Читати книгу - "Острів Скарбів"

Почався відплив, і шхуна вже поверталася навколо кітви. Біля шлюпок на березі почулися голоси. Хоча це й означало, що Джойса і Гантера, які перебували трохи на схід, ще не помітили, ми таки вирішили поквапитися.

Редрут полишив чати в проході й спустився в ялик, що ми підвели до іншого борту, аби забрати капітана Смоллетта.

– Агов, хлопці! – крикнув він матросам, що заховалися внизу. Відповіді не було.

– Я звертаюся до тебе, Абрахаме Ґрей!

Знову мовчання.

– Ґрей! – ще голосніше крикнув капітан. – Я залишаю судно й наказую тобі випливати за мною. Я знаю, що ти – гарний хлопець, та й решта не такі вже погані, як видаються. Я виймаю годинник і даю півхвилини на роздуми.

У відповідь знову ні звуку.

– Іди ж, мій друже, скоріше! – наполягав капітан. – Не змушуй нас марно гаяти час. Адже я ризикую життям і своїм, і решти джентльменів.

Знизу почувся гуркіт бійки й боротьби, на палубу вискочив Абрахам Ґрей із порізаною ножем щокою й побіг до капітана.

– Я пливу з вами, сер, – сказав він.

Вони швидко зістрибнули в ялик, і ми відчалили. Але хоча ми й покинули шхуну благополучно, добратися до блокгауза було не так легко.

Розділ XVII

Продовження розповіді лікаря. Останній переїзд на шлюпці

Наш останній, п’ятий за рахунком, рейс відбувався за несприятливих умов. По-перше, ялик був перевантажений, бо в ньому сиділо п’ятеро чоловіків, причому троє з них – Трелоні, Редрут і капітан – кремезні чолов’яги, понад шість футів на зріст. А ще порох, окости, мішки із сухарями на додачу. Корма небезпечно занурювалася у воду, і нас часто заливало. Мої штани та сюртук вщент промокли, як ми від’їхали лише на сотню ярдів. Капітан наказав розмістити вантаж інакше, і ялик пішов рівніше, хоча з кожним необережним рухом міг перекинутися. По-друге, через початок відпливу потужна течія йшла з бухти на захід, а далі – на південь, до моря, через ту вузьку протоку, якою вранці пройшла наша шхуна. Течія становила значну небезпеку для нашого перевантаженого ялика. Окрім того, вона відносила нас убік від того місця за мисом, куди ми мали пристати. Якщо ми не впораємося з течією, то опинимося просто біля тих двох шлюпок, де щохвилини мали з’явитися пірати.

– Я не можу спрямувати ялик до блокгауза, сер, – сказав я капітанові. Я сидів на кермі, а він із Редрутом веслували. – Течія відносить ялик. Чи не можете ви налягти на весла?

– Ні. Тоді ялик швидко наповнюватиметься водою, – відповів він. – Правте прямо проти течії.

Течія відносила нас на захід, але я спрямовував ялик на схід, під прямим кутом до берега.

– Так ми ніколи не дістанемося до берега, – здався я.

– Це єдиний правильний курс, саме його ми повинні триматися, – заперечив капітан. – Необхідно йти проти течії. Якщо ми ухилимося вбік, сер, нам важко буде знайти місце, щоб висадитися. Я вже не кажу про небезпеку нападу з боку піратів. Цілком ймовірно, течія незабаром ослабне, і ми дістанемося берега.

– Вона вже слабшає, сер, – завважив Ґрей, що сидів на носі ялика. – Ви можете потроху повертати до берега.

– Красно дякую, добродію, – подякував я йому.

Ми вирішили поводитися з ним так, наче між нами нічого не сталося, і він увесь час був заодно з нами. Раптом капітан сказав голосом, сповненим тривоги:

– Дивіться – гармата.

– Ну то й що? – здивувався я, думаючи, що він переймається можливим бомбардуванням блокгауза. – Вони не зможуть звезти її на берег, а якби навіть і змогли, то не протягнуть її через хащі.

– Погляньте-но назад, лікарю, – урвав мої розмірковування капітан.

Поспіхом збираючись, ми зовсім забули про гармату, і, на наш жах, п’ятеро розбійників поралися біля неї, знімаючи «куртку», тобто просмолену парусину, що слугувала чохлом під час плавання. Я миттю згадав, що на кораблі залишилися ядра й порох для гармати, тож розбійникам буде неважко добути їх зі складу.

– Ізраель служив каноніром у Флінта, – повідомив Ґрей.

Я поквапився повернути ялик прямо до місця висадки. Течія уповільнилася, і ми навіть при помірному веслуванні легко давали раду течії, наближаючись до берега. Погано було тільки те, що ми повернулися бортом до «Іспаньйоли» і перетворилися на зручну мішень.

Я не тільки бачив, але навіть чув, як негідник Ізраель Гендс із гуркотом котив по палубі ядро.

– Хто з вас кращий стрілець? – запитав капітан.

– Без сумніву, Трелоні, – відповів я.

– Містере Трелоні, чи не зможете ви підстрелити одного із цих молодчиків, найкраще, якщо вдасться, Гендса? – звернувся до сквайра капітан.

Трелоні холоднокровно взяв мушкет й оглянув курок.

– Обережно, сер, – попередив капітан, – не перекиньте ялик. Усі будьте напоготові й зберігайте рівновагу, поки він стрілятиме.

Сквайр підняв мушкет, веслярі полишили весла, і ялик трохи знесло в протилежний бік задля збереження рівноваги. Усе минулося добре, і ялик не зачерпнув ні краплі.

Розбійники повернули гармату в наш бік, і Гендс, що стояв із забивачем біля горла, був дуже зручною мішенню. На наше нещастя, тієї миті, коли Трелоні вистрілив, Гендс нахилився й куля, просвистівши над його головою, поцілила в одного з матросів.

На лемент пораненого відгукнулися не тільки голоси зі шхуни, але й безліч голосів з берега. Обернувшись, я побачив гурт піратів, що поспішали з лісу до шлюпок.

– Вони зараз відчалять, сер, – сказав я капітанові.

– Правте скоріше до берега! – крикнув він. – Тепер нам треба рятувати себе, а не ялик. Якщо ми не встигнемо дістатися до берега, – усе пропало.

– Відчалює тільки одна шлюпка, – повідомив я. – Очевидно, інші матроси побігли берегом, щоб перетнути нам шлях.

– Не так вже скоро вони продеруться крізь хащі, – завважив капітан. – Моряки на суходолі не такі моторні, як на морі. Більше клопоту додає гармата та її ядра. Адже вона в мене не дає промаху. Попередьте нас, сквайре, коли побачите запалений ґніт. Ми тоді повернемо.

Ми рухалися досить швидко для такого вантажу й майже не зачерпували води. Нам залишалося не більше як тридцять-сорок змахів весел, щоб дістатися до піщаної обмілини, що оголилася після відпливу біля дерев. Шлюпка піратів нагнати нас уже не могла. Для них ми зникли за мисом. Відплив, що перешкодив нам, утруднив просування й наших ворогів. Наразі єдиною була небезпека від гармати.

– Добре б зупинитися й підстрелити ще одного з