Читати книгу - "Поцілунок починається з очей , Катерина Воронцова"

- Начальство розщедрилося, - Тая жує тост з авокадо й лососем та закочує від задоволення очі. - Кайф, майже на рівні сексу.

- В тебе його просто давно не було, - пирхає Аліна.

- Так таки так, вже давно земля не орана, - другий тост зникає за першим.

- Усе так погано?

- Ех, навіть не питай, - відмахується напарниця.

- Список вражає розмахами, - Аліна передає мені винну карту, - відчуваю, до кінця вечора я перепробую більшу частину з запропонованого.

- Нам ще додому їхати, - усміхаюся, насолоджуючись комфортною обставою.

Тепле світло занурює зал у відтінки аметисту і бузку, створюючи атмосферу оксамитового затишку.

- Не нагадуй, Ліко, - зі стогоном видихає Алінка, - Сьогодні гуляємо!

- Відривайся, дитинко, таксі довезе куди скажеш, - гмикаю поблажливо та дещо глузливо.

- Зануда, - пирхає подружка.

Через певний час алкоголь починає діяти, і за столиками стає весело й гамірно - наш колектив достатньо великий - впевненіше звучать голоси, стає розкутішим сміх.

- Бачиш цю шикарну сцену? - погляд Таї стає димним.

- Угу, - ледь киваю я, біле вино приємно котиться по язику.

- Так от, я себе не пробачу, якщо нап'юся і забуду заспівати.

- Я і сама тобі цього не пробачу, - пирскаю я.

Я п'ю тільки другий келих, але з огляду на те, що обід ми сьогодні пропустили, вистачає й того, щоб алкоголь одразу помчав по крові. Вино розслабляє, дарує оманливу легкість, здається відпускає проблеми та пов'язану з ними напругу.

- Караоке профілонити не дам, навіть не сподівайтеся, - підсумовує Аліна.

-  Чудооово.Тож я в надійних руках, - розтягує слова Таїсія.

- Тая, - я дивлюся в підсмикнуті п'яним серпанком сірі очі й киваю на черговий порожній келих,- може є  сенс зробити паузу?

Абсолютно скромна і тиха колега якщо хапала зайвого, йшла в рознос у всіх сенсах цього слова.

- Ліко, відчепися, га? Я не ясла, а ти не вихователька.

- Скаженому воля, а ходячому путь.

- І вільне плавання, - згідно додає Тая, бійцівські здіймаючи підборіддя.

- Туше, - підіймаю руки здаючись.

Частина колективу спокусившись музикою тепер активно рухалася в такт ритму. Тая приєдналася до танцюючих та виписувала тілом неймовірні фігури з таким запалом, наче її на прив'язі рік тримали. Може так воно й було.

- Ти чого напружена така? - запитує Аліна, коли ми залишаємося вдвох.

- Постійно здається, що мою спину просто пропалюють наскрізь.

- Крім Ситнікової ніхто тебе не свердлить, - Аліна обережно крутить головою.

- Ясно. Нерви в нуль, схоже,  - видихаю я.

Ситнікова Дарина, маркетинговий менеджер і за сумісництвом рідкісна пліткарка працює в сусідньому відділі. Ми стикаємося з нею вкрай рідко і наше спілкування зводиться лише до робочих моментів. Незрозуміло чому Даша відчуває до мене гостру неприязнь.

- Розслабся, подружко, - Аліна заправляє мені за вухо пасмо волосся, що вибилося з пучка, - бери келих і пішли співати.

- Точно, гарна думка.

Голова трохи паморочиться, але вино розслабляє, змушує спустити гальма. Ми з Аліною співаємо караоке як два вмазаних підлітки. Хтось підспівує, хтось плескає в такт. Після четвертого келиха стає зовсім весело, активно рухаючись співаємо якусь скажену пісню Ріханни, сміючись і збиваючись. Пара сходинок і ми знову в залі. До мене підходить Ігор Армашенко, чоловік моїх років і бос відділу аналітики.

- Ліко, сонечко, потанцюємо? - просить він весело примружуючись.

- Один танець, Ігорю, - погоджуюся неохоче і подаю йому руку.

Спину обпікає сильніше. Я зупиняюся, озираюся і... завмираю, зіткнувшись із темним поглядом Вадима. Іншого, чужого. Він у формі та з рацією, стоїть у найтемнішому кутку приміщення, склавши на грудях руки. Чорні великі очі свердлять у мені дірки. Здається, я навіть здригаюся, настільки несподіваним це виявляється.