Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Лев, Біла Відьма та шафа 📚 - Українською

Читати книгу - "Лев, Біла Відьма та шафа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лев, Біла Відьма та шафа" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 35
Перейти на сторінку:
хоча день видався безхмарно ясним, зненацька війнуло могильним холодом. З появою Чаклунки з усіх присутніх тільки двоє зберегли спокій: то були Аслан та сама Чаклунка. Ось і зійшлись вони, як то кажуть, лицем до лиця: Асланова морда – золотава, у короні вогняного волосся, а в Чаклунки – мертвотно-бліде обличчя, немов у тіні. Зійшлися два одвічні вороги, і дивно було спостерігати, як мирно вони крокують поряд, хіба що не долоня в долоні. Щоправда, як влучно зауважила Бобриха, дивитися Аслану прямо в очі Чаклунка не наважувалась – щоразу відводячи погляд убік.

– У твій табір, Аслане, – украдливо почала Чаклунка, – устряв зрадник.

Не було потреби в особливій прозорливості, аби зрозуміти, на кого вона натякає. Та навіть Едмунд, після усіх своїх поневірянь, а головне – після ранкової розмови з Асланом, таким себе не відчував і навіть очі не ховав. А коли так, то, здавалося б, чаклунчині слова аніякого впливу не мали.

– Якщо і була провина, його вчинок, який би той не був, не спрямований проти тебе, – відповів на те Аслан.

– А чи не позабув тут дехто давній заповіт? – не вгамовувалася Чаклунка.

– Скажімо, підзабув. Тож нагадай мені, про який саме заповіт ведеш ти мову?

Судячи з усього, з якоїсь невідомої причини Аслан сприймав чаклунчині закиди цілком серйозно.

– Якщо є потреба в тому, я нагадаю! – голос Чаклунки, украдливий до того, зірвався мало не на виск. – Я нагадаю, що вибито на кам’яних скрижалях, що за два кроки звідси на кам’яній плиті, що дехто Столом називає, що вирізьблено письменами настільки давніми, наскільки ж довгий спис на тілі Світового дерева[1]?! Чи нагадати вам, що вирізьблено на скіпетрі Вседержителя?! Кому-кому, але Аслану не личить забувати про закляття, накладене на Нарнію на початку всіх часів. А сказано, що зрадництво спокутою виправдати неможливо. І зрадництво хай не залишиться безкарним, а той, хто зрадить, – буде мій за правом, а що робити з ним – то вже моя турбота: як схочу – так і страчу…

– Ось воно як! Ви, мабуть, підробляли катом до того, як удавати з себе королеву почали?

– Помовч, Бобре! – У голосі Аслана почувся грізний рик.

– А отже, – як нічого й не було, вела далі Чаклунка, – нащадок сей людського роду вже в моїх руках, і я своє візьму. Спокутує зрадництво одне – тільки кров, а запорукою тому – закляття давнє.

– Якщо у твоїх руках, що ж – спробуй-но, візьми! – протягнув бик, що стояв поруч, чи краще сказати, якась дивна істота, з тулубом бика і людською головою.

– Який дурний! – на вустах у Чаклунки заграло щось подібне до усмішки, а як правду сказати – звірячий вищир. – Чи не гадаєш ти, що твій володар дозволить тут кровопролиття – і через що? – щоб позбавити мене моїх законних прав? Кому, як не йому, наглядати за тим, аби ніхто не посягнув на право, що є спрадавна моїм? Кому, як не йому, відомо, що станеться, коли я не дістану тієї крові, що мені належить? Вогонь поглине Нарнію, а ту пустелю, що він залишить за собою, – накриє потоп. Ви хочете цього?!

– Твоя у тому правда, і заперечувати я не стану, – у відповідь кивнув Аслан.

– Аслане, – палко прошепотіла Сьюзан у левине вухо, – хіба ти не в змозі завадити тому закляттю? Вигадай хоч що-небудь, щоб піти йому наперекір!

