те, що наказують.

– А, тобто кущі бузку не поєднуються з кущами троянд. Так?

– Фахівцям у цій галузі видніше. У мене залишилися зрізані троянди, можу віддати, ти ж увечері знову в Мерлий край їдеш?

– Їду, тільки боюся на південній стороні склепу, вони швидко осиплються, ночами цієї пори вітряно і дуже холодно.

– Все одно, хоч трохи постоять. Я приготую.
Монтей натягнуто посміхнувся, ловлячи себе на думці, до чого ж старий настирливий.

Настала його черга відвідати боса. Він пробув у кабінеті Абеля менш як тридцять хвилин і вийшов від нього з навішеною на вухах локшиною, яку дорогою до машини гидливо струсив. Розмова минула як завжди – ні про що. Монтей прозвітував про спокійне чергування. Абель навіть його похвалив, відмітивши, що незважаючи, на перший погляд, банальну роботу, на його плечах одна з важливих місій. Ну так, звичайно, тепер же Монтею відомо, що насправді він охороняє! Виходить для Абеля вигідно, щоб підвіска залишалася у могилі, бос вирішив, що компромат надійно захований.

Клелія за допомогою дядька, безсумнівно, зуміла розіграти власну смерть перед родиною, тим убезпечивши себе і отримавши шанс безперешкодно вивести діда на чисту воду. Збагнути б ще в чому Лілі звинувачує Абеля!

Підійшовши до автомобіля Монтея повернув до реальності в'їдливий сморід. Нав'язливий садівник таки залишив букет троянд на капоті його позашляховика. У цей момент до воріт маєтку під'їхав мерседес. З нього вийшла Деметра. Скоріше – її тінь. Вона є, але її ніби – немає. Її поява студила кров. З кожним тижнем жінка ставала все похмурішою. Здається, що ніщо не втамує спраги, яка її мучить. Образ, що залишила вона перед очима Монтея, повільно зник. Він рідко помиляється в людях. Леді не та за кого себе видає. Була зламана, але зібрана назад. «Буде і полум’я. Не раз і не два. Хтось неодмінно повинен згоріти». Ось якою він її бачив крізь її ж нібито порожній погляд.

Дорогою на цвинтар Монтей позбувся від троянд, закинув їх в найближчий сміттєвий контейнер.