Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- Як так? Ти настільки гидливий? - обережно запитав я. 

- Почуття гидливості спрацьовує підсвідомо, - промовив Мін. - Це своєрідна захисна реакція організму. Я не їм усе підряд і те, що приготовлено незрозуміло як і ким.    

- Ти сам умієш готувати?  

- Ні. Їжа сама до мене приходить, - усміхнувся Мін. - Мама готує.  

- Добре, що я ніколи не намагалася тебе чимось пригостити.  

- Ти збиралася щось для мене приготувати?   

- Ні. Ну... Ти не став би це їсти.  

«І мене підняли б на сміх, як і решту», - подумала про себе.  

- Мені довелося б це з'їсти. Або хоча б спробувати. 

- Навіщо? 

- Якби я цього не зробив, ти б засмутилася. 

- Ну, краще б засмутилася я, ніж твій шлунок.  

- Все добре, але тобі потрібно їсти.  

 Мін піднявся. 

- Вставай-но, - промовив він. - Ходімо. 

- Куди? - уперлася я, не бажаючи вставати. 

- Якщо ти не хочеш у нашу їдальню... 

 Мін схопив мене за руку і, потягнувши, змусив піднятися з місця. 

- До того ж зараз холодно сидіти тут. 

- Почекай, - промовила я, намагаючись затримати його. 

 Мін тягнув мене зовсім не до школи. 

- Куди ми? 

- Знайдемо, де можна поїсти. 

- З глузду з'їхав? Ми ж не встигнемо за перерву. Залишилося зовсім мало часу. Урок скоро почнеться. 

- Ну не страшно. Наступний урок китайської. Тепер я твій учитель. Ми цілком заповнимо сьогоднішню прогалину.  

- Ні, ти точно збожеволів, - намагалася чинити опір я. - Пропонуєш прогуляти урок? 

- Нумо швидше, - промовив Джи Мін, продовжуючи тягнути мене за собою за руку і переходячи на біг, - поки нас охорона не побачила. 

 Я замовкла. Бігла за ним, дивлячись на нього зі спини, і розуміла, що чиню опір тільки заради пристойності. Серце калатало, обличчя розчервонілося від швидкого бігу. Голос совісті старанної учениці, яка жодного разу в житті не прогуляла жодного уроку, не давав спокійно, без будь-яких докорів сумління, слідувати за Міном. Але мене переповнювали незнайомі до сьогоднішнього дня почуття, що штовхають на необдумані спонтанні вчинки. Почуття, що дарують радість, страх і тривогу, побоювання бути покараною, від чого адреналін вирував у крові. Але найголовніше - мене вів за собою Мін, міцно тримаючи за руку. І я розуміла, що так він мене далеко може увести за собою.