– Наперекір задуму Творця?! – Аслану на обличчя набігла тінь, і вже ніхто з подібними питаннями до нього не звертався.

Едмунд стояв від Аслана з іншого боку. Він теж не зводив з Лева очей. Хлопець задихався від почуттів, що вирували у нього на серці. Йому навіть перехопило дух, і він замислився, що б такого сказати. Але вже за мить зрозумів, що ніхто ніяких слів від нього не чекає, тому визнав за краще промовчати та робити так, як велять.

– Відійдіть-но всі подалі! – сказав Аслан. – З Чаклункою нам треба перемовитись наодинці.

Усі як один відступили. Що кожному довелося пережити в очікуванні за нескінченно довгі хвилини, доки лев та Відьма розмовляли віч-на-віч!

– Ох, Едмунде! – тільки й мовила Люсі та раптом запнулася і залилася сльозами.

Пітер стояв осторонь, відвернувшись від інших, виглядаючи щось у морській далині. Бобри завмерли, взявши одне одного за лапки та опустивши голови додолу. Кентаври переминалися з ноги на ноги, постукуючи копитами. Невдовзі над пагорбом запала така тиша, що чутні стали ледь помітні звуки, на які іншим разом ніхто б уваги не звернув: ось у височині прогудів джміль, десь у лісі тенькнула пташка, легкий вітерець скуйовдив листячко… а переговори Аслана та Чаклунки і досі тривали.

Та нарешті всі почули голос Аслана:

– Можете повертатися. Ми владнали справу. Крові вашого брата Чаклунка будь-що не жадає.

Над пагорбом прокотилося зітхання, ніби всі довго-довго стояли, затамувавши дух, і тільки-но тепер спромоглися нарешті вдихнути на повні груди. То тут, то там почулися тихі розмови. Чаклунка вже зовсім зібралася йти, як обернулася. В її очах спалахнуло зловтішне торжество.

– А як мені знати, що нашу угоду буде дотримано? Чи можу я бути впевнена, що…

У відповідь Аслан лише підвівся з трону і отверз пащу, із пащі вирвалось грізне гарчання, гарчання переросло в оглушливий рев, почувши який, Чаклунка вирішила за краще підхопити спідниці та забратися геть з-перед очей.

Розділ 14

Торжество Відьми

Щойно Чаклунка подалася геть позаочі, Аслан оголосив:

– Ми залишаємо це місце, до того ж, ще й негайно; кожне місце має своє призначення, є воно і в цього. А табір свій ми розіб’ємо біля броду Гарони ще надвечір.

Звичайно, усіх розбирала цікавість, чим завершилися його перемовини з Чаклункою, чому саме вони мусять залишити вже обладнаний табір і податися геть незрозуміло куди, та суворе обличчя Аслана нічого не виказувало, та й від останнього його рику ще дзвеніло у вухах, тому заговорити з ним не наважилася жодна жива душа. Після трапези на свіжому повітрі нашвидкуруч та просто на пагорбі (на ту годину сонце вже припікало, висушивши ранкову росу) усі стали збиратися у путь: розбирати шатро та в’язати поклажу, і вже біля другої опівдні вони вирушили у похід. Йшли особливо не кваплячись, легкою ходою, на щастя, як з’ясувалося, то було не так вже й далеко.

Першу частину переходу Аслан ішов поруч із Пітером, по дорозі пояснюючи тому план бойових дій:

– Тільки-но Чаклунка завершить задумане у тутешніх місцях, скоріш за все, вона зі своїм військом поверне додому – готуватися до облоги, у цьому випадку було б непогано перехопити їх по дорозі та відсікти їй зворотний шлях ще у лісах.

Далі він окреслив два плани можливого розвитку подій: один –

1 ... 25 26 27 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лев, Біла Відьма та шафа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лев, Біла Відьма та шафа"