Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Трагедія в трьох діях, Агата Крісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія в трьох діях" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 48
Перейти на сторінку:
постійно намагалася встати й падала, точно як яйце, – звідти й пішло її дивне прізвисько, Еґґ…

Жінка знову замовкла.

– Деякі книжки, які я читала протягом останніх кількох років, утішили мене. Книжки з психології. В них показано, що часом люди нічого не можуть із собою вдіяти. Що в них щось неначе зламано. Часом це трапляється в родинах із найкращим вихованням. У дитинстві Рональд вкрав гроші в школі. Гроші, які йому не були потрібні. Тепер я розумію, що він просто не міг змусити себе змінитися. Він народився з цією несправністю…

Леді Мері обережно витерла очі маленьким носовичком.

– Але мені вкладали в голову інші переконання, – ніби вибачаючись, сказала вона. – Мене вчили, що кожен вміє відрізняти погане від хорошого. Але зараз мені чомусь здається, що ні.

– Людська психіка – величезна загадка, – м’яко заговорив містер Саттертвейт. – І ми лише намагаємося її розгадати. Навіть якщо людина не страждає на гостру манію, декому бракує того, що я називаю «гальмівною силою». Якщо я чи ви кажемо: «Я його ненавиджу й бажаю йому смерті», то думки про чиюсь смерть полишають нашу свідомість разом із вимовленими словами. Гальма спрацьовують автоматично. Але в деяких людях ця ідея починає визрівати в одержимість. Вони не бачать більше нічого, окрім втілення її в життя.

– Боюся, – мовила леді Мері, – це надто складно для мене.

– Перепрошую. Я висловився трохи зарозуміло.

– Ви маєте на увазі, що сучасна молодь надто розкута? Часом мене це хвилює.

– Ні, ні. Я геть не про це. Менше скутості – це загалом непогано. Думаю, ви маєте на думці міс… ем… Еґґ?

– Краще називайте її просто Еґґ, – з усмішкою сказала леді Мері.

– Дякую, справді досить дивно додавати «міс» до прізвиська.

– Еґґ дуже імпульсивна, і якщо вже поклала собі щось зробити, то ніколи не відступиться. Як я вже казала, мені дуже не подобається, що вона вплуталася в це, але вона і слухати не хоче.

Містер Саттертвейт усміхнувся обуренню леді Мері. Йому подумалося: «Цікаво, чи розуміє вона бодай на мить, що цікавість Еґґ до цієї справи – лише різновид старої як світ гри – жінка тікає, чоловік наздоганяє. Ні, її ця думка налякала б до смерті».

– Еґґ каже, що містера Беббінґтона теж отруїли. Як ви гадаєте, це правда, містере Саттертвейте? Чи це просто один із квапливих висновків Еґґ?

– Після ексгумації ми знатимемо напевне.

– То ексгумацію таки проведуть? – Леді Мері пересмикнулася. – Який жах для місіс Беббінґтон. Не уявляю нічого гіршого для будь-якої жінки.

– Я так розумію, ви добре знали Беббінґтонів, леді Мері?

– Так, дуже добре. Вони наші близькі друзі, тобто були друзями.

– А ви не знаєте нікого, хто б міг мати зуб на вікарія?

– Та ні.

– І він сам ніколи нічого не говорив?

– Ні.

– А вони з дружиною добре жили?

– Вони були чудовою парою, щасливі одне з одним і з дітьми. Звісно, вони були бідні, а містер Беббінґтон страждав на ревматоїдний артрит. Але інших проблем у них не було.

– А Олівер Мендерз ладнав із вікарієм?

– Ну… – Леді Мері вагалася. – Не дуже. Беббінґтони дуже жаліли Олівера, на канікулах він часто бував у них вдома і бавився з їхніми синами, хоча не думаю, що вони дружили. Олівер був не дуже популярним серед дітей. Він забагато вихвалявся своїми грошима й солодощами, які носив до школи, і лондонськими розвагами. Хлопці рідко таке вибачають.

– Так, але коли він виріс?

– Не думаю, що він багато спілкувався з Беббінґтонами. Власне, одного разу Олівер дуже невиховано повівся з містером Беббінґтоном тут, у моєму домі. То було два роки тому.

– А що сталося?

– Олівер досить грубо нападав на християнство. Містер Беббінґтон був із ним дуже терплячим і чемним. Але від цього Олівер, здавалося, ще більше заводився. Він сказав: «Ви, релігійні люди, дивитеся на мене згори, бо мої батьки не були одружені. Мабуть, називаєте мене “дитям розпусти”. Що ж, а мені подобаються люди, які лишаються відданими своїм переконанням і чхають на думку лицемірів і священиків». Містер Беббінґтон не відповідав, але Олівер вів далі. «Ви от мовчите. А тим часом саме церковне буквоїдство та забобонність спричинили хаос у світі. Як на мене, то я знищив би всі церкви». Містер Беббінґтон усміхнувся і спитав: «І все духовенство теж?» Думаю, його усмішка роздратувала Олівера. Він відчув, що його не сприймають всерйоз. Він сказав: «Я ненавиджу все, що захищає церква. Самовдоволення, самовпевненість, лицемірство. Знищити все святенницьке плем’я, ось що слід зробити!». І містер Беббінґтон усміхнувся – він дуже мило всміхався – і сказав: «Мій хлопчику, якщо ви знищите всі церкви та навіть плани церков, вам усе одно доведеться відповідати перед Богом».

– І що Мендерз на це відповів?

– Здається, ці слова заскочили його зненацька, але потім він оговтався і знову заговорив з насмішкуватою втомою. Він сказав: «Боюся, падре, те, що я говорю, погано сприймається вашим поколінням і вважається моветоном».

– Мендерз вам не подобається, так, леді Мері?

– Мені його шкода, – захищаючись, відповіла та.

– Але ви б не хотіли, щоб Еґґ вийшла за нього?

– О, ні.

– А чому саме?

– Ну, бо він… не добрий… а ще тому…

– Чому?

– Бо є в ньому щось таке, чого я не розумію. Щось холодне…

Містер Саттертвейт задумливо дивився на неї хвилину чи дві, а потім запитав:

– А що сер Бартолом’ю думав про нього? Він колись говорив щось про нього?

– Він сказав, пам’ятаю, що Мендерз – цікавий випадок. І що він нагадує йому одного пацієнта, яким він опікувався тоді в санаторії. Я відказала, що Олівер здається дуже сильним і здоровим, а сер Бартолом’ю відповів: «Так, він цілком здоровий, але ризикує зірватися».

Жінка помовчала і додала:

– Я так розумію, сер Бартолом’ю був хорошим психіатром.

– Гадаю, колеги дуже високо його цінували.

– Він мені подобався, – сказала леді Мері.

– А він говорив щось про смерть Беббінґтона?

– Ні.

– Ви ніколи цього не обговорювали?

– Здається, ні.

– А як ви гадаєте – важко, звичайно, сказати, знаючи сера Бартолом’ю не дуже добре, – та все ж, вам не здавалося, що він мав щось на думці?

– Він був у дуже доброму гуморі, чимось потішений – якимось особистим жартом. За вечерею він сказав, що готує мені сюрприз.

– О, справді?

Дорогою додому Саттертвейт розмірковував над цим.

Який сюрприз сер Бартолом’ю готував гостям? І чи був би той сюрприз таким веселим, як він удавав?

Чи за веселістю ховалася тиха, але невблаганна мета? Чи хто-небудь колись дізнається?

Розділ третій

1 ... 25 26 27 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія в трьох діях, Агата Крісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"