Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Карнавал у Ріо... Цей вогонь, це життя, ця свобода, яка дихає на тебе кожною нотою самби, кожним вигуком у натовпі. Я стояла серед феєричного хаосу, і моє серце билося в унісон з музикою, що лунала звідусіль. Повітря насичене духом свята: ароматом спецій, квітів і гарячого цукру. Карнавал в Ріо не просто подія — це вибух життя, який прокидається раз на рік і змушує все довкола палати яскравими кольорами.

Цього разу все було інакше. Я була не просто глядачем. Я була частиною цього полум’яного дива. Азраель та його родина запросили мене виступити разом із ними і я, звісно, миттєво погодилася. Ми — фенікси, ми — вогонь. І цей вогонь було видно далеко за межі Ріо.

Я вдягнула костюм, який ідеально пасував під крупну луску моєї феніксової подоби, і сяяв червоним, немов сам вогонь. Нашу платформу стилізовано під гніздо фенікса: полум’яні декорації, димові ефекти та справжня піротехніка створювали ілюзію, що платформа палає, а ми з Азраелем, як справжні фенікси, танцюємо у цьому полум’ї. Натовп навколо нас вибухав криками захоплення.

Коли наша платформа почала рухатися, я відчула, як у мене виростають крила. Азраель подав мені руку, хитро всміхнувшись, мабуть думаючи, що я злякаюсь, але я тільки зробила впевнений крок вперед і ми почали танцювати. Рухи були точними, витонченими, але водночас пристрасними. Музика підганяла нас уперед, полум’я, яке ми створювали, високо здіймалося в небо, виблискуючи золотом і червоним. Люди внизу аплодували, кричали, співали разом із нами. Ми були центром цього хаосу, центром цього свята.

Я вирішила забути про все на одну ніч. Лиш на одну ніч, я ж небагато хочу! Забути про пошуки Світочей; про видіння; про найманців; про відьмаків; про перевертнів; про гідр; про кіцуне, чорти б їх побрали; забути про пожежу в Йенардині, і про те що потрібно завезти на базу нове обладнання; про своїх шайнаре… Я дозволила собі стати частиною цього світу, хоч і на одну ніч. Танцюючи з Азраелем, я втрачала себе. Він дивився на мене з такою пристрастю, що, здавалося, я була для нього всім цим світом, усім цим карнавалом.

Коли наш танець досяг апогею, я навіть не помітила, як почала горіти від кінчиків пальців, до волосся. Це було не вперше, але завжди — неперевершено. Наше полум’я було справжнім, але глядачі бачили в ньому лише піротехнічний ефект. Ми оберталися, наші рухи спліталися з вогняними хвилями, і кожен з нас ставав втіленням стихії.

Азраель підняв мене на руки, і я відчула, як ми ніби злітаємо в небо. Здається, весь світ затамував подих. У цю мить я була не просто Кірою. Я була феніксом, я була вогнем, я була частиною карнавалу, що об’єднує все і всіх. І в цю мить я дозволила собі бути щасливою.

Карнавал потроху перетікав від параду на вулицях міста до вечірки в маєтку Фого.

Маєток Фого, що вдень здавався майже строгим, із заходом сонця вибухнув світлом і звуками. Факели горіли уздовж стін, додаючи загадковості нічній атмосфері. Музика, здавалось, не припинялася ні на мить — ритми самби й босанови вливалися у кожну частину тіла, не дозволяючи залишатися осторонь. Увесь маєток був заповнений гостями, серед яких я ледве могла розібрати знайомі обличчя.

Ми з Азраелем привертали до себе найбільше уваги. У своїх вогняних подобі ми були справжнім центром цього стихійного хаосу. Інші Фого також залишалися в своїх феніксових формах, додаючи вечірці ще більше чарівності. Це вже стало традицією: ніхто навіть не сумнівався, що вогонь, яким вони грали, був лише вдалим поєднанням піротехніки та майстерно створених костюмів.

Серед гостей я побачила Матеуса, який із захопленням обговорював якісь деталі костюмів із групою дизайнерів, Паскаля, що разом із іншими кухарями захоплено розповідав про свої кулінарні експерименти, і Еша, який, здається, зібрав навколо себе всю молодь з перегонів.

Між тим музика ставала все гучнішою, а алкоголь міцнішим. Гості танцювали просто на подвір’ї, їхні тіні, здавалося, жили своїм власним життям у сяйві полум’я.У звичайну ніч хтось вже давно викликав би копів, але це була ніч карнавалу. Та і я впевнена, що більшість людей, які були сусідами маєтку Фого, зараз знаходяться на цій самій вечірці.

Азраель тягнув мене в цей вир енергії, посміхаючись так, ніби для нього цієї миті нічого іншого не існувало.

— Ходімо, я покажу тобі, як Фого святкують карнавал. — шепнув він на вухо, ведучи мене крізь натовп до підвищення, де ми знову опинилися в центрі уваги.

Я відчула його руку на своїй талії й вогонь, що починав знову охоплювати нас обох. Мить, і весь натовп спостерігав за нами. Ми танцювали так, ніби це був наш останній вечір. Полум’я обвивало нас у ритмі музики, а гучні вигуки гостей робили атмосферу ще яскравішою.

Це ніч карнавалу. Тут немає місця для турбот, тут немає місця для минулого чи майбутнього — тільки для цього моменту. Тільки для цієї ночі.