Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Чи варто казати, що на ранок голова боліла у всіх? Ні, не думаю що варто казати зараз хоч щось. Голова віддає болем від кожного руху, не кажучи вже про звуки. 

Коли Арлен, один з молодших братів Азраеля, перевернув ящик з порожніми пляшками - здійнявся такий галас, що якби у когось були сили, я б не здивувалась, якщо хлопця прибили би на місці. На знак вибачення Арлен роздав всім мінералки і якісь таблетки, які ми без запитань проковтнули, намагаючись зібратися з думками. Аннета пішла готувати сніданок, тихо увімкнувши телевізор.

— Гей! Народ, прокидайтесь! Нужбо, йдіть всі сюди! - бадьоро закричала Енн, а їй відгукнулися декілька зовсім не таких бадьорих голосів. 

— Що там вже сталось…? - пробурчав Пауло, розштовхуючи пару хлопців і йдучі на кухню. 

Я нарешті сіла і спробувала озирнутися. Коли світ навколо мене перестав вертітися мені це навіть вдалося. 

Всі лежали хто де. Більшість на підлозі, видно до кімнат майже ніхто не добрів. Але дехто намагався, адже я побачила пару дівчат з ковдрами на сходовому прольоті. Тільки звідки в них ковдри..? Несподівано для себе я помітила, що едина хто спала на дивані, і, доречі, теж вкрита ковдрою. Зазирнувши за спинку дивану (який ніхто вчора вночі не додумався розкласти, щоб на ньому вмістилося декілька людей) я побачила мирно сплячого Азраеля в купі ковдр. 

— Чорт забирай, ми це зробили! - почулося з кухні. - Перемога наша! 

Намагаючись притупити біль в голові і тілі після танцювального марафону, я підвелася і попрямувала на кухню. 

— Я сподіваюся приз - це ліки від похмілля… - пробурчала я заходячи.

— Кіро, твій з Елом танець приніс нам перемогу! - мене схопив за плечі Пауло, міцно обійняв і поцілував в щоку. 

Насилу відірвавши від себе хлопця я розсміялася і теж глянула на телевізор. 

Чорт. 

— Це регіональний канал..? - з надією в голосі спитала я. 

— Це державні новини! І це на всіх каналах! - захоплено відповів Пауло, світячись від щастя. 

Чорт забирай. 

— Кіро, в тебе входить у звичку ставати головною новиною Бразилії! - ніяк не вгамовувався хлопець, а я не відривала очі від екрану, сподіваючись що це п’яні видіння, а не дійсність. 

Державні новини крутили відео з дронів, на якому крупним планом я танцюю з Азраелем, при цьому горячи червоним вогнем. Підписи до запису повідомляли, що це найграндіозніше фаєр шоу за багато років, і що сім’я Фого отримають нагороди за кращі костюми, постановку і так далі. 

Треба провітритися, і терміново. 

Взявши в кімнаті Азраеля сорочку, я накинула її поверх свого костюму і вислизнула з маєтку. На вулиці все ще було багато гуляк, купа гірлянд, сміття і п’яничок. Не скажу, що я сильно відрізняюсь на фоні всього, що відбувається на вулиці. 

Пройшовши вуличками, я нарешті змогла зняти кросівки і ступити на пісок. Зарившись в теплий пісок пальчиками ніг я всміхнулася і пішла до води. Що ж.. Мій відпочинок дався взнаки.. Конспірація коту під хвіст… лишається сподіватися що мене мало хто впізнав. Доречі про це.. 

Сівши біля самої води і глянувши на руку, на яку завжди був вдітий браслет комунікатора, я відкрила нові повідомлення. Що ж, їх вистачає.. Рексар з командою вже вилетіли по мене в Ріо; Хамід, Ілар та Елар (чорт, Ілар та Елар, ну треба ж було знайти шайнаре з такими іменами, що язик зламаєш) “привітали” мене з знаходженням “ще одного” і більше нічого не писали. Мабуть напились з горя.. Джай та Віктор питали, чи не треба мені допомога, а Руслан попросив привезти з Бразилії пляшечку Кашаса. 

Важко зітхнувши я прикрила очі. 

Вода пестила мої ноги і захотілось втекти якомога далі. У кожному куточку світу мене хтось чекав, хтось любив і ненавидів. А тікати в нору в Йенардині не хотілося. Раніше все було простіше… 

Головний біль знову повернувся і я приклала пальці до скронь, намагаючись побороти його як вчив цілитель відьмаків Сайрус. Біль же, незважаючи на мої старання, не проходив, а тільки посилювався. За хвилину світ навколо мене знову захитався і почав тьмянішати. 

“Рексар, пляж Копакабана в Ріо. Терміново, потрібна допомога. Код червоний.” - встигла відправити ментальне повідомлення я, сподіваючись що воно дійде до отримувача, після чого втратила свідомість.